Book of Common Prayer
1 Пісня прочан.
О Господи, не гордий я і не пихатий
і не берусь за ті великі справи,
яких не здужаю зробити.
2 Але клянуся: я спокійний, не гнівливий,
душа моя впокорена, як в дитинча у матері обіймах,
яке от-от лиш відлучили від грудей.
3 Ізраїлю, на Бога покладайся відтепер і назавжди!
1 Пісня прочан.
О Господи, згадай Давида
і всі його страждання!
2 Він присягнувся Господу,
дав клятву Усемогутньому Володарю Ізраїлю.
3 Він сказав: «Не зайду до свого дому
й спочити на ліжко не ляжу,
4 повік не стулю, не дам задрімати очам,
5 аж доки я оселю Господу не відшукаю,
де Всемогутній Якова житло Собі візьме».
6 Про той намет в Ефраті[a] ми почули,
Святий ковчег знайшли в полях лісистих Киріат-Єаримських[b].
7 Зайдемо у Його святу оселю,
вклонімося підніжку[c] Його ніг.
8 Встань, Господи,[d]
й піди з ковчегом у нову оселю.
9 Нехай священики Твої
вдягнуться у освячене вбрання,
нехай на радощах підуть у танок Твої вірні!
10 В ім’я слуги Твого Давида
не відвертайся від Свого царя-обранця[e].
11 Господь Давиду присягнувся,
і Він ніколи не введе в оману:
«Я посаджу твоїх нащадків на твоїм престолі,
12 якщо за Заповітом йтимуть твої діти
і будуть слухати Мої повчання—
усе, чого тебе навчив Я.
Тоді нащадки їхні
посідатимуть престол віднині і довіку.
13 Бог обрав Сіон,
і саме тут Він хоче мати Свій дім.
14 Тут житиму Я відтепер і навіки,
тому що вподобав Собі це місце.
15 Сіон благословлю Я щедрим збіжжям,
Я бідним обіцяю дати хліб.
16 Священиків Я одягну в спасіння шати,
а праведні Сіона підуть в радісний танок.
17 Я піднесу Давидів ріг[f],
прославлю Я Свого царя-обранця.
18 Ганьбою вкрию недругів його,
його ж корона осяйною буде».
1 Пісня прочан.
1 Для диригента. Псалом Давида.
2 О Господи, спаси мене від нечестивих
і захисти від кривдників жорстоких,
3 що тчуть підступні наміри і починають війни.
4 Жалючі язики у них, немов в гадюки;
слова у них—зміїна отрута. Села
5 Дай захист, Господи, від кривдників мені,
від тих зловмисників, що замишляють землю вибити з-під ніг.
6 Бундючні нелюди мені готують пастки,
копають ями і тенета розставляють. Села
7 Тому й молюся: «Господи, мій Боже,
Ти, Господи, благання вислухай мої!
8 Мій Господи, Володарю, могутній Рятівник,
прикрий мене у дні війни!
9 Не дозволяй тим нечестивцям мати все, що хочуть!
Не допусти, аби здійснились їхні плани,
адже тоді за ними буде перемога. Села
10 Нехай те зло, що вороги замислили,
на них же і впаде.
11 Нехай посиплеться на них розпечене вугілля!
Пожбур їх у вогонь, в пекельну яму,
з якої вороття нема.
12 Не дозволяй тим брехунам осісти в нашім краї!
До згину гнані будуть ті пащекуваті гультіпаки!
13 Я знаю, що Господь все зробить правильно і чесно
для праведників бідних й безпорадних.
14 Хай праведні й правдиві вславлятимуть Твоє ім’я,
нехай вони завжди служитимуть Тобі!»
1 Маскіль Давида, коли він був у печері. Молитва.
2 Я кличу Господа!
Благаю Господа мені послати ласку.
3 Я Йому душу виливаю,
розповідаю про усі мої печалі.
4 Коли занепадає дух мій,
Ти знаєш, що мені робити.
Однак, хоча б куди я йшов,
чатують вороги на мене.
