M’Cheyne Bible Reading Plan
Інші Соломонові справи
8 Наприкінці двадцятого року, протягом якого Соломон зводив храм Господа і царський палац, 2 він відбудував міста, які йому дав Гірам і поселив там ізраїльтян. 3 Тоді Соломон пішов на Гамат-Зову й захопив її. 4 Він також збудував Тадмор у пустелі й у Гаматі збудував усі міста-комори. 5 Він перебудував Верхній Бет-Горон та Нижній Бет-Горон як фортеці із укріпленими стінами, брамами та засувами. 6 Так само й Балаат з усіма містами-коморами, та всі міста для колісниць і вершників—усе, що тільки він бажав збудувати в Єрусалимі, в Ливані й по всіх землях, де він царював.
7 Усіх, хто лишився з хиттитів, аморійців, перизійців, хивійців та євуситів (це були неізраїльські народи), 8 саме їхні нащадки залишилися на цих землях, й ізраїльтяни не могли їх винищити, тож Соломон перетворив їх на рабську силу, як це лишається й до сьогодні. 9 Але Соломон не зробив рабом жодного з ізраїльтян. Вони були його воїнами, урядовцями, начальниками, командуючими й командирами його колісниць та вершників. 10 У Соломона також було кілька головних ізраїльтян—двісті п’ятдесят повноважних наглядачів над тими, хто працював.
11 Соломон перевіз дочку фараона з міста Давида в палац, який для неї побудував, бо казав він так: «Моя дружина не повинна жити в палаці царя Давида, бо місця, де був ковчег Господа,—святі».
12 На вівтарі Господньому, який він збудував перед ґанком, Соломон приносив жертви всеспалення Господу 13 щоденно, згідно з настановами Мойсея, і по суботах, і в Новолуння, і на три щорічні свята: свято Опрісноків, свято Седмиць та свято Кущів. 14 Дотримуючись настанов батька свого Давида, він призначив групи священиків для виконання їхніх обов’язків, а також левитів—керувати восхваленням та допомагати священикам виконувати щоденні обов’язки. Він також призначив охоронців брам за групами, які мали вартувати біля різних брам, бо так наказав Давид, чоловік Божий. 15 Вони не порушили жодного царського наказу щодо священиків та левитів, в тому числі й того, що стосувалося скарбниці.
16 Вся робота Соломона була виконана. Від дня заснування храму Господнього до його завершення будівництво йшло без зупинки. Отож храм Господній було завершено.
17 Тоді Соломон пішов на Еціон-Хевер та Елат на едомському узбережжі Червоного моря. 18 А Гірам послав йому кораблі зі своїми моряками, які знали море. Вони разом із людьми Соломона попливли до Офіру й привезли чотириста п’ятдесят талантів[a] золота, які доставили царю Соломону.
1 Від старця[a] до мого улюбленого друга Ґая, якого я насправді люблю.
2 Любий друже! Я молюся, щоб ти процвітав в усьому, і щоб був здоровий, бо вже я знаю, що ти духовно процвітаєш. 3 Зрадів я безмежно, коли брати наші прийшли й засвідчили відданість твою правді[b]. Вони розповіли, як неухильно йдеш ти дорогою правди. 4 І немає для мене більшої радості, ніж чути, що діти мої йдуть дорогою правди.
5 Мій любий друже! Ти чиниш правильно, коли робиш усе можливе для віруючих братів наших, хоча для тебе вони незнайомі. 6 Про любов твою вони засвідчили перед церквою. Ти добре зробиш, якщо допоможеш їм продовжити їхню мандрівку, і роби це так, як би то було Богу до вподоби. 7 Бо пішли вони служити Христу, не приймаючи ніякої допомоги від невіруючих. 8 Тож ми маємо підтримувати таких людей, щоб стати причетними до служіння істині.
9 Я написав листа до церкви, але Діотреф, який прагне бути главою її, не приділив йому ніякої уваги. 10 Тож коли я прийду, то матиму розмову з ним про те, що він робить. Він брехливо обмовляв нас, але й цього йому замало. Крім того, він не виявляє гостинності до віруючих братів наших, а тим, хто хоче їх прийняти, він заважає, і виганяє їх з церкви!
11 Любий друже! Не наслідуй того, що зле, а наслідуй добре. Той, хто робить добро, належить Богу, а хто чинить зло, Бога не знає.
12 Про Димитрія всі згадують добре, і то правда. Ми також свідчимо про нього, і ти знаєш, що свідчення наше—правдиве.
13 У мене є багато про що написати тобі, але не хочу довіряти чорнилу та перу. 14 Натомість, я сподіваюся побачити тебе незабаром і поговорити віч-на-віч. 15 Мир тобі! Друзі тут вітають тебе. Будь ласка, привітай пойменно кожного з друзів.
