Book of Common Prayer
1 Для диригента. На мелодію «Лілії». Псалом Давидів.
2 Мій Боже, порятуй мене від бід усіх!
Вода мені до самих уст сягає.
3 Нема ногам опори, грузну глибше в мул.
Вже вода змикається над головою,
і хвилі котяться довкіл—ось-ось втону.
4 Я слабну, закликаючи на допомогу,
від крику горло пересохло, боляче очам,
вони даремне Бога виглядали.
5 У мене більше ворогів, аніж на голові волосся.
Ненавидять, згубити ладні безпричинно, брешуть.
Плітки пустили навсібіч, що я крадій,
а потім змусили платить за те, чого не брав я.
6 О Боже, знаєш Ти, що зла я не чинив,
гріхів від Тебе приховати не можу.
7 О Господи мій Всемогутній і Володар,
не допусти, аби мене цурались.
Бог Ізраїлю, не дай їм почуватись прикро,
аби мене цурались Твої вірні.
8 Лице вкриває сором,
то заради Тебе я терплю ганьбу.
9 Стороняться, мов чужака, мене брати,
для кревних родичів немов чужий я.
10 Мене з’їда любов палка до Твого храму,
і дошкуляють боляче пересуди людські.
11 Хоч плачу я, принижений, та вони все докоряють.
12 Коли жалобний одяг надягаю,
усі довкруги на кпин мене здіймають,
13 про мене теревенять на майданах,
п’янички, й ті про мене віршики складають.
14 Але молюся, Господи, Тобі:
прийми мене, я так цього бажаю!
Дай, Боже, відповідь з великою любов’ю,
із рятівною владою Своєю.
15 Тягни ж мене із мулу і не дай піти на дно.
Спаси мене від тих, хто ненависть плекає,
врятуй мене з глибокої води.
16 Не дай зімкнутись хвилям наді мною,
не дай безодні проковтнуть мене,
не дай могильній тьмі запанувати.
17 Господь, дай відповідь мені Своєю доброю любов’ю,
поміть мене, допоможи у милості Своїй!
18 Не відвертай обличчя від Свого раба.
Допоможи мені в біді, не зволікай!
19 Прийди, врятуй мою нужденну душу,
спаси мене від злісних ворогів.
20 Ти знаєш про мою ганьбу, моє безчестя,
Ти бачив кривдників, що так дошкулили мені.
21 Ці докори мене здолали, втратив я надію.
Шукав я співчуття, та не знайшов,
шукав розради в друга—марно.
22 Натомість мав отруєні харчі,
щоб спрагу вгамувати, мені оцет давали.
23 Хай їхня тризна пасткою їм стане.
Нехай наїдки їм застрягнуть в горлі.
24 Хай очі їхні не побачать світла більш ніколи,
хай спини їм назавжди скорчить.
25 Нехай відчують гнів палкий Твій.
26 Зруйнуй оселі їхні, пустку з них зроби,
27 скарай їх, хай світ за очі тікають.
Тоді збагнуть вони, що то є біль та рани.
28 Скарай їх, вони кару заслужили,
не дай спізнати милосердя їм.
29 Зітри їхні ймення із Книги життя,
щоб не було їх поруч з іменами праведних людей.
30 А я сумую і страждаю,
Боже, підніми й спаси!
31 В піснях я славитиму ймення Бога,
Йому співатиму свої хвали.
32 Це Бога втішить більше, ніж воли забиті.
33 Принижені побачать те й зрадіють,
це оживить серця тим,
хто прийшов вклонитись Богу.
34 Адже Господь принижених і бідних помічає,
і виявляє співчуття до в’язнів.
35 Славите Бога, небеса, земля і море
і все, що мешкає у небі, в морі й на землі.
36 Бог принесе Сіону порятунок,
вдихне нове життя в міста Юдеї.
Заселять землю знову ті, хто нею володіє!
37 Його рабів нащадки володітимуть землею,
там житиме народ, який оспівує Його ім’я.
Книга Третя
(Псалми 73-89)
1 Хвальний псалом Асафа.
Бог добрий до Ізраїля насправді,
до всіх, у кого чисте серце.
