M’Cheyne Bible Reading Plan
Манассія, цар Юдеї
33 Манассії виповнилося дванадцять років, коли він став царем Юдеї, і правив він у Єрусалимі протягом п’ятдесяти п’яти років. 2 В очах Господніх він чинив зле, наслідуючи бридкі звичаї тих народів, яких Господь вигнав до того, як прийшли ізраїльтяни. 3 Манассія відбудував ті узвишшя, які зруйнував його батько Езекія. Манассія побудував вівтарі богам Ваала та звів Ашерові стовпи. Він поклонявся всім небесним світилам і служив їм. 4 Він збудував вівтарі в Господньому храмі, про який Господь сказав: «Моє ім’я буде в Єрусалимі повік». 5 На обох подвір’ях Господнього храму він поставив вівтарі всім небесним світилам. 6 Він також приніс у жертву власного сина на вогні у долині Бен-Гінном[a], а ще займався ворожбитством та чаклунством, водився з провидцями та людьми, які викликали духів. Він багато що робив злого в очах Господа, викликаючи Його гнів.
7 Він узяв вирізьбленого боввана, якого сам і зробив, і поставив у Божому храмі, про який Бог сказав Давиду та його сину Соломону: «У цьому храмі та в Єрусалимі, який Я обрав з-поміж усіх колін ізраїльських, Я поставлю ім’я Своє навіки. 8 Я не змушу ізраїльтян покинути цю землю, яку Я віддав їхнім пращурам, якщо вони сумлінно виконуватимуть усе, що Я наказав їм, слідуючи усім заповітам, які передано їм було через Мойсея».
9 Але Манассія повів Юдею та народ Єрусалима хибним шляхом, отож вони чинили зла більше, ніж ті народи, яких Господь знищив до приходу ізраїльтян.
10 Господь звертався до Манассії та його народу, але вони не звертали уваги. 11 Отож Господь послав проти них військо під командуванням вождів ассирійського царя, які захопили Манассію, всилили йому гака в носа[b], закували в мідні кайдани й привели до Вавилона. 12 У розпачі він благав милості у Господа Бога свого і вельми змирився перед Богом батьків своїх. 13 І коли він молив Його, Господь був зворушений і вислухав його благання. Він повернув його до Єрусалима в його царство. Так Манассія пізнав, що Господь є Бог.
14 Пізніше він перебудував зовнішній мур у місті Давида, що на захід від ріки Ґіхон у долині аж до входу до Рибної брами та навколо гори Офел[c]. Він також зробив цей мур вищим. Він настановив військових командирів по всіх укріплених містах Юдеї.
15 Він позбувся чужоземних богів та бовванів із храму Господнього, а також і всі вівтарі, які збудував на храмовій горі та в Єрусалимі. І викинув усе те за місто. 16 Тоді він відновив вівтар Господній і приніс мирні жертви й жертви подяки на ньому, і наказав юдеям служити Господу Богу Ізраїлю. 17 Однак люди й далі приносили жертви на узвишшях, але тільки Господу їхньому Богу.
18 Що ж до інших подій за часів правління Манассії, а також його молитва до Бога та слова пророків, які до нього зверталися від імені Господа Бога Ізраїлю, описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. 19 Його молитва і те, як Бог був зворушений Його покаянням, а також усі його гріхи й зради, усі місця, де він будував узвишшя і встановлював стовпи Ашери та бовванів до того, як він змирився, записані в Літописах Провидців. 20 Манассія спочив зі своїми батьками й був похований у своєму палаці. Після нього царем став його син Амон.
Амон, цар Юдеї
21 Амону було двадцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двох років. 22 Він чинив зле в очах Господа так само, як і його батько Манассія. Амон поклонявся й приносив жертви всім бовванам, яких зробив Манассія. 23 Але на відміну від свого батька Манассії, він не змирився перед Господом, і тим самим Амон збільшив свою провину.
24 Наближені Амона змовилися проти нього і вбили його у царському палаці. 25 Тоді мешканці тієї землі повбивали всіх заколотників, які були причетні до смерті царя Амона, і настановили його сина Йосію царем у його палаці.