5 Поглянь! Немає поруч мене друга,
немає місця, де б відчув себе в безпеці я,
ніхто не переймається: чи я живу, чи вмер.
6 О Господи, Тебе я кликав,
казав, що Ти—моє спасіння,
бо Ти для мене—все, що маю в світі.
7 Прислухайсь до молитв моїх,
адже я немічний, безсилий.
Врятуй мене від тих,
хто по п’ятах іде, вони ж бо дужі.
8 Дай вирватись душі з цієї пастки, де страждає,
аби я міг вславлять Твоє ім’я.
Тоді довкруги зберуться добрі люди,
бо власноруч подбав про мене Ти.
Єремія в небезпеці
26 На початку царювання Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського,[a] таке слово було від Господа. 2 Ось що Всевишній сказав: «Стань на подвір’ї оселі Господньої і промов до людей, що приходять з міст юдейських до храму молитися, цю звістку, що Я наказую тобі. Не пропусти жодного слова. 3 Може, послухаються вони, і кожен з них зверне з лихого путі свого. Тоді це розчулить Мене, і не наведу Я те лихо, яке задумав їм вчинити за нечестивість вчинків їхніх.
4 Тож ти скажеш їм про те, що Господь мовить: „Якщо ви Бога не послухаєте й не житимете за законом Моїм, що настановив Я вам, 5 якщо не будете слухати слова Моїх слуг-пророків, яких раз-у-раз Я посилаю вам, 6 тоді зроблю Я з домом цим те ж, що зробив з Шило[b] й перетворю це місто на прокляття для всіх народів землі”».
7 Священики, пророки, й увесь народ чули, як Єремія промовляв ці слова у храмі Господньому. 8 Коли ж він закінчив говорити все, що Господь йому звелів промовити, тоді священики й пророки, і люди всі схопили його зі словами: «Смерть тобі! 9 Чому ти пророкуєш ім’ям Господа і кажеш: „З домом цим буде те ж, що й з Шило, й мешканців міста цього буде вигублено?”» І весь народ з’юрмився навколо Єремії в храмі Господньому.
10 Вельможі юдейські почули ці звинувачення, вийшли з палацу й подалися до храму Господнього. І сіли вони при вході до Нової брами, яка вела до храму. 11 Священики й пророки сказали вельможам і народу всьому: «Цього чоловіка приречено до смерті, бо пророкував він проти міста цього. Ви чули те на власні вуха».
12 Тоді Єремія сказав усім вельможам і народу всьому: «Господь послав мене пророкувати дому й місту цьому всі слова, що ви чули. 13 Тож виправте путі і вчинки ваші, коріться Всевишньому Богу вашому. Господь змилосердиться й відведе те лихо, що прорік вам. 14 Але я у руках ваших. Робіть зі мною, що вам здається добрим і справедливим. 15 Однак мусите знати напевне: якщо мене ви вб’єте, тоді кров невинного буде на вас і на цьому місті, і на мешканцях його, бо й справді Господь мене послав до вас вкласти всі ці слова у вуха ваші».
16 І вельможі, й народ увесь сказали священикам та пророкам: «Цей чоловік не заслуговує на смерть, бо він промовляв до нас іменем Господа».
Бог не забув Свій народ
11 Тож я питаю: «Невже Бог відмовився від Свого народу?» Зовсім ні! Бо я теж ізраїльтянин, нащадок Авраама з роду Веніамина. 2-3 Бог не відмовився від Свого народу, який Він обрав заздалегідь! Чи може, ви не знаєте, що у Святому Писанні сказано про Іллю? Коли він звертався до Бога, нарікаючи на ізраїльтян, він казав: «Господи, вони вбили Твоїх пророків, зруйнували Твої вівтарі. Я єдиний, хто залишився. Та вони й мене шукають, щоб убити»[a].
4 І що ж Бог відповів йому? Бог сказав: «Я зберіг для Себе сім тисяч чоловіків, який не зігнули колін перед Ваалом»(A). 5 Так і тепер: є невелика група людей, яких Бог обрав, явивши милість Свою. 6 І якщо це сталося завдяки милості Божій, то не за їхні вчинки їх обрали. Бо інакше то не була би милість.
