M’Cheyne Bible Reading Plan
Жалоба Давидова
19 Йоаву донесли: «Цар тужить за Авесаломом, носить жалобу за своїм сином». 2 Того дня для усього війська перемога перетворилася на жалобу, бо в той день почули воїни як цар побивається за сином.
3 Люди прокралися в місто того дня, як прокрадаються присоромлені втечею з бою. 4 Цар закрив обличчя й голосно оплакував сина: «О мій сину, Авесаломе! О Авесаломе, мій сину, мій синку!»
5 У дім до царя прийшов Йоав і почав дорікати: «Сьогодні ти принизив увесь свій народ, який щойно врятував твоє життя, життя твоїх синів та дочок, життя твоїх дружин і наложниць. 6 Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, а ненавидиш тих, хто любить тебе. Ти сьогодні дав зрозуміти, що полководці та їхні воїни для тебе—ніщо. Я бачу, що ти був би втішений, якби Авесалом був сьогодні живий, а ми—мертві. 7 Вийди-но й підбадьорь своїх людей. Присягаюся Господом, що якщо ти не вийдеш, до ночі жодного чоловіка тут не побачиш. Це буде гірше для тебе, ніж усі нещастя, які звалювалися на тебе з юності й до цього дня».
Давид знову цар
8 Підвівся цар і зайняв своє місце у брамі. Коли людям сказали, що цар сидить у брамі, вони всі посходилися. Ізраїльтяни повтікали до своїх наметів. 9 В усіх ізраїльських племенах люди сперечалися між собою: «Цар нас визволив із рук ворогів; це він нас врятував від руки филистимлян. А тепер він утік з країни через Авесалома. 10 Авесалом же, якого ми помазали царювати, загинув у бою. Чому нічого не робиться, щоб повернути царя?»
11 Цар Давид послав звістку до священиків Задока й Авіатара: «Спитайте старійшин Юдеї про таке: „Чому ви серед останніх, хто прагне повернути царя в його дім?” Цар почув те, про що говорив цілий Ізраїль. 12 Ви—мої брати, моя плоть і кров. Чому вам бути останніми серед тих, хто просить царя повернутися?» 13 Скажіть Амазі: «Хіба ти не моя плоть і кров? Нехай Господь зі мною обійдеться суворо, якщо відтепер ти не проводир мого війська замість Йоава!»
14 І він завоював серця усіх до одного людей Юдеї, ніби вони були одним чоловіком. Вони послали царю такі слова: «Повертайся з усіма своїми слугами». 15 Так цар підійшов до Йордану. Народ Юди вийшов до Ґілґала, щоб зустріти царя й переправити його через Йордан.
Шимей просить царя простити його
16 Шимей, син веніаминія Ґери з Багурима, поспішив разом з народом Юдеї зустріти царя Давида. 17 Слідом за ним спустилися на зустріч тисяча веніаминіїв. Був серед них слуга Саулового дому Зіва з п’ятнадцятьма синами та двадцятьма слугами. Вони побігли до Йордану, де був цар, 18 перейшли через брід, щоб допомогти переправитися царевим домашнім і зробили те, що буде добре в його очах. Коли Шимей, син Ґери, перейшов через Йордан, він розпростерся перед царем 19 і сказав йому: «Нехай володар мій не вважає мене винним. Нехай не пам’ятає, як його слуга завинив того дня, коли мій володар-цар пішов з Єрусалима. Нехай цар забуде це. 20 Адже я, слуга твій, знаю, що я згрішив, але сьогодні я прийшов сюди першим з усього дому Йосипа, щоб зустріти свого володаря-царя».
21 Авішай, син Зеруї, мовив: «Хіба за цю провину не слід стратити Шимея? Адже він проклинав Господнього помазаника[a]!»
22 І Давид відповів: «Що в мене з вами спільного, сини Зеруї? Тепер ви стали моїми ворогами? Хіба треба когось убивати в Ізраїлі? Чи ж не відомо мені, що сьогодні я цар усього Ізраїлю?» 23 Тому цар пообіцяв Шимею: «Ти не помреш». Цар присягнувся, що не вб’є Шимея своїми руками[b].
