M’Cheyne Bible Reading Plan

Народження Самуїла

1 У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця. ² Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу—Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала.

³ З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі. ⁴ Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам. ⁵ Проте Ганні він виділяв подвійний шматок^[a], бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни^[b]. ⁶ Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити. ⁷ Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти. ⁸ Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?»

⁹ Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу^[c]. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму. ¹⁰ Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. ¹¹ А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв,^[d] й бритва ніколи не торкнеться його голови^[e]!»

¹² Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. ¹³ Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, ¹⁴ і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино».

¹⁵ «Ні, мій володарю,—відповіла Ганна.—Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. ¹⁶ Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування».

¹⁷ Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього».

¹⁸ Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена.

¹⁹ Рано-вранці вони прокинулися й возвеличили Господа, а тоді повернулися додому в Раму. Елкана спав з дружиною Ганною, і Господь згадав про неї. ²⁰ У належний час Ганна завагітніла й народила сина. Вона назвала його Самуїлом^[f], сказавши: «Бо я просила Господа про нього».

Ганна посвячує Самуїла

²¹ Коли Елкана разом з усією родиною вирушив принести річну жертву Господу і виконав обітницю, ²² Ганна не пішла з ними. Вона сказала чоловікові: «Після того, як відлучу хлоп’я від грудей, я понесу його представити перед Господом, він стане назореєм^[g] і залишиться там назавжди».

²³ «Роби як знаєш,—відповів їй на те Елкана.—Залишайся вдома, доки не відлучиш, але нехай Господь^[h] дотримається Свого слова».

З тим і залишилася жінка вдома, годувала сина, аж доки не відняла від грудей.

²⁴ Коли перестала годувати своїм молоком, понесла дитину до Господньої оселі в Шило, взявши до того ж трирічного бичка, ефу^[i] борошна, ще й бурдюк вина.

²⁵ Вони стали перед Господом. Як зазвичай, Елкана зарізав бичка для пожертви,^[j] а після того Ганна віддала хлопчика Елі. ²⁶ Тоді Ганна звернулася до нього з такими словами: «О мій господине! Я та сама жінка, що якось стояла поряд з тобою й молилася Господу. ²⁷ Я благаю про цю дитину, й Господь зробив так, щоб моє прохання було виконане. ²⁸ Ось чому тепер я віддаю його Господу, на все життя вручаю в Господні руки».

Ганна залишила хлопчика там^[k] і поклонилася Господу.

Вітання римлянам

1 ^1-2 Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний Богом апостол, вибраний для того, щоб нести людям Добру Звістку Божу.

Про неї ще раніше сповіщали пророки у Святому Писанні. ^3-4 Ця Добра Звістка—про Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа. Як людина Він походив з роду Давидового, але Духом Святим^[a], був проголошений могутнім Сином Божим завдяки воскресінню з мертвих.

⁵ Від Нього я одержав велику благодать бути апостолом, щоб принести в ім’я Христа всім неюдеям смирення, народжене вірою. ⁶ Серед цих народів і ви, римляни, також покликані Богом належати Ісусу Христу. ⁷ Звертаюсь я до всіх вас, хто живе в Римі, кого Бог любить і покликав бути святим народом Божим. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа!

Молитва подяки

⁸ Насамперед, я дякую моєму Богу через Ісуса Христа за вас усіх, бо люди всього світу говорять про вашу віру. ^9-10 Богу я служу всім своїм серцем і несу людям Добру Звістку про Його Сина. Бог—свідок мені в тому, що я постійно пам’ятаю вас. У своїх молитвах я завжди прошу Бога, щоб Він дозволив мені прийти до вас. ¹¹ Бо прагну я вас побачити, щоб розділити з вами той духовний дар, що надасть вам сили.

¹² Я маю на увазі те, що коли ми будемо разом, то зможемо підбадьорити одне одного через нашу віру: ви допоможете мені, а я допоможу вам. ¹³ Браття і сестри, я хочу, щоб ви знали, що багато разів я збирався до вас, щоб зібрати гарний урожай також серед вас, так само, як я вже зібрав серед інших народів, та на моєму шляху завжди вставали якісь перешкоди. ¹⁴ Я боржник перед усіма народами: як перед греками, так і перед варварами, як перед ученими, так і перед неосвіченими.

¹⁵ Ось чому я прагну проповідувати Добру Звістку і вам, хто живе в Римі. ¹⁶ І не соромлюся я Євангелії, бо це сила Божа для спасіння всіх віруючих—спершу юдеїв, а тоді й поган. ¹⁷ Бо Добра Звістка відкриває праведність Божу, яка ґрунтується на вірі—з самого початку й до кінця. Про це сказано у Святому Писанні: «Праведний вірою житиме»^(A).

Гнів Божий

¹⁸ Гнів Божий сходить з Неба на все лихе й неправедне, що чинять люди. Своєю неправедністю вони пригнічують істину. ¹⁹ Бог гнівається на них, бо все, що може бути відоме про Бога, досконально ясно, тому що Він зробив це ясним для людей.

