M’Cheyne Bible Reading Plan
Самсон карає филистимлян
15 Згодом під час жнив Самсон пішов провідати свою дружину і взяв із собою молоде ягня. Він сказав: «Я хочу пройти до кімнати своєї дружини». Але її батько його туди не пустив. 2 Він сказав: «Я був справді подумав, що ти зненавидів її, то віддав її заміж за дружку. Але хіба її молодша сестра не краща? Бери її замість старшої».
3 Самсон сказав їм: «Цього разу я не буду винний перед филистимлянами, якщо заподію їм лихо». 4 От пішов Самсон і зловив триста лисиць, тоді взяв смолоскипи, зв’язав хвости попарно, а між кожною парою хвостів прив’язав смолоскип. 5 Підпалив він ті смолоскипи й пустив лисиць по пшеничних полях филистимлян. Отож спалив він геть усе: скиртовану пшеницю, і ту, що в полі стояла, виноградники й оливкові сади.
6 Филистимляни питали: «Хто це зробив?» А їм відповідали: «Самсон, зять Тимни, бо Самсонову дружину було віддано заміж за дружку». Отож пішли филистимляни й підпалили її разом із батьком. 7 Самсон сказав їм: «Якщо ви так чините, то клянуся, що я вам помщусь, і тільки тоді заспокоюсь». 8 Він воював із ними люто й багатьох побив. Потім пішов і оселився в печері на горі Етам.
9 Тоді пішли филистимляни й розбили табір у Юдеї, й просунулись до Легі[a]. 10 Мешканці Юди спитали: «Чом ви виступили проти нас?» Филистимляни відповіли: «Ми прийшли, щоб схопити Самсона і відплатити йому за те, що він зробив із нами».
11 Тоді три тисячі юдейців пішли до печери в горі Етам. Вони сказали Самсону: «Хіба не знаєш ти, що филистимляни правителі наші? То що ж ти з нами зробив?» Він відповів: «Як вони зі мною, так і я з ними». 12 Вони сказали йому: «Ми прийшли, щоб пов’язати тебе й передати в руки филистимлян». Сказав їм Самсон: «Пообіцяйте мені, що ви самі не нападете на мене». 13 Вони сказали йому: «Ні, ми тільки зв’яжемо тебе й передамо у їхні руки. Ми тебе вбивати не будемо». Тоді зв’язали вони його двома новими мотузками й вивели з печери в горі Етам.
14 Він прийшов до Легі, й филистимляни вийшли назустріч із радісними вигуками. Тоді Дух Господній зійшов на нього з великою силою, й мотуззя на руках розпалося, мов від вогню. І всі вузли немов оплавилися на руках його. 15 Тоді знайшов він щелепу мертвого віслюка, простягнув руку й підняв ту щелепу і тією щелепою убив він тисячу чоловік. 16 І сказав Самсон:
«Ослячою щелепою—купа, дві купи.
Ослячою щелепою я тисячу побив».
17 І як промовив він це, то викинув щелепу. І місце це називається Рамат-Легі[b].
18 Був він дуже спраглий, тож звернувся до Господа. Він сказав: «Ти віддав цю славетну перемогу рабу Своєму. Чи ж помирати мені тепер від спраги, чи ж потрапити до рук необрізаних филистимлян?»
19 І Бог розчахнув порожнину, що була в Легі, і з неї пішла вода. То було поблизу Легі. Самсон напився, сила повернулася до нього, й він ожив. Відтоді це джерело називається Ен-Хаккоре[c]. Він і досі протікає в Легі.
20 Отож Самсон був суддею Ізраїлю двадцять років за часів филистимлян.
Павло в Ефесі
19 Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових, 2 він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».
3 Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення». 4 Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».
5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати. 7 Всього їх було з дванадцятеро.
8 Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв. 9 Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна. 10 Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.
Павлові чудеса в Ефесі
11 Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса. 12 Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.
13 Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини». 14 Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви. 15 Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?» 16 Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.
17 Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса. 18 Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки. 19 Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет[a]. 20 Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.
Заворушення в Ефесі
21 Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати». 22 Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.
23 Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося. 24 У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди[b]. Це давало чималий заробіток ремісникам.
25 Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи. 26 Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.
27 Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі». 28 Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»
29 У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха—македонців, які мандрували разом з Павлом. 30 Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили. 31 Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.
