Book of Common Prayer
1 Для диригента. На струнних інструментах. Маскіль Давида.
2 Послухай, Боже, цю мою молитву,
не повернись спиною до благань про милосердя.
3 Прислухайся до мене й відгукнись,
коли повідаю я про свої печалі.
4 Мене страшенно налякало, що вороги мої казали,
а той злостивець просто ґвалт здійняв.
Вину на мене вороги звалили,
і допікали в гніві й шельмували.
5 Несамовито б’ється моє серце,
смертельний переляк все тіло охопив.
6 Тремчу від жаху й думаю собі:
7 «Коли б я мав ті крила голубині,
полинув би туди, де спокій.
8 В пустелю полетів би я далеко». Селах
9 Помчався б я туди, де жде притулок,
від бурі неприємностей утік.
10 Володарю, зруйнуй всі їхні плани, зв’яжи їм язики,
11 бо безперестану днями і вночі
по містах насильство бачу я і чвари.
12 На вулицях міських панує кривда,
багато лжі й брехні серед людей.
13 Якщо мене образить ворог, я знесу,
якщо злостивець нападе, сховатись можу.
14 Але ж то ти, мій друже, побратиме,
мій приятелю, йдеш на мене!
15 Ми так, бувало, любо розмовляли,
ходили разом з людом в Божий храм.
16 Нехай зненацька смерть тих ворогів підкосить,
розверзнеться земля й живцем їх проковтне,[a]
бо плодять тільки зло в своєму домі.
17 Але до Бога я звернусь по допомогу,
Господь мене спасе.
18 Невпинно молюся я вранці, вдень і вночі,
і Він прислухається до голосу мого.
19 Багато битв довелось мені пройти,
та Бог незмінно рятував мене,
і повертав невраженою душу мою.
20 Почує Бог мене. Довічний цар,
Який престол повік займає,
їх покарає. Села
Вони ж бо не міняються,
ніколи Бога не боялись і не шанували.
21 Порушивши Угоду, в бій пішли на тих людей,
з якими мир уклали.
22 Гладенько стелять у промовах пишних,
про мир розводяться й виношують війну.
Слова у них масні, мов та олія,
та ріжуть ще гостріш, ніж ріже меч.
23 Тягар турбот усіх полиш на Бога,
опікою тебе Він огорне,
образить праведника не дозволить він.
24 А щодо Тебе, Боже,
звалиш усіх насильників і брехунів
в глибоку смертну яму.
Їм не дожить і половини літ своїх!
А щодо мене[b], я цілком ввіряюся Тобі.
1 Маскіль Асафа.
Навіщо, Боже, Ти залишив нас назавжди?
Чи Ти розгнівавсь на Свою отару?
2 Згадай громаду, що колись Твоєю стала,
яку Ти викупив як плем’я Собі в спадок.
Згадай Сіон, ту гору, що Твоїм осідком стала.
3 Пройди по цих руїнах предковічних,
вернись до ворогом сплюндрованого храму.
4 Лунав у храмі ворогів військовий гук,
про перемогу їхню ватри сповіщали.
5 Немов сапою воїни бур’ян сікли,
6 вони сокири й сікачі пустили в хід,
аби понівечити різьблені панелі у Твоєму храмі.
7 А потім підпалили святу оселю Божу,
поруйнували до цеглинки храм,
який звели Тобі на славу.
8 Гукаючи собі: «Круши!»
Вони спалили всі святі місця побачень з Богом.
9 Ми вже не бачили своїх знамень,
немає більш пророка,
і ніхто не скаже з нас, як довго це ще буде.
10 Як довго, Боже, збиткуватися ворогам над нами?
Чи ж Ти дозволиш осквернить навік ім’я Твоє?
11 Чому відняв від нас Ти рятівну Свою могутність?
Яви Свою потугу, винищи їх вщент[a].
12 Бог був царем моїм одвіку,
спасіння Він вершить на цій землі.
13 Своєю владою Ти море розділив,
над водами розбив Ти голови чудовиськам морським.
14 Ти потрощив Левіафану[b] голови
його віддав пустельним звірам на поживу.
15 Ти змушуєш струмки і ріки бігти,
Ти висушив річки, що вічно струмували.
16 І день, і ніч в Твоїй безмежній владі,
і місяць, й сонце—витвір рук Твоїх.
17 Ти встановив кордони землям,
Ти витворив літо й зиму.
18 Не забувай, як ворог насміхається із Тебе,
як зневажають дурники Твоє ім’я!
19 Не дай звірині дикій ухопить Твою голубку,
про бідний Свій народ повіки не забудь.
20 Не забувай Свою Угоду з нами,
бо панує кривда по глухих кутках землі.
21 Народ Твій, Боже, ображали й гнобили,
не дозволяй же збиткуватися над ним.
Хай бідний і беззахисний народ Тобі хвалу возносить.
22 Устань, мій Боже, і відстоюй Свою справу!
І пам’ятай: злословлять проти Тебе дурні цілі дні!