7 Що ж тоді? Чого прагнув народ ізраїльський, того він не знайшов, але обрані Богом досягли праведності. Решта ж зачерствіли й не стали слухати слова Божого. 8 Як сказано у Святому Писанні:
«Бог приспав їх».(B)
«Він позакривав їхні очі, щоб вони не бачили,
позатикав вуха, щоб вони не чули.
І так триває досі».(C)
9 Ось що Давид казав:
«Нехай святковий їхній стіл стане наживкою і пасткою.
Нехай вони впадуть і будуть покарані.
10 Нехай затьмаряться очі їхні,
щоб нічого вони не бачили.
Нехай хребти позгинаються їхні назавжди
під тягарем турбот».(D)
11 Тож я питаю: «Чи впали юдеї, спіткнувшись?» Звісно, ні! Через їхню помилку спасіння прийшло до поган, щоб у них, юдеїв, викликати ревнощі. 12 Оскільки їхня помилка означає велике благословення для світу, а їхня втрата означає добро для поган. Тож їхнє повне прилучення до Царства Божого буде ще більшим благословенням для всього світу.
19 Після цих слів юдеї знову розділилися в суперечці. 20 Багато хто з них казав: «Він навіжений, то біс змусив Його втратити глузд. Навіщо ви Його слухаєте?» 21 Інші заперечували: «То не навіженого слова. Чи може навіжений сліпого зробити зрячим?»
Юдеї проти Ісуса
22 Тим часом прийшло в Єрусалим свято Відновлення[a]. Стояла зима. 23 Ісус походжав у храмі по Соломоновому ґанку. 24 Навколо Нього зібралися юдеї, та почали казати: «Як довго Ти триматимеш нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто».
25 Ісус відповів: «Я вам уже казав, але ви не повірили. Все, що Я здійснюю в ім’я Отця Свого, свідчить на Мою користь. 26 Та ви не вірите, бо не належите до Моєї пастви. 27 Ті ж, хто належить, слухаються голосу Мого. Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. 28 І дарую Я їм вічне життя. Вони ніколи не помруть, і ніхто їх не вирве з рук Моїх.
29 Мій Отець, Який дав їх Мені,—величніший за всіх[b]. Тож ніхто не зможе вкрасти тих, хто йде за Мною з рук Отця Мого. 30 Отець Мій і Я—єдині».
31 Знову юдеї почали братися за каміння, щоб побити Його. 32 А Ісус мовив: «Багато добрих справ зробив Я перед очима вашими в ім’я Отця Мого. За котру ж із тих добрих справ ви хочете побити Мене камінням?»
33 Тоді юдеї відповіли Йому: «Не за добрі вчинки ми хочемо побити Тебе камінням, а за те, що ганьбиш Бога, за те, що Ти, простий смертний, намагаєшся Себе за Бога видати».
34 І сказав Ісус: «Хіба не написано у вашому Законі: „Я сказав, що ви боги?”(A) 35-36 Отже, тих, до кого прийшло слово Боже, Він назвав „богами”, а Святе Писання не відкинеш. Ви ж на Того, Кого Отець освятив і послав у світ, кажете: „Ти ганьбиш Бога”. І то лише тому, що Я сказав: „Я—Син Божий”.
37 Якщо Я не роблю того, що Отець Мій звелів Мені робити, тоді не вірте Мені. 38 Навіть якщо ви не вірите в Мене, то повірте хоча б у діла Мої. Так ви дізнаєтесь і зрозумієте, що Отець Мій—у Мені, а Я—в Отці Своєму».
39 Юдеї знову хотіли схопити Його, та не змогли цього зробити, бо Ісус не дався їм у руки.
Ісус по той бік ріки Йордан
40 Ісус знову вирушив на інший бік Йордану, на те місце, де раніше Іоан хрестив людей. Він залишався там, і 41 багато людей приходило до Нього, кажучи: «Іоан не здійснював ніяких чудес, та все, що казав він про цього Чоловіка—правда!» 42 І багато з тих, хто був там, повірили в Нього.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International