Радість на небесах
19 Після цього почув я звук гучний, що лунав з небес, немов численний натовп. І люди ті співали:
«Алілуя![a]
Перемога, слава і сила належать нашому Богу,
2 бо суд Його—праведний і справедливий.
Він засудив розпусницю велику,
котра розпустою своєю поганила світ.
Бог помстився за смерть слуг Своїх,
яких вбила вона».
3 І далі співали вони:
«Алілуя!
Дим вогню, що спалює її, куритиметься вічно».
4 Тоді двадцять чотири старійшини і чотири живі істоти вклонилися й почали прославляти Бога, Який сидів на престолі. Вони казали:
«Амінь! Алілуя!»
5 Потім з престолу долинув голос, який казав:
«Славте Бога нашого,
всі, хто служить Йому!
Славте Бога нашого,
великі й малі й усі, хто шанує Його!»
6 Тоді почув я голос немовби численної громади. Він нагадував шум могутнього водоспаду або сильний гуркоту грому. Ті люди співали:
«Алілуя!
Господь, наш Всемогутній Бог царює.
7 Радіймо і пишаймося, і прославляймо Бога,
бо час настав—весільний час Ягняти.
І Його наречена[b] вже
для Нього приготувалася.
8 Їй дозволили вбратися у шати
з чистого й сяйливого полотна».
(Полотно—то праведні вчинки святих людей Божих).
9 І сказав мені Ангел: «Запиши: Щасливі ті, кого запрошено на це весільне свято Ягняти». А потім додав: «Це істинні слова Бога».
10 Тоді я впав до ніг його, щоб поклонитися йому, але він сказав: «Не роби цього! Я такий же слуга, як ти, й брати і сестри твої, хто має істинне свідчення Ісуса. Вклоняйтеся Богу! Бо свідчення Ісуса—то дух пророцтва».
Вершник на білому коні
11 Тоді побачив я, як розкрилися Небеса і з’явився переді мною білий кінь, а на ньому Вершник, ім’я Якому Вірний та Істинний, бо справедливий Він, коли судить і коли воює. 12 Очі Його були немов палаюче багаття, а на голові багато вінців. Й імені, що написане на Ньому, не знає ніхто, крім Нього Самого. 13 Вбраний Він був в одяг, просякнутий кров’ю. Ім’ям Його називали таким: «Слово Боже».
14 Війська Небесні, вбрані в чистий, білий й лляний одяг, їхали слідом за Ним на білих конях. 15 Гострий меч був в устах Його, щоб бити поган. Він буде правити ними залізним жезлом, і почавить виноград в чавилі страшного гніву Всемогутнього Бога. 16 На вбранні Його і на стегні було написане ім’я:
«ЦАР ЦАРІВ І ВОЛОДАР ВОЛОДАРІВ».
Знищення звіра і лжепророка
17 Тоді побачив я Ангела, який стояв на сонці. Гучним голосом закликав він усіх птахів, що шугали в піднебессі: «Злітайтесь на велике Боже свято, 18 щоб ви могли їсти тіла царів, генералів і славних мужів, й тіла коней і вершників, й тіла всіляких людей: вільних і рабів, великих і малих».
19 І побачив я звіра і царів світу цього разом з їхніми військами, зібраними на битву проти Вершника на білому коні та Його війська. 20 Але звіра було схоплено разом із лжепророком, який в його присутності творив чудеса. Чудесами він обдурював тих, на кому було те тавро звіра і хто вклонявся його образу[c]. Обох живцем було вкинуто у вогняне сірчане озеро. 21 Решту було вбито мечем, що стримів з уст Вершника на білому коні, а птахи всі вдосталь наїлися їхнього тіла.
1 Слово Господа Ізраїлю через Малахію[a].
Бог любить Ізраїль
2 Господь говорить: «Я полюбив вас, а ви питаєте: „Де ж доказ любові цієї?” Хіба Ісав не брат Якову? Однак Я прийняв[b] Якова, 3 Ісава ж відринув[c]. Я спустошив гори його[d], і спадщину його зробив притулком для шакалів пустельних».