Мефівошет приходить до Давида
24 А Мефівошет, онука[c] Саула, також зійшов у долину, щоб зустріти царя. Він не мив ніг, не підстригав вуса, не прав одяг відтоді, як цар пішов, і до того дня, коли він повернувся живий і здоровий. 25 Коли він прийшов з Єрусалима зустріти царя, той його спитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»
26 Той відповів: «Мій володарю-царю, слуга мій підвів мене. Я, твій слуга, сказав йому: „Осідлай для мене віслюка, щоб я міг на ньому поїхати до царя”. Це необхідно, бо я, слуга твій,—кульгавий, але Зіва, мій слуга, зрадив мене. 27 Він звів наклеп на мене, твого раба, перед володарем-царем. Мій володар-цар, як Господній Ангел, тому й роби зі мною все, що вважаєш за потрібне. 28 Усі нащадки мого діда[d] заслужили лише смерті від мого володаря-царя, а ти дав своєму рабу місце серед тих, хто сидить за одним столом з тобою. Яке ж я маю тоді право про щось просити царя?»
29 І цар йому відповів: «Навіщо й далі говорити? Я наказав тобі й Зіві розділити поля».
30 А Мефівошет відповів царю: «Нехай усе забирає, адже мій володар-цар повернувся живим додому».
Давид просить Барциллая йти з ним
31 Ґілеадець Барциллай теж спустився з Роґеліму, щоб разом з царем перейти Йордан і провести царя далі. 32 Барциллай був дуже старий, йому було вісімдесят років. Коли цар жив у Маганаїмі, Барциллай його утримував, бо був дуже заможний. 33 Цар сказав Барциллаю: «Перейди річку зі мною і живи в Єрусалимі, а я піклуватимусь про тебе».
34 Але Барциллай відповів цареві так: «Скільки ще років я проживу? Чи слід мені йти з царем до Єрусалима? 35 Мені вже вісімдесят. Хіба можу я відрізнити, що є добре, а що зле? Хіба може відчути твій раб смак їжі й напоїв? Хіба я ще чую голоси співаків та співачок? Навіщо твоєму рабу бути зайвим тягарем своєму володарю-царю? 36 Твій слуга пройде трохи разом з тобою після переходу через Йордан. Але навіщо царю винагороджувати мене в такий спосіб? 37 Дозволь твоєму рабу повернутися, щоб померти в рідному місті, біля гробниці батька й матері. Але ось твій слуга Кімгам. Нехай він перейде Йордан разом із володарем моїм царем. Роби з ним усе, що тебе втішить».
38 Цар відповів: «Кімгам перейде зі мною річку, і я зроблю для нього все, що втішить тебе. А для тебе зроблю все, чого ти хочеш».
Давид повертається додому
39 Тож усі перейшли Йордан, а потім переправився й цар. Він поцілував Барциллая, благословив його, і той повернувся додому.
40 Дорогою до Ґілґала Кімгам ішов разом з царем. Усі воїни Юдеї і половина війська ізраїльського переправили царя.
Ізраїльтяни сперечаються з людьми Юдеї
41 Невдовзі всі ізраїльтяни зібрались у царя й почали його питати: «Чому наші побратими, народ Юдеї, украв царя й переправив його з домашніми та всіма слугами через Йордан?»
42 Усі юдеї відповіли ізраїльтянам: «Ми зробили так, бо цар—наш близький родич. Чому ви гніваєтеся на це? Чи ми щось з’їли з царських припасів? Чи ми взяли щось для себе?»
43 Ізраїльтяни не змовчали, відповіли людям Юдеї: «Нас у царя десять частин[e]. І безперечно, у нас більше прав на Давида, ніж у вас. Чому ви нас зневажаєте? Хіба ми не першими почали говорити про те, щоб повернути царя?» Але відповідь юдеїв ізраїльтянам була ще брутальнішою.
Особливе Боже благословення в житті Павла
12 Я мушу і далі хвалитися. Хвалитись мені невигідно, але я перейду до видінь та одкровень Господніх. 2 Я знаю одного чоловіка[a] в Христі, який чотирнадцять років тому був узятий на «третє небо» (не знаю, чи в тілі своєму, чи духом, одному Богу це відомо). 3-4 Я знаю, що цей чоловік (чи то в тілі своєму, чи без нього, це лише Богу відомо) був узятий у рай і чув слова невимовні. Людині не дано їх вимовити. 5 Цим чоловіком я й хвалитимуся, а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю.
6 Бо якщо хвалитимуся, то не буду нерозумним, тому що казатиму правду. Та краще стримаюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж він бачить і чує від мене.
