M’Cheyne Bible Reading Plan
Михей пророкує проти Агава
18 Тепер Єгошафат був вельми багатий і славетний, і завдяки одруженню[a] поріднився з Агавом. 2 Через кілька років він пішов провідати Агава в Самарію. Агав забив багато овець та рогатої худоби для нього і людей, які його супроводжували, й намовив його напасти на Рамот-Ґілеад.
3 Агав, цар Ізраїлю, спитав Єгошафата, царя Юдеї: «Чи підеш ти зі мною проти Рамот-Ґілеада?»
Єгошафат відповів: «Я—як ти, а мої люди—як твої люди; ми будемо з вами в цій війні». 4 Але Єгошафат також сказав царю Ізраїля: «Спочатку спитаємо поради в Господа».
5 Отож цар Ізраїлю зібрав разом пророків, майже чотириста чоловік, і запитав їх: «Іти нам воювати проти Рамот-Ґілеада чи утриматися від цього?» «Ідіть,—відповіли вони,—оскільки Бог дасть царю перемогу».
6 Та Єгошафат спитав: «Чи є тут інший пророк Господній, через якого ми б могли запитати?»
7 Цар Ізраїлю відповів Єгошафату: «Є ще один чоловік, через якого ми можемо запитати Господа, але я ненавиджу його, бо він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане. Це Михей, син Імли». «Цар не повинен такого казати»,—відповів Єгошафат.
8 Отож цар Ізраїлю покликав одного зі своїх наближених і сказав: «Негайно приведіть Михея, сина Імли».
9 Одягнені в своє царське вбрання, цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, сиділи на своїх престолах на площі суду біля вхідної брами до Самарії, де всі пророки пророкували перед ними. 10 Тоді Седекія, син Кенаана, зробив залізні роги[b] й проголосив: «Ось що каже Господь: „З цими рогами ти нападеш на арамійців, доки не винищиш їх”».
11 Усі інші пророки пророкували те саме: «Напади на Рамот-Ґілеад і переможеш, оскільки Господь віддасть його в руки царя».
12 Посланець, який ходив покликати Михею, сказав йому: «Послухай, усі інші пророки, як один, передрікають успіх цареві. Нехай твоє слово узгодиться з їхніми, тож вислови свою згоду».
13 Але Михей відповів: «Так само правда, як і те, що Господь живий, я можу сказати лише те, що мій Бог говорить».
14 Коли він прибув, цар запитав його: «Михей, йти нам війною проти Рамот-Ґілеада, чи ні?» «Напади й переможи,—відповів Михей,—бо їх буде віддано у твої руки». 15 Та цар запитав його: «Скільки разів я повинен змушувати тебе заприсягатися, щоб ти не казав мені нічого, крім правди в ім’я Господнє?» 16 Тоді Михей мовив: «Я бачив весь Ізраїль, що розбрівся по горах, наче вівці без пастуха. І Господь сказав: „У цих людей немає господаря. Нехай кожен іде додому з миром”».
17 Цар Ізраїлю сказав Єгошафату: «Хіба я не казав тобі, що він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане?»
18 Михей вів далі: «Тому послухайте слова Господа. Я бачив Господа, Який сидів на Своєму престолі з усім військом Небесним по праву й по ліву руку. 19 І Господь сказав: „Хто намовить Агава, царя ізраїльського, напасти на Рамот-Ґілеад, де він і знайде свою смерть?” Одні пропонували одне, а інші—інше. 20 Нарешті один із духів вийшов наперед, став перед Господом і сказав: „Я намовлю його”. „Як саме?”—запитав Господь. 21 „Я піду й буду брехливим духом в устах усіх його пророків”,—відповів той. „Тобі вдасться намовити його,—сказав Господь.—Піди й зроби це”. 22 Отож зараз Господь вклав брехливий дух в уста всіх твоїх пророків. Господь призначив тобі біду».