^20-21 Від створення світу для людей стали ясними і зрозумілими Його незримі властивості—вічна сила Його і божественність. Це видно по тому, що Бог здійснив. Отже, немає людям виправдання за гріхи їхні, бо навіть знаючи Бога, вони не дякували й не прославляли Його. Вони знікчемніли думками своїми, а їхні нерозумні серця затьмарилися. ²² Хоча й назвали вони себе мудрими, та стали нерозумними. ²³ Вони проміняли славу невмирущого Бога на вигадані образи, подібні до смертних людей, птахів, тварин і гадів.

²⁴ Через те Бог віддав їх розпусті разом з гріховними прагненнями їхніх сердець. Він дозволив їм оскверняти свої тіла одне з одним. ²⁵ Вони проміняли істину про Бога на брехню, оскільки поклонялись і служили радше творінням, аніж Творцю, благословенному в віках. Амінь.

²⁶ Отож Бог полишив тих людей, віддавши їх ганебним пристрастям: жінки проміняли природні статеві стосунки на протиприродні. ²⁷ Так само і чоловіки залишили природні статеві стосунки з жінками й запалилися безсоромною пожадливістю одне до одного. Вони почали чинити сором поміж собою, і за те прийняли покарання, яке заслужили за свої збочення.

²⁸ Вони не вважали за потрібне визнавати Бога, тож Він віддав їх їхньому ж збоченому розуму, щоб чинили вони те, що не годиться робити. ²⁹ Ці люди сповнені всілякого гріха, злоби, себелюбства, скнарості, заздрощів, вбивства, розбрату, облуди й лихих думок про інших. Вони поширюють плітки, ³⁰ зводять наклепи, ненавидять Бога. Вони брутальні й самовпевнені, вихваляються перед іншими, вигадують, як вчинити зло, і не шанують своїх батьків. ³¹ Це нерозумні люди, котрі ніколи не виконують обіцянок; вони недобрі й немилосердні. ³² Навіть знаючи праведний Наказ Божий, що кожен, хто чинить таке, заслуговує на смерть, вони не лише чинять так, а й схвалюють вчинки подібних до себе.

Падіння Єрусалима

39 На дев’ятому році правління Седекії, царя Юдеї, на десятий місяць Навуходоносор, цар вавилонський і все його військо підійшли до Єрусалима й узяв місто в облогу. ² На одинадцятому році царювання Седекії, на дев’ятий день четвертого місяця мур міста було проломлено. ³ Всі князі царя Вавилону прийшли й сіли біля Середньої брами міста: Нерґал-Шарезер самґарський, Нево-Сарсекім, головнокомандуючий, Нерґал-Шарезер, головний урядовець, і всі інші урядовці царя вавилонського. ⁴ Коли Седекія, цар Юдеї, і всі воїни його побачили їх, то, вийшовши вночі з міста через царський сад і ворота між двома мурами, вони повтікали, прямуючи до Арави^[a].

⁵ Але вавилонське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських. Його схопили й привели до Навуходоносора, царя Вавилону, у Ривлу, у землі Гамат, де він проголосив йому вирок. ⁶ Цар Вавилону у Ривлі стратив синів Седекії на його очах, а також стратив усіх можновладців Юдеї. ⁷ Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона.

⁸ Вавилоняни спалили царський палац та оселі людей і зруйнували мури Єрусалима. ⁹ Решту людей, що лишилися в місті, і тих, хто перебіг до нього, й усіх людей, що вціліли, Невузарадан, начальник царської охорони, вислав у Вавилон. ¹⁰ Декого з бідних, хто нічого не мав, Невузарадан, начальник охорони, лишив у землі юдейській. І дав він їм виноградники й поля.

¹¹ Тоді Навуходоносор видав наказ через начальника охорони Невузарадана щодо Єремії: ¹² «Знайди Єремію і дбай про нього. Не завдавай йому ніякої шкоди і роби для нього все, що він попросить». ¹³ Тож Невузарадан, начальник охорони, Навушазбан, головний урядовець, Нерґал-Шарезер, великий сановник, і всі урядовці царя вавилонського ¹⁴ послали по Єремію, і його привели з храмового подвір’я й передали Ґедалії^[b], сину Агікама, сина Шафана, який мав відвести його до дому. Так він лишився серед свого народу.

¹⁵ Коли Єремія ще був ув’язнений на тюремному подвір’ї, слово Господа було нього: ¹⁶ «Піди й скажи Евед-Мелеху^[c], ефіопу, що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю так каже: „Ось Я здійсню Мої слова про місто, про лихо, а не про добро. І вони здійсняться в належний час. ¹⁷ Але тебе Я врятую, тож не віддадуть тебе до рук тих людей, яких ти боявся. ¹⁸ Будь певен, Я тебе врятую, ти не поляжеш від меча, бо ти на Мене покладався”». Так каже Всевишній.

13 Для диригента. Псалом Давида.

14 Для диригента. Псалом Давида.