Book of Common Prayer
1 Для диригента. Псалом Давида.
2 Благословенний той, хто дбає про нужденних.
У час біди Господь спасе його.
3 Господь і захистить, і вбереже його.
Благословенний буде на землі він,
не дасть його Господь у руки ворогів.
4 Господь вдихне у нього міць,
коли прикований до ліжка буде,
Господь його, недужого, зцілить.
5 Сказав я: «Господи, я маю гріх перед Тобою,
будь милосердий і зціли мене».
6 Мої недоброзичливці пащекували:
«Коли помре і піде в забуття?!»
7 Якщо й приходить хтось мене побачить,
лиш теревенить балачки пусті.
Вони приходять, щоб набратися пліток,
і йдуть, щоб розпустити їх по світу.
8 Ті, що ненавидять мене, шепочуться про мене,
і проти мене задуми лихі плетуть.
9 І кажуть: «Певно, щось недобре зробив він,
тож і захворів і, мабуть, вже не встане».
10 І навіть кращий друг, якому довіряв я,
з яким ділив і хліб, і сіль,
від мене відвернувсь.
11 Тому, о Господи мій,
милосердний будь і підведи мене.
Щоб міг я встати й розквитатись з ними.
12 Тоді переконаюсь: втішений Ти мною,
бо вороги звитяги не святкують.
13 Та Ти підтримував мене, бо я невинний був.
Даси снаги стоять перед Тобою вічно.
14 Господь благословенний,
Бог Ізраїлю від незапам’ятних часів навічно.
Амінь, амінь.
1 Для диригента. Маскіль Давида, 2 про те, як Доеґ-едомієць прийшов до Саула зі звісткою про те, що Давид перебуває в будинку Агімелеха.
3 Вояче, як можеш похвалятися ти злом,
що заподіяв? Бога ти ганьбиш.
4 Ти завжди замишляєш справи підлі,
язик твій, наче гостра бритва,
плете оману й зраду для людей.
5 Дорожче зло тобі, аніж добро,
брехати любиш більш,
аніж творити справедливість. Села
6 І ти, і твій язик пащекуватий
аж спраглі ображати інших.
7 Тож схопить тебе Бог і викине з оселі[a],
дощенту дім знесе,
життя твого коріння висмикне з землі. Села
8 Посвідчать все те праведники, убояться,
ще й глузуватимуть із тебе:
9 «Поглянь, отой вояк тупоголовий,
що не знаходить порятунку в Бога,
натомість вірить у багатство,
спасіння він шукає у гордині й злі».
10 Я ж, наче та зелена олива,
яка зростає у Господнім храмі,
на віки вічні довіряюся Його любові.
11 Твої діла я возвеличувати буду,
побожним сповіщатиму[b] Твоє ім’я,
що вимовлене для добра було!
1 Для диригента. Повчання родини Кора.
2 О Боже, чули ми самі,
батьки розповідали наші про давні діла
ще за їхнього життя і в сиву давнину.
3 Вони розповідали нам,
як Ти Своєю силою прогнав чужинців,
і викорінив їх, землю нам звільнивши.
4 Розповіли вони, що не мечами,
і не руками дужими звитягу здобули,
й на тій землі осіли.
Твоя правиця, лик Твій осяйний
зробили все те, бо вподобав Ти їх.
5 Мій Боже, Царю мій!
Зроби щоб народу Якова дісталась перемога.
6 З ім’ям і силою Твоєю
ми зборемо, затопчем ворогів.
7 Я покладаюсь не на лук, я знаю,
що до звитяги то не меч мене веде.
8 То Ти Єдиний нас від ворогів рятуєш,
то Ти Єдиний осоромиш наших ворогів.
9 Славімо Бога кожний день,
Твоє ім’я повік оспівувати будем. Села
10 Але полишив Ти й принизив нас,
відмовився іти із нами в бій!
11 Дозволив нам тікати від ворогів,
а ненависникам—пограбувати нас.
12 Залишив нас, мов тих овець, на розтерзання,
розкидав поміж чужаків!
13 Немов рабів, продав народ за безцінь,
і навіть торгуватися не став за добру ціну!