23 Тоді Седекія, син Кенаана, підійшов і вдарив Михея по обличчю: «Куди подався Дух Господа, коли він пішов від мене поговорити з тобою?»—запитав він. 24 Михей відповів: «Ти дізнаєшся про це того дня, коли ховатимешся у внутрішніх палатах».
25 Тоді цар ізраїльський наказав: «Візьміть Михея і відправте його назад до Амона, правителя міста, й до Йоаша, царського сина, 26 і скажіть: „Ось що каже цар: „Киньте цього чоловіка до в’язниці й не давайте йому нічого, крім хліба й води, доки я не повернуся з миром”».
27 Михей промовив: «Якщо ти повернешся з миром, то Господь не говорив через мене». Потім він додав: «Увесь народе, запам’ятай мої слова».
Агава вбито при Рамон-Ґілеаді
28 Отож цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, пішли на Рамот-Гілеад. 29 Цар ізраїльський сказав Єгошафату: «Я піду на битву у простому одязі, а ти залишайся у царському вбранні». Тож цар Ізраїлю перевдягнувся у просте, й царі розпочали битву.
30 Тоді цар Арама наказав командирам колісниць: «Не воюйте ні з ким: ні з великим, ні з малим, крім царя ізраїльського».
31 Коли командири колісниць побачили Єгошафата, вони подумали: «Напевно, це і є цар Ізраїлю». Тож вони повернули, щоб напасти на нього, але Єгошафат звернувся до Господа, і Той йому допоміг, відвернув колісниці від нього. 32 Отож коли командири колісниць побачили, що це не цар Ізраїлю, вони припинили переслідувати його. 33 Але один з воїнів пустив стрілу навмання і поранив царя Ізраїлю. Вона влучила у щілину між обладунками. Цар сказав візнику своєї колісниці: «Повертай і вивези мене з битви, бо я поранений». 34 Увесь день тривала запекла битва, а цар ізраїльський, підтримуючи себе в колісниці, дивився на арамійців до вечора. При заході сонця він помер.
Сто сорок чотири тисячі відзначено печаткою Бога
7 Після цього, я побачив чотирьох Ангелів, які стояли на чотирьох кутах світу, й стримували вітер, щоб той не міг повіяти на землю, море чи дерева. 2 Потім побачив я іншого Ангела, який йшов зі сходу, та ніс печатку Живого Бога. І крикнув він гучним голосом до чотирьох Ангелів, котрим дана була сила руйнувати землю та моря. 3 Він сказав: «Не пошкодьте ні землі, ні моря, ні дерев, доки ми не позначимо слуг нашого Бога печаткою на чолі». 4 Потім я почув те число людей, яких було відзначено печаткою; сто сорок чотири тисячі з кожного роду ізраїльського:
5 дванадцять тисяч із роду Юдиного,
дванадцять тисяч із роду Рувимового,
дванадцять тисяч із роду Ґадового,
6 дванадцять тисяч із роду Ашерового,
дванадцять тисяч із роду Нафталі,
дванадцять тисяч із роду Манасіїного,
7 дванадцять тисяч із роду Симеонового,
дванадцять тисяч із роду Левієвого,
дванадцять тисяч із роду Іссаха́рового,
8 дванадцять тисяч із роду Завулонового,
дванадцять тисяч із роду Йосипового,
дванадцять тисяч із роду Веніаминового.
Люди Божі перед престолом
9 Потім я подивився, а переді мною величезний натовп людей, яких не злічити. Люди з кожної нації, зі всіх племен, народів стояли перед престолом і перед Ягням, вбрані в біле, а в руках у них—пальмове віття. 10 І гукали вони: «Перемога належить Богу нашому, Який сидить на престолі, і Ягняті!»
11 Всі Ангели стояли навколо престолу, старійшин й чотирьох живих істот. Ангели впали долілиць перед престолом і почали прославляти Бога, 12 кажучи: «Амінь! Нехай буде благословення, слава, мудрість, дяка, честь, міць і сила нашому Богу на вічні віки. Амінь!»
13 Потім один із старійшин запитав мене: «Хто ці люди у білому вбранні? Звідки вони прийшли?»