Молитва Аввакума
3 Молитва Аваккума, пророка, згідно з шиґґайоном.
2 Господи, про Тебе новину почув я,
Господи, я вражений справами Твоїми.
Зроби такі ж великі справи за наших часів,
в найближчі роки дай пізнати їх.
У гніві пам’ятай про милосердя.
3 Приходить із Теману Бог,
Святий з’являється з гори Паран. Села
Всі небеса вкриває Його слава,
земля наповнена пісень хвали Йому!
4 Рука Його сяє промінисто,
вона яскраво випромінює світло.
Бо в руці Його схована міць така.
5 Поперед Нього йде хвороба,
у слід за Ним руйнівник[a] іде.
6 Всевишній став судити землю;
Він дивиться, й тремтять народи з жаху.
Хитаються довічні гори,
узвишшя споконвічні просідають,
бо істині шляхи Господні!
Він таке завжди таке творив.
7 І замість кривди, що я бачив,
нажахані намети затремтять в Кушані,
від страху заколиваються
запони у землі Мидійській.
8 Господи, чи гніваєшся Ти на ріки?
Чи проти моря лють Твоя палає?
Чи в гніві ти до перемоги
мчиш на конях й колісницях?
9 Навіть тоді Ти явив народу веселку,
яка була доказом Угоди[b] з народами землі. Села
Річками розтинаєш землю Ти!
10 Тебе бачать гори і здригаються.
Вода струмить з високих гір,
безодня океанська голос подає,
бо вона втратила владу над землею.
11 Сонце й Місяць втратили свою яскравість,
коли побачили сяйво блискавок Твоїх.
Забороняєш Ти світити на його шляху.
Світло стріл Твоїх, що носяться навколо,
та сполох списа осяває небеса.
12 У люті Ти ступаєш по землі,
у гніві Ти розтоптуєш народи.
13 Виходиш Ти, аби народ Свій врятувати,
та привести до перемоги царя, обранця Свого[c].
Винищив Ти вождів кожного з нечестивих народів:
з найменшого, до найважливішого. Села
14 Ти використав ціпок Мойсея,
щоб зупинити ворожі армії.
Ті воїни, мов буря, кинулись, щоб нас розвіяти.
Вони гадали, що нас так легко подолати,
як крадькома пограбувати бідняка.
15 Але провів Ти через море коней Своїх,
скаламутивши глибокі води.
16 Почув я це, і затрусилося усе в мені,
та голосно присвиснув я.
Гниття в мої кістки ввійшло,
і ноги затрусились піді мною.
Терпляче я чекатиму на день нещастя,
що прийде на народ, який-но нападе на нас.
Завжди радійте в Господі
17 Хай навіть смоковниця більше не цвіте,
нехай лоза ні грона не приносить.
Хай навіть висохнуть плоди олив,
нехай не вродить більше хлібна нива,
кошари опустіють, і ні худобини не буде у хліву,
18 та навіть і тоді радів би з того, що Господь зробив.
Я святкував би Бога, бо Він—Спаситель мій.
19 Господь, Володар мій, мене могутнім робить,
Він робить мої ноги, мов у оленя, прудкими,
коли мене Він в небезпеку проводжає.
Для диригента. Для струнних інструментів.
Змова проти Ісуса
(Мт. 26:1-5, 14-16; Мк. 14:1-2, 10-11; Ін. 11:45-53)
22 Наближалося свято Прісних Хлібів, яке ще називають Пасхою. 2 Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса, але боялися людей.
Юдина зрада
(Мт. 26:14-16; Мк. 14:10-11)
3 І тоді сатана вселився в Юду, якого називали Іскаріотом. Він був одним з дванадцятьох апостолів. 4 Юда прийшов до головних священиків й начальників храмової варти і почав говорити з ними про те, як він може видати їм Ісуса. 5 Ті дуже зраділи й пообіцяли добре заплатити йому за це. 6 Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса, коли навколо Нього не буде натовпу.
Пасхальна вечеря
(Мт. 26:17-25; Мк. 14:12-21; Ін. 13:21-30)
7 Настав день свята Прісних Хлібів[a], коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня. 8 Ісус послав Петра й Іоана, наказавши їм: «Ідіть і приготуйте для нас Пасхальну вечерю».
9 Вони питають: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували вечерю?» 10 Ісус відповів: «Як увійдете в місто, вам зустрінеться чоловік, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде. 11 Та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” 12 Тоді той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері».
13 Отож Петро та Іоан пішли до міста і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Мк. 14:22-26; 1 Кор. 11:23-25)
14 Коли настав час, Ісус зайняв місце за столом, і апостоли сіли разом з Ним.