2 Я ж, навпаки, спіткнувся майже
і майже на слизьку путь гріха ступив.
3 Побачивши везіння нечестивих,
позаздрив я талану гордовитих.
4 У тих людей нічого не болить,
тіла у них вгодовані й могутні.
5 У них немає клопотів звичайних,
ніщо їм не пече, як іншим.
6 Немов коштовності довкола шиї їхня пиха.
7 Вже й очі повилазили від сала,
і дурість переповнює серця.
8 Вони збиткуються з людей,
підступні задуми снують,
й замишляють завдати шкоди іншим.
9 Уявляють вони себе богами,
й гадають, що царі вони на цій землі.
10 А Божі люди горнуться до них,
виконують усе, що ті їм кажуть[a].
11 І кажуть: «Як те знає Бог?
Чи відає про те Всевишній?»
12 Поглянь, які вони лихі,
але багатство множать без упину.
13 Тоді навіщо мені серце очищати,
пощо мені тримати руки в чистоті?
14 Чому я змушений весь час страждати,
за що я страждаю щоранку?
15 Однак якби я виголосив ці думки,
то я б напевне зрадив Твій народ.
16 Хоч як я намагався все збагнути,
але непросто розуміння досягнути,
17 аж поки я у храм Твій не ввійшов,
і лиш тоді почав я розуміти.
18 Ти їх загнав на слизьке,
Ти змусив їх упасти і розбитися.
19 Кінець захопить їх зненацька,
обсядуть біди, й пропадуть вони.
20 Вони мов сни, які насняться,
а як прокинешся, то знехтуєш ти їх.
21-22 Я був дурний, немов той бик,
коли на Тебе злився й сумував.
Та серце кров’ю обливається моє,
коли подумаю про долю грішників сліпих.
23 Я назавжди залишився з Тобою,
за руку Ти мене тримаєш.
24 Ведеш мене в житті, порадою вітаєш,
а потім і до слави приведеш[b].
25 Хто ще для мене є на небі?
Хто ще мені потрібен на землі?
26 Можливо, заслабнуть плоть моя і дух[c],
та Бог—то скеля мого серця,[d] то моя доля навіки.
27 Хто Бога кине, той піде у забуття,
Ти вигубиш усіх зрадливих.
28 А я лишився з Богом! Як це добре!
Для мене Господь Бог—притулок,
де сповіщатиму усім я про діла Твої.
Суд над Єгоякимом
13 Горе тому, хто свій палац несправедливістю будує[a],
свої світлиці надбудовує беззаконням,
хто змушує ближнього служить задурно,
не платячи йому зароблених грошей.
14 Єгояким каже: «Я собі збудую
палац великий із просторими світлицями».
Він вікна прорубує,
стіни кедром обшиває і червоним фарбує.
15 «Чи величі додасть тобі великий кедр?
Твій батько мав удосталь їжі і пиття.
Чинив він те, що справедливе й чесне,
тож і у нього все було гаразд.
16 За скривджених і бідних він завжди був,
тож і у нього все було гаразд.
„Чи ж це не означає „знать Мене”?»—
Господь каже.
17 Ти ж дбаєш тільки про неправедну наживу,
про те, як би невинну кров пролить,
як би пригнобити і знищити невинних.
18 Тож ось що Господь Бог каже
про Єгоякима, сина Йосії, царя Юдеї:
«Люди Юдеї не тужитимуть за ним:
„В печалі я, о брате мій!”
Чи „О горе, сестро моя!”
І не тужитимуть: „О горе, володарю!”
Чи „Горе, ваша величність!”
19 Немов осла іздохлого його поховають,
витягнуть за браму єрусалимську і кинуть.
20 Ти піднімись, Юдеє, на Ливанські гори
і так гукни, щоб голос твій почули у Башані.
Кричи на кручах Авариму[b],
бо всіх, кого любила ти, розбито.
21 Юдеє, Я попереджав тебе про небезпеку,
та ти відказала: „Слухати не буду!”
Така ж у тебе звичка з юних літ,
ти голосу Мого не слухалась ніколи.