7 І щоб я не занадто звеличувався від надзвичайних видінь, що мені були, дано мені жало у тіло[b]—посланця сатани, щоб той мучив мене, не даючи мені звеличитися. 8 Я благав Господа тричі, щоб забрав його від мене геть, але Він мовив до мене раз і назавжди: 9 «Досить для тебе милості Моєї, бо сила Моя повністю здійснюється у твоїй слабкості». Тож я маю бути дуже щасливий з того, що хвалюся слабкостями своїми, аби сила Христова залишалася зі мною. 10 Тому любо мені перебувати у слабкості своїй, у знущаннях, злиднях, гоніннях та труднощах в ім’я Христа. Бо коли я немічний, то набуваю силу.
Павло говорить про свою любов до коринтян
11 Я хвалився, як нерозумний, але ви самі спонукали мене це робити. Це вам слід було хвалити мене, бо я ні в якому разі не нижчий від тих ваших «великих апостолів», навіть якщо я нічого не вартий. 12 У всякому разі, коли я був з вами, то багато чого було здійснено на доказ того, що я апостол. Знамення, чудеса і дивовижні речі були виконані з великим терпінням. 13 То чим же ви гірші від інших церков, чого вам бракує? Хіба лише того, що я не був вам тягарем? Пробачте мені таку провину.
14 Ось зараз я вже втретє готовий прийти до вас й не буду для вас тягарем. Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки—дітей. 15 Я ж, зі свого боку, з великою радістю віддам усе, що маю, навіть самого себе, заради вас. Якщо я любитиму вас дужче, то як же ви любитимете мене менше?
16 Хоч би як там було, але я не був тягарем для вас. Та ви кажете, що через свою підступність я вас перехитрував. 17 Чи, може, я обдурив вас, використавши у своїх цілях одного з тих, кого до вас посилав? Ні. 18 Я попросив Тита прийти до вас і послав одного з братів разом з ним. Чи, може, він вас обдурив? Ні. Він діяв так само чесно як і ми.
19 Чи ви думаєте, що ми весь цей час виправдовувалися перед вами? Ми ж насправді є послідовниками Христа й говоримо це перед Богом. І все, що ми робимо, мої любі друзі, це для того, щоб зміцнити вас духовно. 20 Бо я боюся, що коли прийду, то можу знайти вас не такими, як хотілося б мені. І ви знайдете мене не таким, як хотілося б вам. Боюся, що почнуться серед вас чвари, ревнощі, злобливі сутички, суперництво, наклепи, плітки, зухвальство і безладдя. 21 Боюся, що коли прийду до вас знову, мій Бог принизить мене перед вами і оплакуватиму я всіх тих, хто грішив у минулому і не розкаявся у своїй нечистоті, розпусті й перелюбі, що вони чинили.
Пророцтво щодо Тира
26 На одинадцятий рік вигнання, першого дня місяця[a] слово Господа дійшло до мене: 2 «Сину людський, Тир сказав на Єрусалим: „Ура! Розбито браму народів і двері її навстіж відчинено мені. Тепер, коли лежить він у руїнах, я зберу багато коштовних речей!” 3 Через те ось що Господь Бог говорить: „Я проти тебе, о Тире, і Я приведу на тебе багато народів, вони набігатимуть, наче хвилі морські. 4 Зруйнують вони мури Тира й повалять башти його. Я вимету порох з його каміння й зроблю з нього голу скелю. 5 Він стане місцем серед моря, щоб розстеляти рибальські сіті, бо Я так сказав. Так проголошує Господь Бог. І стане він здобиччю для народів. 6 Дочки її[b] на суходолі спустошені будуть мечем. Тоді вони дізнаються, що Я Господь”».
Навуходоносор спустошить Тир
7 Бо ось що Господь Бог говорить: «Із півночі ось я нашлю проти Тира Навуходоносора, царя Вавилону, царя царів, із кіньми та колісницями, з вершниками та великим військом. 8 Він спустошить мечем твої дочки на суходолі, він встановить проти тебе пересувні башти для облоги, нагорне вали аж до мурів твоїх і підніме щити проти тебе. 9 Він спрямує удари таранів своїх на твої мури й зруйнує башти твої своїми сокирами.
10 Коней в нього така сила, що вкриють вони тебе пилюкою. Мури твої затремтять від тупоту бойових коней, возів та колісниць, коли ввійде він у брами твої, як люди входять у місто крізь проламані мури. 11 Копита коней його потопчуть усі твої вулиці, мечі посічуть людей, і могутні колони твої впадуть на землю. 12 Пограбують вони багатства твої і заберуть як здобич товари, зламають вони мури твої і зруйнують прекрасні будинки, поскидають твої кам’яні та дерев’яні будівлі в море.