23 Не забувай, як вороги Твої кричать,
як галасують заколотники невпинно.
Віра в людей і віра в Бога
5 Ось що Господь каже:
«Той проклятий, хто покладається на чоловіка,
та зробив опору на силу смертної людини,
тому що в Бога полишив вірити він.
6 Він стане наче кущ в пустелі,
котрий не відає про кращі землі, та Господні блага.
Він знай живе собі в пустельнім краї,
серед солончаків безлюдних.
7 Благословен той,
хто покладається на Господа,
бо взнає він, що Господь—його надія.
8 Він буде мов те дерево, що при воді росте,
що над потоком простягло своє коріння,
й спеки не боїться, та зеленим листям вкрите.
Рік посухи і той йому байдужий,
воно й тоді не перестає плодоносити.
9 Що є зрадливіше, ніж розум[a]?
Та якщо він хворий, ніхто не може зрозуміти,
як вилікувати його.
10 Лиш Я, Господь, є тим, хто розум вивіряє,
і все нутро людське Мені відкрите,
щоб кожного Я міг нагородити
згідно з життям та вчинками його.
Третя скарга Єремії
14 Зціли мене, о Господи, і вилікуюсь я.
Врятуй мене, та знайду тоді спасіння,
бо Ти—це Той, кому хвали співаю.
15 Вони говорять:
«Єреміє, де ж слово Господа?
Нехай воно прийде!»
16 Я не полишив бути пастирем Твоїм
і не бажав лихого дня.
Ти знаєш все, що я кажу,
воно перед Тобою геть відкрите,
Ти ж бачиш, що твориться навкруги.
17 Не губи мене,
Ти ж мій притулок в день нещастя.
Що робити
4 Отже, брати і сестри мої любі, Я дуже за вами сумую і хочу вас бачити. Ви—щастя моє і гордість моя. Будьте стійкими у вірі своїй, як я казав вам.
2 Я закликаю Еводію та Синтихію бути в згоді між собою в Господі. 3 Я також прошу тебе, мій вірний соратнику: допомагай цим жінкам, які важко працювали разом зі мною, Клементом, та іншими соратниками, поширюючи Добру Звістку, і чиї імена занесені до Книги Життя[a].
4 Радійте в Господі і робіть це завжди. І знову я кажу: радійте!
5 Нехай ваша доброта стане відома усім, бо Господь вже близько. 6 Ні про що не турбуйтеся. За будь-яких обставин, через молитву прохайте Господа про що потребуєте, та завжди дякуйте Йому за все, що маєте. 7 І мир, який йде від Бога, що вище людського розуміння[b], буде стерегти серця ваші та думки в Христі Ісусі.
8 На закінчення, брати і сестри мої, скажу вам таке: думайте лише про те, що правдиве, благородне, справедливе, чисте, приємне, почесне, відмінне, й гідне похвали! 9 Робіть те, чого навчилися, що одержали й почули від мене. Наслідуйте мого прикладу: робіть усе так, як, ви бачили, роблю я. І Бог, джерело миру, буде з вами.
Павлова подяка
10 Я вельми зрадів у Господі, бо ви знову почали піклуватися про мене. Звісно ж, ви й раніше піклувалися, але не мали можливості показати це.
11 Кажу так не тому, що маю потребу в цьому. Бо я навчився бути задоволений в будь-яких умовах. 12 Я знаю, що то значить жити в нестатках і в достатку. За будь-яких обставин я навчився бути задоволений: ситий я, чи голодний, в статках чи в бідності. 13 Я все можу витерпіти завдяки Христу, Який зміцнює мене.
Ісус говорить про Свою смерть
27 «Зараз Я стурбований. Що Мені сказати? Можливо, такі слова: „Отче, врятуй Мене від цього часу страждань”. Ні, тому, що саме заради цих страждань Я й прийшов. 28 Отче, нехай станеться те, що принесе Тобі славу».
І почувся Голос з неба: «Я вже прославив ім’я Своє і ще прославлю».
29 Тоді з натовпу, який був там, ті, хто чув це, почали казати, що то був грім. Деякі з них казали: «То Ангел говорив з Ним!»
30 І відповів Ісус: «Не для Мене той голос пролунав, а для вас. 31 Судний час прийшов для цього світу, і скинуто буде його правителя[a]. 32 І коли Я вознесуся[b] над землею, то приверну всіх людей до Себе». 33 Він так сказав, щоб показати, яку смерть має прийняти.
34 І тоді народ Йому відповів: «Наш Закон каже, що Христос житиме вічно, то як же ти можеш говорити, що Син Людський вознесеться? І хто ж Він, Син Людський?»
35 І мовив Ісус: «Світло[c] ще не довго буде з вами. Ідіть, поки Світло маєте, щоб темрява не застала вас, бо той, хто ходить у пітьмі, не знає, куди йде. 36 Вірте у Світло, поки Світло з вами, бережіть віру в Нього, щоб стати синами Світла». Мовивши це, Ісус пішов геть і сховався від людей.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International