14 Я відповів йому так: «Пане, ти знаєш, хто вони».
Тоді він мені сказав: «Це люди, які пройшли через великі страждання; вони омили одяг[a] свій і вибілили його кров’ю Ягняти. 15 Ось чому вони перед Божим престолом і прославляють Його день і ніч у Його храмі. Той, Хто сидить на престолі, захистить їх Своєю присутністю. 16 Ніколи вже не страждатимуть вони від голоду чи спраги, ні сонце не палитиме їх, та ніяка спека не страшна їм. 17 Бо Ягня, Яке знаходиться біля самого престолу, буде їхнім пастирем і водитиме їх до джерел вод життєдайних. І Бог витре кожну сльозу з їхніх очей».
Первосвященик
3 Він показав мені Ісуса, первосвященика, що стояв перед посланцем Господа. Сатана стояв праворуч Ісуса, щоб звинувачувати його. 2 І посланець Господній (Ангел) сказав сатані: «Хай Господь, Який обрав Єрусалим своїм особливим містом, дорікне тобі, сатано. Всевишній врятував це місто, неначе головешку, що вихоплена з вогню».
3 Ісус був вдягнений у брудний одяг і стояв перед посланцем (Ангелом). 4 І той заговорив і сказав Ангелам, які стояли перед ним: «Зніміть з нього цей брудний одяг». Тоді він звернувся до Ісуса: «Дивись, я зняв твої гріхи з тебе, неначе одяг, тож вберися у святкове, чисте вбрання».
5 І сказав я: «Нехай надінуть чистий тюрбан йому на голову». Тож вони наділи чистий тюрбан на голову йому. Вони одягли його в нове вбрання, і посланець Господній стояв поруч. 6 Тоді посланець Господній застеріг Ісуса, сказавши:
7 «Ось що Господь Всевишній говорить:
„Якщо ходитимеш дорогами Моїми,
якщо робитимеш усе, що доручив тобі Я,
тоді судитимеш у храмі Моїм
і наглядатимеш за подвір’ям Моїм.
І право матимеш ходить між тих ангелів,
які тут стоять.
8 Слухай, Ісусе, первосвященик,
та інші священики, які сидять перед тобою,—
символ того, що має статися.
Ось Я приведу особливого слугу Свого
на ім’я „Пагін”.
9 Ось камінь, що перед Ісусом поклав Я,
а на цьому камені одному сім граней[a].
Дивись-но, Я ось вирізьблю на ньому напис,
який буде свідченням того,
що одного дня Я зніму провину з цієї землі”».
Так говорить Господь Всемогутній.
10 «Того дня,—Господь Всемогутній говорить,—
запросите ви одне одного під виноградну лозу
та смокву на розмову мирну[b]».
Як Ісус нагодував п’ять тисяч чоловіків
(Мт. 14:13-21; Мк. 6:30-44; Лк. 9:10-17)
6 Після цього Ісус подався на протилежний бік Ґалилейського озера, що зветься також Тиверіадським. 2 Великий натовп людей ішов за Ним, бо вони бачили чудеса, що здійснив Ісус над хворими. 3 Але Він зійшов на гору й сів там разом зі Своїми учнями. 4 Наближалося свято юдейської Пасхи.
5 Підвівши очі й побачивши, що великий натовп іде до Нього, Ісус запитав Пилипа: «Де нам купити достатньо хліба, щоб нагодувати цих людей?» 6 Він мовив так, щоб випробувати Свого учня, бо вже знав, що робитиме.
7 І відповів Пилип Йому: «І за двісті динарів не купиш достатньо хліба, щоб кожному було по шматочку». 8 Інший з учнів Ісуса, Андрій, брат Симона-Петра, каже: 9 «Ось хлопчина, котрий має п’ять ячмінних хлібин і дві рибини, та це ніщо на таку кількість людей».
10 І тоді Ісус сказав: «Нехай люди посідають». У тому місці гарно росла трава, тож усі повсідалися. І було там близько п’яти тисяч чоловіків. 11 Тоді Ісус узяв хлібини, та воздавши Богові дяку, розділив між тими, хто сиділи навколо. Так само Він і рибу розділив—кожному, хто скільки хотів.