13 Я покладу край твоїм голосним пісням, і музика арф твоїх більш не лунатиме. 14 Я зроблю тебе голою скелею, і станеш ти місцем, де розстеляють рибальські сіті. Ніколи тебе не відбудують, бо Я, Господь, це сказав». Так проголошує Господь Бог.
Усі народи сумуватимуть за Тиром
15 Ось що говорить Господь Бог Тиру: «Чи не здригнуться береги від звуку твого падіння, коли поранені стогнатимуть і різанина запанує серед тебе? 16 Тоді всі князі узбережжя посходять зі своїх тронів, відкладуть шати свої і знімуть гаптований одяг. Вбрані у жах, сидітимуть вони на землі і тремтітимуть, налякані твоїм падінням.
17 Тоді заведуть над тобою жалобну пісню і мовлять тобі:
„Тире, як же тебе зруйновано,
о місто прославлене[c]?
Заморські народи подорожували з далекої землі,
щоб жити в твоїх стінах[d].
Ти було твердинею на морі,
ти і люди твої наводили жах на усіх,
хто жив на суші.
18 Тепер, у день падіння твого,
тремтять узбережжя;
острови у морі
нажахані загибеллю твоєю”».
19 Ось що Господь Бог говорить: «Коли Я зроблю тебе безлюдним містом і океанські глибини потоплять тебе, коли його глибокі води морські вкриють тебе, 20 тоді штовхну Я тебе під землю разом із тими, кому дорога до цвинтарної ями, до людей, які жили колись. І жити тобі під землею як віковічній руїні, разом із тими, хто зійшов до домовини. І не повернешся ти і не посядеш місця на землі живих. 21 Зроблю тебе жахом для всіх, і не стане більше тебе. Шукатимуть тебе, але ніколи не знайдуть». Так проголошує Господь Бог.
1 Маскіль Асафа.
Навіщо, Боже, Ти залишив нас назавжди?
Чи Ти розгнівавсь на Свою отару?
2 Згадай громаду, що колись Твоєю стала,
яку Ти викупив як плем’я Собі в спадок.
Згадай Сіон, ту гору, що Твоїм осідком стала.
3 Пройди по цих руїнах предковічних,
вернись до ворогом сплюндрованого храму.
4 Лунав у храмі ворогів військовий гук,
про перемогу їхню ватри сповіщали.
5 Немов сапою воїни бур’ян сікли,
6 вони сокири й сікачі пустили в хід,
аби понівечити різьблені панелі у Твоєму храмі.
7 А потім підпалили святу оселю Божу,
поруйнували до цеглинки храм,
який звели Тобі на славу.
8 Гукаючи собі: «Круши!»
Вони спалили всі святі місця побачень з Богом.
9 Ми вже не бачили своїх знамень,
немає більш пророка,
і ніхто не скаже з нас, як довго це ще буде.
10 Як довго, Боже, збиткуватися ворогам над нами?
Чи ж Ти дозволиш осквернить навік ім’я Твоє?
11 Чому відняв від нас Ти рятівну Свою могутність?
Яви Свою потугу, винищи їх вщент[a].
12 Бог був царем моїм одвіку,
спасіння Він вершить на цій землі.
13 Своєю владою Ти море розділив,
над водами розбив Ти голови чудовиськам морським.
14 Ти потрощив Левіафану[b] голови
його віддав пустельним звірам на поживу.
15 Ти змушуєш струмки і ріки бігти,
Ти висушив річки, що вічно струмували.
16 І день, і ніч в Твоїй безмежній владі,
і місяць, й сонце—витвір рук Твоїх.
17 Ти встановив кордони землям,
Ти витворив літо й зиму.
18 Не забувай, як ворог насміхається із Тебе,
як зневажають дурники Твоє ім’я!
19 Не дай звірині дикій ухопить Твою голубку,
про бідний Свій народ повіки не забудь.
20 Не забувай Свою Угоду з нами,
бо панує кривда по глухих кутках землі.
21 Народ Твій, Боже, ображали й гнобили,
не дозволяй же збиткуватися над ним.
Хай бідний і беззахисний народ Тобі хвалу возносить.
22 Устань, мій Боже, і відстоюй Свою справу!
І пам’ятай: злословлять проти Тебе дурні цілі дні!
23 Не забувай, як вороги Твої кричать,
як галасують заколотники невпинно.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International