Book of Common Prayer
1 Господь царює! Хай земля й далекі країни
радіють і втішаються!
2 Навколо Нього хмари і пітьма густа,
чесність і справедливість підтримують Його престол.
3 Вогонь проходить перед Його обличчям
і спопеляє ворогів навколо Нього.
4 Ясніє світ від блискавиць Його метких,
земля те бачить і тремтить від страху.
5 Перед Володарем землі, могутнім Господом,
гірські вершини розтають, мов віск.
6 Про доброчинність Господа говорять небеса,
народи бачать всі Господню славу.
7 Нехай усі, хто поклоняється бовванам
й пишається нікчемними божками, будуть принижені.
Схиліться перед Ним, усі боввани.
8 Поселення в Юдеї звеселились, зрадів Сіон,
коли дізналися про рішення Твої.
9 Адже Ти, Господи,—Усемогутній,
над всім земним пануєш Ти,
піднесений Ти високо над усіма божками.
10 Любов Господня з тими, хто до зла ненависть має,
Він душі Своїх вірних стереже,
від кривдників оберігає їх.
11 Хто праведно живе, тих осяває світло,[a]
і щастя випадає щиросердим.
12 Тож люди добрі, будьте з Господом щасливі,
вшановуйте Його святе ім’я!
1 Господь царює, тож тремтіть від жаху, люди!
Над Херувимами Він цар.
Нехай земля трясеться з жаху!
2 Господь на Сіоні величний,
над усіма народами піднісся.
3 Нехай ім’я Твоє народи возвеличать!
Господь—святий та грізний.
4 Співайте осанну Царю, Який обстоює правду,
та ж праведність саму Ти створив!
5 Звеличуйте-но Господа, Він—Бог наш,
і долілиць стеліться перед Ним,
вклоняйтеся Його святому храму.
6 Мойсей та Аарон—священики Господні,
є й Самуїл серед наближених, хто зве Його на ймення:
вони звернулися, і Він їм відповів.
7 Він говорив до них крізь стовп вогню і диму.
Вони виконували Заповіт Його й Закон.
8 Наш Боже, Господи, Ти відгукнувсь до них,
Ти їм прощав провини їхні,
хоча й карав їх за негідні справи.
9 Звеличуйте Господа, нашого Бога!
Його Святій горі вклоняйтесь низько,
бо наш Господь—воістину святий!
1 Хвальна пісня.
Вся земле, Господа вславляй!
2 З піднесенням служіть Господу!
З веселощами поклоніться Йому!
3 І знайте, що Господь—наш Бог.
Створив Він нас, тож ми належимо Йому.
Його народ ми, вівці в Божім стаді.
4 З подякою ввійдіть у Його брами,
прийдіть з хвалою на подвір’я храму,
хваліть Його, Його ім’я благословляйте!
5 Господь—предобрий,
любов Його міцна—навічно,
вірність Його—з роду в рід.
1 Господь—то Бог караючий,
явися нам, караючий Боже!
2 Верши Свій суд земний, вставай,
скарай пихатих по заслугах!
3 Як довго, Господи, ще тішитися їм? Допоки?
4 Як довго й далі лихі людці
дбатимуть лише про себе?
5 Вони народ Твій, Господи, розбили,
збиткуються з тих, хто Тобі належить.
6 Вони вбивають вдів, чужинців і сиріт.
7 Вони говорять:
«Та ж Господь не бачить, що ми коїм!
Бог Якова не знає геть нічого».
8 Отямтеся, ви, телепні!
Коли ви, дурні, розуму дійдете?
9 Бог дав вам вуха, то ж і Він все чує,
Бог дав вам очі, то ж і Він все бачить!
10 Народи Бог карає, тож і вас провчить!
Людей навчає Він всього, що вони знають.
11 Бог знає, що в людей на думці,
Бог відає, що ті думки—лиш подих вітру.
12 Благословенний той, кого навчає Бог,
навчи нас, Господи, Свого закону,
13 щоб заспокоїть нас до того часу,
коли для злодіїв вже буде вирито могилу.
14 Господь ніколи не залишить Свій народ,
не відштовхне всіх, хто Йому належить.
15 І справедливість, правду нам поверне,
і потім прийдуть добрі, чесні люди.
16 Хто встане проти кривдників підтримати мене?
Хто допоможе із злочинцями боротись?
17 Якщо Господь мені не допоможе зараз,
то дуже скоро я замовкну назавжди.
18 Хоч то був я, хто спотикався й падав,
то щира Господа любов, яка підтримала мене.
19 Я жив, печалі сповнений і туги,
Ти ж, Господи, утішив, дав блаженство!
20 Чи може бути із Тобою той лихий престол,
який законом крутить, щоб творити лихо?
21 Вони на добрих нападають,
невинних звинувачують, вбивають.
22 Але Господь—то мій притулок в горах,
Бог—моя Скеля, порятунок мій.
23 За злочини Він їх скарає,
Він знищить їх за їхні темні справи.
Господь наш Бог погубить їх!
1 Ходімо, звеселімось перед Господом,
звертаймося до Нього співом голосним.
Співаймо ж величальну нашій Скелі рятівній!
2 Підійдемо зі вдячними пожертвами[a] до Нього,
музикою розбудимо Його.
3 Бо Господь—то наш великий Бог,
над усіма богами Він царює.
4 Адже весь світ Йому підвладний—
весь, від безодні до найвищої гори!