12 Коли всі наїлися, Ісус мовив до Своїх учнів: «Позбирайте всі залишки, щоб нічого не пропало». 13 Тож учні позбирали всі шматки й наповнили дванадцять кошиків залишками від п’ятьох ячмінних хлібин, після того, як усі поїли.
14 Побачивши чудо, здійснене Ісусом, усі люди казали: «Цей Чоловік і справді Пророк[a], Який мав прийти у світ!» 15 Ісус знав, що люди от-от вже повинні були прийти, та оголосити Його своїм Царем. Через те Він знову подався в гори, щоб побути на самоті.
Ісус іде по воді
(Мт. 14:22-27; Мк. 6:45-52)
16 Коли настав вечір, Ісусові учні спустилися до озера. 17 Вже сутеніло, а Ісус усе ще не приходив до них. Тоді вони сіли в човен і попливли через озеро назад до Капернаума. 18 Здійнявся сильний вітер, і хвилі ставали все вищими. 19 Коли вони пропливли кілометрів п’ять-шість[b], то побачили Ісуса, Який йшов по воді й підходив уже до човна. Учні Його дуже перелякалися. 20 Але Ісус мовив до них: «Це Я! Не бійтеся!» 21 Як Він сказав це, вони взяли Його до човна й одразу допливли до берега, до того місця, куди прямували.
Люди йдуть до Ісуса
22 Наступного дня люди, які залишалися на протилежному березі озера, побачили, що там знаходився лише один човен. Вони знали, що Ісус не сів у човен разом зі Своїми учнями, і що ті попливли самі. 23 Та деякі човни прибули туди з Тиверіади. Вони зупинилися недалеко від місця, де напередодні люди їли хліб, після того, як Господь воздав дяку за їжу. 24 І побачивши, що там не було ні Ісуса, ні Його учнів, усі посідали у човни й попливли до Капернаума шукати Його.
Ісус—хліб життя
25 Знайшовши Ісуса на іншому березі озера, учні запитали: «Вчителю, коли Ти прибув сюди?» 26 Ісус мовив у відповідь: «Істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудесні знамення, а через те, що їли хліб і наїлися досхочу. 27 Працюйте не заради їжі земної, що гине, а заради їжі, що ніколи не псується і дає вічне життя, їжі, яку дасть вам Син Людський. Адже прихильністю Своєю відзначив Його Бог-Отець».
28 Тоді вони знову запитали Його: «З чого ми маємо почати, аби зробити те, що Бог бажає?» 29 І відповів Ісус: «Це Бог бажає: „Вірте Тому, Кого Він послав”». 30 Люди сказали: «Яке чудо здійсниш, щоб ми побачили й повірили Тобі? Що Ти зробиш? 31 Наші пращури їли манну Небесну в пустелі, як про це написано у Святому Писанні: „Він послав їм хліб з небес, щоб вони їли”»(A).
32 Ісус їм відповів: «Істинно кажу вам: не Мойсей послав вам хліб з небес. Це Отець Мій дає вам справжній хліб з небес. 33 Адже хліб Божий—це Той, Хто сходить з небес і дарує життя світові». 34 «Господи, дай же нам того хліба зараз і завжди давай надалі»,—сказали вони.
35 Ісус відповів: «Я і є той хліб, що дарує життя. Хто до Мене приходить, ніколи не буде голодний, хто вірить у Мене, той ніколи не буде спраглий. 36 Я й раніше казав вам, що бачите ви Мене[c], але й досі не вірите.
37 Кожен прийде до Мене, кого Отець Мій дасть Мені, і Я ніколи не прожену того, хто прийде до Мене. 38 Бо Я зійшов з небес не для того, щоб чинити те, що Мені Самому хочеться, а щоб виконати волю Господа, Який послав Мене. 39 Ось Його воля: щоб Я не розгубив нічого з даного Мені Богом, щоб повернув усіх до життя в останній день. 40 Саме така воля Отця Мого: щоб кожен, хто побачить Сина і повірить у Нього, мав вічне життя. І Я воскрешу того в останній день».