4 Едом може сказати: «Нас розбито, але ми повернемося й відбудуємо руїни». Та ось що Господь Всемогутній говорить: «Вони можуть відбудувати, але Я знову їх повалю. І будуть звати їх Землею Нечестивців, народом, на який Господь розгнівався навіки». 5 Ви побачите це на власні очі й мовите: «Господь—Великий і поза межами Ізраїлю».
Люди не поважають Бога
6 «Син шанує батька свого, а слуга—господаря свого. Та якщо Я батько, то де пошана до Мене? А якщо Я господар, де той, хто поважає Мене? Я, Господь Всемогутній, промовляю до вас, священики, що зневажаєте ім’я Моє. Ви питаєте „Чим ми зневажили ім’я Твоє?” 7 Тим, що кладете на Мій вівтар опоганену їжу. Ви питаєте: „Чим ми опоганили її?” Коли кажете ви: „Стіл (вівтар) Господа не вартий шани”. 8 Коли приводите сліпу тварину в жертву, хіба це не гріх? Коли приводите кульгаву чи хвору тварину в жертву, хіба це не гріх? Приведи її до правителя свого. Чи задоволений він буде тобою? Чи прийме він тебе ласкаво?»—питає Господь Всемогутній.
9 «А тепер благайте Бога, щоб виявив до нас ласку Свою. Якщо ви таке чините, чи буде Він втішений хоч кимось із вас?—Так говорить Господь Всемогутній.— 10 Звичайно, деякі з ваших священиків можуть зачинити двері храму, та розпалити жертовний вогонь! Я не маю втіхи від вас». Так говорить Господь Всемогутній: «Жоден дарунок із ваших рук Мені не милий. 11 Бо велике ім’я Моє серед народів: від сходу сонця до Його осідку. Повсюдно на честь імені Мого спалюється запашне куріння і приноситься чиста пожертва, бо ім’я Моє—велике поміж народами». Так говорить Господь Всемогутній.
12 Ви ж поганите це, кажучи: «Стіл Господа опоганений: і плоди, і їжа на ньому опоганені. 13 І вам не подобається їжа з цього столу. Ви відчуваєте запах її, та відмовляєтесь її вживати, говорячи: „Яка нудота!” Так говорить Господь Всемогутній: „Ви приносите грабоване або кульгаве, або хворе—ось що приносите ви в пожертву. Я не прийму ті нечисті підношення, що виходили з рук ваших”». Так Господь говорить.
14 «Горе тому шахраєві, хто має у череді своїй самця й клянеться віддати його, а в жертву Господу приносить калічену тварину, бо Я Цар Великий (вам слід поважати Мене),—говорить Всемогутній Господь,—бо ім’я Моє повагається поміж народами».
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53)
18 Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. 2 Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. 3 Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю.
4 Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» 5 Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я»[a]. Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. 6 Коли Він сказав: «Це Я»,—всі відступили назад і попадали на землю.
7 Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». 8 І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі».
9 Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». 10 Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. 11 І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу[b] страждань, яку Отець дав Мені».
Ісус перед Анною
(Мт. 26:57-58; Мк. 14:53-54; Лк. 22:54)
12-13 Тоді воїни, на чолі зі своїм командиром, і юдейська сторожа схопили Ісуса. Вони зв’язали Його й повели спочатку до Анни, Каяфиного тестя. Каяфа був первосвящеником того року. 14 Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-70; Мк. 14:66-68; Лк. 22:55-57)
15 Симон-Петро разом із іншим учнем[c] ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. 16 А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. 17 Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» 18 Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся.
Допит Ісуса
(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Лк. 22:66-71)
19 Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. 20 І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. 21 Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!»
22 Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» 23 Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» 24 Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи.
Петро знову зрікається Ісуса
(Мт. 26:71-75; Мк. 14:69-72; Лк. 22:58-62)
25 Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?»—то він відрікся, мовивши: «Ні». 26 Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» 27 Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-31; Мк. 15:1-20; Лк. 23:1-25)
28 І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися[d], і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. 29 Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» 30 Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!»
31 Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». 32 І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре.
33 Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти—Цар Юдейський?» 34 Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» 35 «Хіба я юдей?—Запитав Пилат.—Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» 36 І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». 37 Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар».
«Це Ти сказав, що Я Цар,—відповів Ісус.—Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу».
38 Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. 39 Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 40 Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International