15 Ісус звернувся до них: «Я дуже хотів спожити разом з вами Пасхальну вечерю перш, ніж прийму страждання. 16 Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це у Царстві Божому».
17 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, сказав: «Нехай кожний з вас вип’є з чаші цієї. 18 Бо істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже».
19 Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене». 20 Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий для людей, які належать Йому; і проллється вона за вас»[b].
21 Потім Ісус мовив: «Один із вас незабаром зрадить Мене; його рука зараз знаходиться поруч з Моєю. 22 Син Людський піде на смерть, як і було Йому призначено Господом. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть». 23 Тоді апостоли почали сперечатися один з одним про те, хто б міг таке зробити.
Будьте як слуги, а не як пани
24 Також серед учнів Ісусових спалахнула суперечка про те, хто з них вважається найбільшим. 25 Але Ісус сказав їм: «Царі поганські панують над своїми народами. І ті, хто має владу над людьми, вимагають, щоб їх називали благодійниками. 26 Але ж ви не поводьте себе так. Навпаки, найбільший з-поміж вас мусить стати як найменший, а пан—ніби слуга. 27 Бо хто значніший: той, хто сидить за столом, чи той, хто йому прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Але Я серед вас як той, хто прислуговує.
28 Ви зосталися зі Мною в Моїх випробуваннях. 29 І Я заповідаю вам Царство так само, як Мій Батько заповідав Його Мені. 30 То ви сидітимете за Моїм столом у Царстві Небесному, будете їсти й пити зі Мною. Саме вам сидіти на престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських».
Випробовування Петра
(Мт. 26:31-35; Мк. 14:27-31; Ін. 13:36-38)
31 «Симоне[c], Симоне, послухай! Сатана просив дозволу перевірити вас, неначе селянин перевіряє пшеницю, відділяючи добре зерно від поганого. 32 Та Я молився за тебе, щоб не втратив ти віру. То ж коли ти, Симоне, знов повернешся до Мене, укріпи віру братів своїх».
33 Однак Симон, якого ще звали Петром, відповів: «Господи, я готовий іти з Тобою до в’язниці й навіть на смерть». 34 Але Ісус промовив: «Кажу тобі, Петре: ще й півень не проспіває уранці, ти тричі зречешся Мене»[d].
35 І звернувся Ісус до Своїх учнів: «Коли Я посилав вас без гаманця, торби й сандалів, чи вам чогось бракувало?» Вони відповіли: «Нічого». 36 Ісус продовжував: «Але зараз, якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою. І якщо хто не має меча, хай продасть свій плащ і придбає меч. 37 Бо кажу вам, що сказане у Святому Писанні мусить збутися зі Мною: „І вважатимуть Його за злочинця”.(A) Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення».
38 Учні кажуть: «Господи, подивись, ось тут два мечі». І Він відповів: «Цього достатньо»[e].
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Мк. 14:32-42)
39 Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним. 40 Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам». 41 Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися: 42 «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша[f] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». 43 І з’явився перед Ним Ангел з небес і зміцнив Його сили. 44 Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові[g].
45 Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем. 46 Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам».
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Ін. 18:3-11)
47 Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.
48 Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?» 49 Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?» 50 Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.
51 Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його. 52 Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями. 53 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година—година владарювання мороку».
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:57-58, 69-75; Мк. 14:53-54, 66-72; Ін. 18:12-18, 25-27)
54 Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом. 55 Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними.
56 Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом». 57 Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!»
58 Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!»
59 Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї». 60 Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень. 61 Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». 62 Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи.
Знущання з Ісуса
(Мт. 26:67-68; Мк. 14:65)
63 Люди, які тримали Ісуса під охороною, почали насміхатися над Ним й бити Його. 64 Вони також затулили Ісусу очі й почали бити Його, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[h], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» 65 І говорили вони багато іншого Ісусу, щоб образити Його.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Ін. 18:19-24)
66 Вранці наступного дня, зібралися разом старійшини народу, головні священики й книжники, та привели Ісуса на своє зібрання[i]. 67 Вони сказали: «Якщо Ти Христос, то скажи нам це». Та Ісус відповів їм: «Навіть якщо Я і скажу вам, що Я Христос, ви Мені не повірите. 68 І якщо Я запитаю вас про щось, ви не дасте відповіді. 69 Але віднині, Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога».
70 Вони всі запитали: «Тож скажи нам: Ти—Син Божий?» Ісус сказав їм: «Ви вірно сказали, хто Я є». 71 І тоді вони мовили: «Навіщо нам іще якісь додаткові свідчення? Ми самі все чули від Нього Самого!»
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International