14 Сусіди бачили, що Ти вчинив,
то вже й глузують, насміхаються над нами!
15 Ми стали посміховиськом серед народів ближніх,
які збиткуються й хитають головами.
16 Із дня на день ховаю я обличчя,
17 і зганьблений, я паленію від образ
і кпинів мстивих ворогів.
18 О Боже, то усе Твої діла.
Хоч не забули ми, не відійшли від заповітів Божих.
19 Твоєму вченю вірними були,
не йшли Тобі наперекір ніколи.
20 Ти все ж віддав нас на поталу тим шакалам,
смертельній темряві Ти нас віддав.
21 Якби забули ми Твоє ім’я,
якби молилися чужим богам,
22 то Ти про те довідався б, напевне,
бо не сховати серця таїну від Тебе.
23 Щодня назустріч смерті ми за Тебе йшли,
за Тебе нас вбивають,
мов ягня невинне на пожертву.
24 Прокинься, Боже! Встань, Володарю!
І нас безпомічних не кинь повік!
25 Навіщо Ти ховаєшся від нас!
Навіщо забуваєш Ти, як ми страждали, гнані?
26 Втоптали душі наші у багнюку,
землею розчавили нам обличчя[a].
27 Щоб показати вірну Свою любов,
встань і спаси нас!
Вітання колосянам
1 1-2 Павло, волею Божою апостол Христа Ісуса і Тимофій, брат наш, вітають людей Божих в Колосах, братів і сестер наших вірних в Христі. Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого.
Павлова молитва
3 Коли ми молимося, то завжди дякуємо за вас Богові, Отцю Господа нашого Ісуса Христа. 4 Бо чули ми про вашу віру в Христа Ісуса і про вашу любов до всіх людей Божих. 5 Адже все, на що маєте надію, чекає вас на Небі. Ви вперше почули про це через Послання істинне, що є Доброю Звісткою, 6 коли вам про неї проповідували. Та зараз, вона по всьому світу поширюється й приносить плоди. Так було серед вас відтоді, як ви почули про милість Божу і визнали, що вона—істинна. 7 Ви дізналися про це від Епафраса, нашого улюбленого співробітника, вірного слуги Христа заради всіх нас[a]. 8 Він також розповів нам про любов вашу, натхненну Духом Святим.
9 Тому й ми з того дня, як почули про це, не переставали молитися за вас і благати Господа, щоб ви сповнилися пізнання волі Божої, великою мудрістю і духовним розумінням. 10 Щоб ви жили гідно Господа й у всьому догоджали Йому, приносячи плоди в усякому доброму ділі, і зростаючи в пізнанні Бога[b]. 11 Щоб ви зміцнювалися Його великою силою завдяки Його славній могутності, щоб ви могли знести всі турботи з терпінням і радістю.
12 Дякуйте Отцеві, Який дав вам можливість мати частину тієї спадщини, що належить Божим людям, які живуть у світлі. 13-14 Він визволив нас із влади темряви й привів до Царства улюбленого Сина Свого, в Якому ми маємо визволення і прощення гріхів наших.
Син Людський—Господь суботи
(Мт. 12:1-8; Мк. 2:23-28)
6 Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски, та, розлущуючи їх між пальцями, їли зерно. 2 Дехто з фарисеїв запитав: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» 3 У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? 4 Він зайшов до Божого дому і з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». 5 Й Ісус додав: «Син Людський—Господь і над суботою».
Зцілення сухорукого в суботу
(Мт. 12:9-14; Мк. 3:1-6)
6 Якось іншої суботи Ісус прийшов до синагоги й навчав там. Серед присутніх був чоловік із усохлою рукою. 7 Книжники й фарисеї уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.
8 Ісусові були відомі їхні думки, але Він сказав сухорукому: «Підведися й стань перед усіма!» І чоловік підвівся й став там. 9 Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Я вас питаю: чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя, чи вбивати?» 10 Ісус обвів їх поглядом і сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. 11 Фарисеї та книжники були розлючені й почали міркувати поміж собою, що б таке заподіяти Ісусові.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International