5 Йому належить все: і океани, й твердь земна—
бо створене це все Його руками.
6 Схилімось перед Ним, покірні будьмо!
Благословімо Господа, що нас створив!
7 Ми зробимо це тому, що Він—наш Бог,
а ми—народ, якого Він плекає наче стадо.
Ми—вівці, що бредуть за помахом Його руки,
і слухаємось голосу Його.
8 То ж облишимо впертість,
бо ми виявили її вдосталь,
коли повстали проти Бога у Массі[b] і Меріві.
Ми доста твердочолими були,
випробуючи Господа у пустелі.
9 «Там ваші пращури поставили під сумнів Мої справи,
хоч пересвідчились на власні очі, що Я міг зробити.
10 Те покоління Я терпів аж сорок років.
Вони, повірте, не сприймали настанов Моїх, як жити.
11 Я гнівався на них, тож присягнувся,
що їм ніколи не побачити землі Мого спочинку!»
Дотримуйтеся святої суботи
19 Ось що Господь сказав мені: «Іди й стань у воротах „Синів людських”[a], через які царі юдейські входять і виходять. Проголоси всім людям вість Господню, та потім йди до інших брам єрусалимських, та сповіщай Всевишнього послання. 20 Скажи, щоб царі юдейські, всі юдеї, та мешканці Єрусалима, та всі, хто проходить крізь брами ці, вислухали слово Господа.
21 Ось що Господь каже: „Бережіть себе, не носіть у суботній день важкого, не проносьте крізь брами єрусалимські. 22 І не виносьте важкого з осель ваших у суботній день, і ніякої роботи не робіть. Вважайте святим суботній день, як заповідав Я батькам вашим. 23 Але вони не слухали Господа свого, уваги не звертали. Натомість вперті були, не помічали Всевишнього й не приймали науки Моєї.
24 Але якщо ви справді будете Мене слухати, не будете проносити важкого крізь брами цього міста в суботу і зробите день цей святим, жодної роботи не виконуючи в цей день, 25 тоді царі ввійдуть у брами міста цього й вельможі, що сидять на Давидовім троні, в’їдуть колісницями й верхи. Вони ввійдуть разом з начальниками, мужами юдейськими й мешканцями Єрусалима. І місто це збуде заселене повік.
26 І прийдуть люди з міст юдейських, із околиць Єрусалима, з землі Веніаминової, з Шефели[b], з гір та з Неґеву[c]. І принесуть вони жертви всеспалення й пожертви, й офіри, й запашне куріння, і підношення дяки в храм Господній. 27 Якщо ж ви не послухаєтесь Мене, й не зробите суботній день святим, носитимете ношу, заходячи крізь брами єрусалимські в суботу, тоді вогонь Я запалю в його брамах. І пожере він палаци Єрусалима, та вогонь цей буде незгасимий”».
13 То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.
Внутрішня боротьба
14 Тож ми знаємо, що Закон—духовний, а я—ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його. 15 І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу. 16 І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий. 17 Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені. 18 Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу. 19 Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу. 20 Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені.
21 Отже, я відчуваю цей Закон у собі, хоча я хочу чинити добро, та зло завжди є зі мною. 22 Внутрішньо я насолоджуюся Законом Божим. 23 Та бачу, що інший закон керує тілом моїм. Він ворогує з Законом Божим, що керує розумом моїм. Цей інший закон і є законом гріха. І він робить мене своїм в’язнем. Він владарює моїм тілом.
24 О, нещасний я чоловік! Хто визволить мене з цього смертного тіла? 25 Бог! Тож дяка Йому (за Його порятунок) через Господа нашого Ісуса Христа! Розумом своїм я є раб Закону Божого, а грішною природою своєю я—раб закону гріха.
Ісус іде по воді
(Мт. 14:22-27; Мк. 6:45-52)
16 Коли настав вечір, Ісусові учні спустилися до озера. 17 Вже сутеніло, а Ісус усе ще не приходив до них. Тоді вони сіли в човен і попливли через озеро назад до Капернаума. 18 Здійнявся сильний вітер, і хвилі ставали все вищими. 19 Коли вони пропливли кілометрів п’ять-шість[a], то побачили Ісуса, Який йшов по воді й підходив уже до човна. Учні Його дуже перелякалися. 20 Але Ісус мовив до них: «Це Я! Не бійтеся!» 21 Як Він сказав це, вони взяли Його до човна й одразу допливли до берега, до того місця, куди прямували.
Люди йдуть до Ісуса
22 Наступного дня люди, які залишалися на протилежному березі озера, побачили, що там знаходився лише один човен. Вони знали, що Ісус не сів у човен разом зі Своїми учнями, і що ті попливли самі. 23 Та деякі човни прибули туди з Тиверіади. Вони зупинилися недалеко від місця, де напередодні люди їли хліб, після того, як Господь воздав дяку за їжу. 24 І побачивши, що там не було ні Ісуса, ні Його учнів, усі посідали у човни й попливли до Капернаума шукати Його.
Ісус—хліб життя
25 Знайшовши Ісуса на іншому березі озера, учні запитали: «Вчителю, коли Ти прибув сюди?» 26 Ісус мовив у відповідь: «Істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудесні знамення, а через те, що їли хліб і наїлися досхочу. 27 Працюйте не заради їжі земної, що гине, а заради їжі, що ніколи не псується і дає вічне життя, їжі, яку дасть вам Син Людський. Адже прихильністю Своєю відзначив Його Бог-Отець».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International