22 Вітер віднесе всіх пастухів твоїх,
всі, хто тебе любили, підуть у полон,
тоді ти будеш зганьблена й принижена
за нечестивість свою.
23 О царю Єгоякиме,
ти мешкаєш в палаці з кедра дебелого,
немов в землі Ливанській.
Гадаєш марно, що в небезпеці життя твоє,
але стогнатимеш ти, коли настане біль,
немов той біль, що в жінки при пологах».
12 Отже, брати і сестри мої, ми не боржники своєї бездуховної людської натури і не повинні жити в покорі їй. 13 Бо якщо житимете під її владою, то прийде духовна смерть. Якщо за допомогою Духа Святого позбавляєтеся тілесних вчинків, то матимете справжнє життя. 14 Бо справжні діти Божі—це ті, хто керується Духом Божим. 15 Адже Дух, який ви одержали, не перетворює вас на рабів і не змушує знову боятися, а робить вас усиновленими дітьми Божими. І через Духа ми вигукуємо: «Авва!»[a]—що означає: «Батько!» 16 І Сам Дух Святий разом із духом кожного з нас свідчить, що ми—Божі діти. 17 А раз ми Божі діти, то ми й спадкоємці Його, як і Христос, але мусимо страждати разом з Христом, щоб розділити із Ним Його славу.
Слава у майбутньому
18 Я вважаю, що наші страждання у цьому житті нічого не варті порівняно з тією великою славою, яку ми матимемо в майбутньому. 19 Адже створений мир із нетерпінням чекає на той час, коли стане відомо, хто є Божими дітьми.
20-21 Все, створене Богом, було приречене до марнот, і скорилося не з власної волі, а з волі Божої. Але в тій покірності живе надія на те, що весь світ звільниться з-під рабства й занепаду, що він матиме славу і свободу, як мають їх діти Божі. 22 Ми знаємо, що досі світ, створений Богом, стогнав і страждав від болю, ніби та жінка перед пологами. 23 І не лише світ, але ми також чекали, відчуваючи біль. Ми, хто має Дух Святий, як перший зародок благословення Божого, поки що ми терпляче очікуємо повного усиновлення, коли Бог визволить наші тіла.
24 Ми врятовані й маємо надію в серці. Та коли б ми могли бачити те, на що маємо надію, то вже не надія була б. Хто ж може сподіватися на те, що вже бачить? 25 Оскільки ми сподіваємося на те, чого не бачимо, ми чекаємо його з терпінням.
26 Так само й Дух приходить нам на допомогу, коли ми безсилі. Ми навіть не знаємо, за що маємо молитися, та Дух Сам заступається за нас перед Богом з таким зітханням, що словами й не вимовиш. 27 Та Бог бачить, що є в серцях наших. Він розуміє Духа, бо з Божої волі заступається Дух за людей Божих.
41 Тоді юдеї почали висловлювати своє невдоволення Ним, бо Він сказав: «Я—хліб, що зійшов з небес». 42 Вони казали: «Хіба Він не Ісус, Йосипів Син? Чи не знаємо Його батька й матір? Як же Він може казати тепер, що зійшов з Неба?»
43 У відповідь Ісус мовив до них: «Облиште ремствувати поміж собою. 44 Ніхто не може прийти до Мене, доки Отець, Який послав Мене, не приведе його. А Я поверну його до життя в останній день. 45 Пророки писали: „І Бог їх усіх навчить”(A). Кожен, хто слухає Отця і навчається у Нього, приходить до Мене. 46 Лише Той бачив Отця, Хто прийшов від Нього. І ніхто інший Його не бачив.
47 Істинно кажу вам: хто вірить, той має вічне життя. 48 І Я—той хліб, що дає життя. 49 Ваші пращури їли манну Небесну в пустелі, але вони вмерли. 50 Я ж—той хліб, що йде з небес, а кожний, хто його з’їсть, той не помре ніколи. 51 Я—хліб живий, що зійшов з небес, і хто скуштує цього хліба, той житиме вічно. Хліб, що Я дарую,—тіло Моє, що віддаю за життя світу».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International