Book of Common Prayer
1 Ходімо, звеселімось перед Господом,
звертаймося до Нього співом голосним.
Співаймо ж величальну нашій Скелі рятівній!
2 Підійдемо зі вдячними пожертвами[a] до Нього,
музикою розбудимо Його.
3 Бо Господь—то наш великий Бог,
над усіма богами Він царює.
4 Адже весь світ Йому підвладний—
весь, від безодні до найвищої гори!
5 Йому належить все: і океани, й твердь земна—
бо створене це все Його руками.
6 Схилімось перед Ним, покірні будьмо!
Благословімо Господа, що нас створив!
7 Ми зробимо це тому, що Він—наш Бог,
а ми—народ, якого Він плекає наче стадо.
Ми—вівці, що бредуть за помахом Його руки,
і слухаємось голосу Його.
8 То ж облишимо впертість,
бо ми виявили її вдосталь,
коли повстали проти Бога у Массі[b] і Меріві.
Ми доста твердочолими були,
випробуючи Господа у пустелі.
9 «Там ваші пращури поставили під сумнів Мої справи,
хоч пересвідчились на власні очі, що Я міг зробити.
10 Те покоління Я терпів аж сорок років.
Вони, повірте, не сприймали настанов Моїх, як жити.
11 Я гнівався на них, тож присягнувся,
що їм ніколи не побачити землі Мого спочинку!»
1 Молитва стражденного злидаря, який благає Господа.
2 Мій Господи, почуй мою молитву,
нехай моє благання долетить до Тебе.
3 Не відсторонюйся від мене в час скрутний,
зваж на мольби мої, не зволікай, допоможи.
4-5 Моє життя, мов дим, втікає,
неначе хтиве полум’я поглинуло кістки.
Зів’яла сила, наче скошена трава,
бо я забув про їжу.
6 Як довго я страждаю і печалюсь,
обвисла шкіра на кістках.
7 Я усамітнився, немов сова пустельна,
на згарищі, серед руїни.
8 Вночі не сплю, вдивляючись,
мов одинока пташка на даху.
9 Мене весь час принижували вороги,
прокльони слали й збиткувалися з мене.
10 Печаль мав замість їжі,
а пив я власні сльози.
11 А це тому, що Ти на мене розлютився:
підніс спочатку, а тоді пожбурив геть.
12 Життя моє—лиш тінь, яка зникає,
я в’яну, наче скошена трава.
13 Ти ж, Господи, навіки на престолі,
і житиме Твоє ім’я із роду в рід.
14 Яви Свою любов горі-Сіону, час втішити її;
вже час[a] призначений настав.
15 Її каміння прагнуть бачити Твої раби,
бо люблять навіть порох з неї.
16 Народи інші, й ті боятимуться імені Твого,
царі народів тих шанують Твою Славу.
17 Це станеться, коли Господь з руїн Сіон підніме
й постане там у пишності і славі.
18 Почує Він нужденного молитви,
Він не осудить, не зневажить їх.
19 Про все це напишіть для поколінь прийдешніх,
щоб незачатий ще народ цінував Творця.
20-21 Господь з Небесного престолу подививсь на землю,
аби почути в’язнів стогін й плач приречених до страти.
22 Щоб звільнені Його ім’я вславляли на Сіоні,
хвалу Йому співали у Єрусалимі.
23-24 Коли збираються всі царства і народи
вславляти Господа разом,
мене лишили сили і снага,
життя укоротилось невблаганно.
25 Тому благаю: «Боже мій, живеш Ти з роду в рід,
тож не вбивай мого життя на півдорозі.
26 Створив Ти землю в сиву давнину,
Ти небеса розкинув власноручно.
27 І все це може зникнути, а Ти ж бо—вічний.
Мов одяг зношений, Ти викинеш і зміниш їх, немов ганчір’я.
28 Твої ж літа пребудуть вічно!
29 Сини рабів Твоїх прийдуть і підуть.
Нащадки змінять їх, аби Тобі служити».
Книга П’ята
(Псалми 107-150)
1 Вславляйте Господа, бо добрий Він,
за щирую любов, яка існує вічно!
2 Повторюйте це ті, кого Господь порятував,
кого Він визволив від ворогів!
3 Він позбирав їх із усіх країв:
із заходу і сходу, півночі і півдня[a].
4 Вони блукали по сухих пустелях,
шукаючи, де б оселитися, та не знайшли.
5 Зів’яли життєдайні сили їхні
від голоду та спраги.
6 Зверталися до Господа вони в своїй біді,
і Він їх визволив з напасті.
7 Господь їх вивів до їхніх рідних міст.
8 Тож хай благословляють Господа за щирую любов,
за всі ті чудеса, які зробив Він людям.
9 Адже Господь напоїть спраглу душу,
голодну душу він добром наситить.
10-11 Люд у пітьмі жив, чорній, наче смерть,
з залізним ланцюгом на шиї,
за те, що проти Господа пішов,
що не сприймав Всевишнього поради.
12 Їх працею впокорили, вони спіткнулись,
й не було кому допомогти.
13 Зверталися до Господа вони в своїй біді,
і Він їх визволив з напасті.
14 Він вивів їх з пітьми, що чорна, наче смерть,
й порозбивав кайдани їхні.
15 Хай Господу подякують за щирую любов,
за всі ті чудеса, які зробив Він людям,
16 що розтрощив Він бронзові брами,
й засуви поламав залізні.
17 Повстали проти Бога нетямущі
і постраждали через підлі свої справи.