41 Тоді юдеї почали висловлювати своє невдоволення Ним, бо Він сказав: «Я—хліб, що зійшов з небес». 42 Вони казали: «Хіба Він не Ісус, Йосипів Син? Чи не знаємо Його батька й матір? Як же Він може казати тепер, що зійшов з Неба?»
43 У відповідь Ісус мовив до них: «Облиште ремствувати поміж собою. 44 Ніхто не може прийти до Мене, доки Отець, Який послав Мене, не приведе його. А Я поверну його до життя в останній день. 45 Пророки писали: „І Бог їх усіх навчить”(B). Кожен, хто слухає Отця і навчається у Нього, приходить до Мене. 46 Лише Той бачив Отця, Хто прийшов від Нього. І ніхто інший Його не бачив.
47 Істинно кажу вам: хто вірить, той має вічне життя. 48 І Я—той хліб, що дає життя. 49 Ваші пращури їли манну Небесну в пустелі, але вони вмерли. 50 Я ж—той хліб, що йде з небес, а кожний, хто його з’їсть, той не помре ніколи. 51 Я—хліб живий, що зійшов з небес, і хто скуштує цього хліба, той житиме вічно. Хліб, що Я дарую,—тіло Моє, що віддаю за життя світу».
52 Тоді юдеї почали сперечатися поміж собою, кажучи: «Як Він може дати нам Своє тіло, щоб ми Його їли?» 53 А Ісус їм на те відповів: «Істинно кажу вам: поки не покуштуєте тіла Сина Людського і не вип’єте крові Його, не матимете справжнього життя в собі. 54 Той, хто їсть Тіло Моє і п’є кров Мою, має вічне життя, і Я воскрешу того в останній день. 55 Тіло Моє—то істинна їжа, а кров Моя—істинний напій. 56 Той, хто їсть тіло Моє і п’є кров Мою, лишається в Мені, а Я—в ньому. 57 Як Отець Живий Мене послав, і Я живу Отцем Своїм, так само і той, хто їсть тіло Моє, житиме Мною. 58 Ось що це за хліб, що з Неба зійшов. Це не так, як пращури ваші, котрі їли манну Небесну і повмирали. Той же, хто їстиме цей хліб, житиме вічно». 59 Все це Ісус говорив, навчаючи в синагозі в Капернаумі.
Ісусове Слово про вічне життя
60 Багато хто з Ісусових учнів, почувши це, сказав: «Таке вчення важко сприйняти. Хто може прийняти таке?»
61 Ісус Сам знав, що Його учні нарікали на це, тож спитав: «Ви турбуєтеся про це вчення? 62 А якщо побачите, як Син Людський повертається туди, звідки Він прийшов? 63 Лише Дух приносить життя. Тіло ж не має ніякого значення. Слова, що Я мовив вам,—від Духа, і вони дають життя. 64 Та є серед вас такі, що не вірять». (Він так сказав, бо знав від самого початку тих, хто не віритиме, і того, хто зрадить Його). А потім додав: 65 «Ось чому Я сказав вам, що жоден не зможе прийти до Мене, доки Отець не дозволить йому». 66 Після цього багато хто з Його учнів повернули назад і більше не йшли за Ним.
67 Тоді Ісус запитав у дванадцятьох апостолів: «Невже й ви теж хочете покинути Мене?» 68 У відповідь Йому Симон-Петро сказав: «Господи, до кого ж ми підемо? Ти маєш слова, що приносять вічне життя. 69 Ми повірили в Тебе, ми знаємо, що Ти—Божий Святий».
70 Ісус відповів їм: «Хіба Я не вибрав вас дванадцятьох? Але один із вас—диявол!» 71 Він казав про Юду, сина Симона Іскаріота, бо хоч той і був одним з дванадцятьох апостолів, але мав зрадити Ісуса.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International