32 Тепер вже одні горлали одне, інші—інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися. 33 Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям. 34 Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!»—і не вгамовувалися десь зо дві години.
35 Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь[c], котрий впав з небес. 36 І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно. 37 Бо ви привели сюди цих людей[d], хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили. 38 Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.
39 Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні. 40 Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот». 41 Скінчивши промову, він розпустив громаду.
Лжепророк Хананія
28 Того ж року на початку царювання Седекії, царя юдейського, на четвертий рік[a], п’ятий місяць Хананія, син Аззура, пророк із Ґівеона, говорив зі мною в храмі Господньому в присутності священиків та всього народу. Він сказав: 2 «Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: „Я зламаю ярмо царя вавилонського. 3 Через два роки я поверну сюди весь посуд храму Господнього, що Навуходоносор, цар вавилонський, забрав звідси й переніс до Вавилона. 4 Я також поверну сюди Єгояхина, сина Єгоякима, царя Юдеї і всіх вигнанців з ізраїлевих, що пішли до Вавилона, бо Я ламаю ярмо царя вавилонського”». Так каже Господь.
5 Тоді пророк Єремія сказав пророку Хананії в присутності священиків і всього народу, що стояв у храмі Господньому. 6 І сказав пророк Єремія: «Хай так буде! Хай Господь вчинить так, як ти сказав і виконає слова, що ти прорік, і поверне сюди з Вавилона посуд храму Господнього і усіх тих, кого було забрано в полон. 7 Але послухай те, що я кажу тобі й усьому народу. 8 Пророків, що були до мене й до тебе з давніх-давен, пророкували проти багатьох земель і проти царств великих, провіщаючи війну, нещастя й чуму. 9 Пророка, що сповіщає про мир й слова його збуваються, визнають як пророка, якого справді Господь послав».
10 Тоді Хананія, знявши з шиї пророка Єремії ярмо, зламав його. 11 І сказав Хананія при всьому народі: «Ось що Господь каже: „Отак через два роки Я скину ярмо Навуходоносора, царя вавилонського, з шиї народів усіх”». Почувши це, пророк Єремія пішов своїм шляхом.
12 Тоді Слово Господа було Єремії після того, як пророк Хананія зламав ярмо на шиї пророка Єремії. Він сказав: 13 «Піди й скажи Хананії, що каже Господь: „Ти зламав ярмо дерев’яне, але натомість отримаєш ярмо залізне”». 14 Так каже Господь Всемогутній Бог Ізраїлю: «Я накладу ярмо залізне на шию всіх цих народів, щоби примусити їх служити Навуходоносору, царю вавилонському, і вони служитимуть йому. Навіть звірів диких, і тих Я віддам йому».
15 Тоді пророк Єремія сказав пророку Хананії: «Послухай, Хананіє, Господь тебе не посилав, ти призвів цей народ неправді вірити. 16 Через те ось що Господь каже: „Вишлю Я тебе з землі цієї. Цього ж року ти помреш, бо всупереч Господу ти говориш”».
17 Пророк Хананія помер сьомого місяця того ж року.
Змова проти Ісуса
(Мт. 26:1-5; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
14 То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. 2 Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мт. 26:6-13; Ін. 12:1-8)
3 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. 4 Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? 5 Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів[a], які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
6 Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 7 Адже бідні завжди будуть з вами[b], то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я—ні. 8 Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. 9 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мт. 26:14-16; Лк. 22:3-6)
10 Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. 11 Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мт. 26:17-25; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
12 Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” 15 Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». 16 Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
17 Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. 18 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
19 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» 20 Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 21 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
22 За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 23 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. 24 І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. 25 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
26 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мт. 26:31-35; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
27 Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
28 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
29 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 30 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене»[c]. 31 Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Лк. 22:39-46)
32 Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». 33 Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, 34 говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». 35 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. 36 І молив Він: «Авва[d], Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша[e] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
37 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? 38 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 39 І знову відійшов Він і молився про те ж саме. 40 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. 41 І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 42 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
43 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
44 Юда[f] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». 45 Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. 46 Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 47 Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
48 Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. 49 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». 50 Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:57-68; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
53 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. 54 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
55 Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. 56 Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. 57 Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: 58 «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». 59 Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. 60 Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
61 Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» 62 Ісус відповів: «Так, Я—Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 63 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! 64 Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
65 Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[g], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-75; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
68 Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень[h]. 69 Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік—один із учнів Христових!»
70 І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
71 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» 72 І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International