18 Вони були нездатні споживати їжу
й до брами смерті близько підійшли.
19 Зверталися до Господа вони в своїй біді,
і Він їх визволив з напасті.
20 Він слово мовив і зцілив їх,
послав їм порятунок від страшної згуби.
21 Хай Господу подякують за щирую любов,
за всі ті чудеса, які зробив Він людям.
22 Нехай приносять жертви дяки
розкажуть весело про те, що Бог зробив.
23 Навіть мандрівники й купці, що вийшли
кораблями в плавання до далеких берегів,
24 побачили усе, на що Він здатен:
всі чудеса, що Він творив в безодні водної стихії.
25 Лиш слово мовив, й розгулялись хвилі,
лиш наказав, і почалася буря.
26 До неба кораблі здіймалися миттєво
й раптово падали у глибочінь морську.
І мужність щезла, лиш біда настала.
27 Вони хитались, спотикались, наче п’яні,
вся моряцька вправність зникла вмить.
28 Зверталися до Господа вони в своїй біді,
і Він їх визволив з напасті.
29 Він бурю стишив і хвилі вгамувались.
30 Вони зраділи, що затихло море,
і Він привів їх у жаданий порт.
31 Хай Господу подякують за щирую любов,
за всі ті чудеса, які зробив Він людям.
32 Нехай уславлять Господа на зібранні,
хай славлять Господа старійшин збори.
Суд над пастирями неправедними
23 «Горе пастухам[a], що занедбують і розгонять овець стада Мого»,—каже Господь. 2 Тож ось що Господь Бог Ізраїлю каже про пастухів, що народ мій пасуть: «Ви розігнали овець Моїх і вигнали їх, про них не дбаючи. Тож Я тепер вам відплачу за все те зло, що наробили ви»,—каже Господь. 3 «Я позбираю рештки стада Мого з усіх земель, куди Я повиганяв їх, і поверну назад на пасовисько їхнє, щоб плодилися й множилися вони. 4 Поставлю Я над ними пастухів і тоді вівці не будуть більше боятися, ані лякатися, і жодна більше не загубиться»,—каже Господь.
Праведний «Парост»
5 «Час настає,—каже Господь,—
коли Я вирощу з коліна Давидова праведний „Парост”—
Царя, Який мудро царюватиме,
Який справедливість і праведність чинитиме в цім краю.
6 За Його царювання врятовано буде Юдею,
й Ізраїль житиме в безпеці, та ось ім’я його:
Господь—Наша Перемога[b]».
7 Господь продовжує: «Ось час надходить, коли народ ізраїльський більше не казатиме: „Клянусь Всевишнім, що вивів синів Ізраїлю з землі Єгипетської”. 8 Натомість казатимуть: „Клянусь Господом, що вивів їх із землі північної, куди Він вигнав непокірних. І повернуться вони знов на землю праотців”».
28 І ми знаємо, що Бог у всьому підтримує тих, хто любить Його, хто покликаний згідно з Його волею. 29 Бог знав тих людей ще до створення світу. Тож Він призначив їх бути такими, як Син Його, щоб Син Божий міг стати старшим серед багатьох братів і сестер. 30 Тож Бог покликав тих людей і ті, хто були покликані, були виправдані перед Богом. А ті, хто були виправдані, були прославлені.
Любов Божа—в Ісусі Христі
31 Що можна сказати на це? Якщо Бог за нас, то хто ж проти? 32 Той, хто Сина Свого не пожалів і віддав Його на смерть за нас усіх, Той, звичайно, віддасть і все інше разом із Сином Своїм. 33 Хто може звинуватити людей, яких Бог обрав? Бог їх виправдовує. 34 То хто ж звинувачує? Ісус Христос помер і, що важливіше, воскрес із мертвих. Він сидить по праву руку від Бога і також заступається за нас. 35 Хто зможе відняти нас від любові Христової? Може, лихо якесь, злидні, переслідування, голод чи голизна, небезпека яка чи смерть від меча? 36 Як сказано у Святому Писанні:
«За Тебе нас щодня вбивають,
нас вважають вівцями,
придатними лише на заколення».(A)
37 Ні, у всьому цьому ми здобуваємо найбільшу перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. 38-39 Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні вищі духи, ні те що тепер, ні те що в майбутньому, ані яка духовна влада, ніщо над нами, ані під нами, ні будь-яке інше створіння—ніщо не зможе відлучити нас від Божої любові, яка знаходиться в Христі Ісусі, нашому Господі.
52 Тоді юдеї почали сперечатися поміж собою, кажучи: «Як Він може дати нам Своє тіло, щоб ми Його їли?» 53 А Ісус їм на те відповів: «Істинно кажу вам: поки не покуштуєте тіла Сина Людського і не вип’єте крові Його, не матимете справжнього життя в собі. 54 Той, хто їсть Тіло Моє і п’є кров Мою, має вічне життя, і Я воскрешу того в останній день. 55 Тіло Моє—то істинна їжа, а кров Моя—істинний напій. 56 Той, хто їсть тіло Моє і п’є кров Мою, лишається в Мені, а Я—в ньому. 57 Як Отець Живий Мене послав, і Я живу Отцем Своїм, так само і той, хто їсть тіло Моє, житиме Мною. 58 Ось що це за хліб, що з Неба зійшов. Це не так, як пращури ваші, котрі їли манну Небесну і повмирали. Той же, хто їстиме цей хліб, житиме вічно». 59 Все це Ісус говорив, навчаючи в синагозі в Капернаумі.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International