Book of Common Prayer
1 Псалом Давида.
О Господи, суди мене і доведи,
що жив я доброчесно й непохитно
і що завжди на Тебе покладавсь.
2 О Господи, Ти випробуй мої
найпотаємніші чуття й думки.
3 Твоя любов завжди переді мною.
Твоя любов завжди мене веде.
4 Не знаюсь я з брехливими людьми,
і з лицемірами у мене справ немає.
5 Ненавиджу я товариство злих,
й з безбожниками водитись не бажаю.
6 На знак невинності своєї мию руки,
щоби ходить довкола вівтаря Твого, О Господи,
7 і щоб воздати Тобі хвалу,
та ще оповістить про чудеса
усі, що створені були Тобою.
8 О Господи, люблю Твою оселю[a],
де сяє Твоя слава Господня—то яскраве сяйво,
яким Бог повідомляв людям про Свою присутність.
9 О Боже, не карай мене укупі з грішниками
і не відбирай мого життя,
як у людей тих кровожерних,
10 які завжди готові кривдить інших
й чиї долоні завжди прагнуть хабаря.
11 А я життя у чистоті проводжу,
будь милосердний, порятуй мене!
12 Нічого не погрожує мені, коли
я славлю Бога на велелюднім зібранні.
1 Псалом Давида.
До Тебе, Господи, звертаюсь я,
о моя Скеле!
Мене не відцурайся, бо інакше,
як Ти мовчатимеш, тоді я буду
як ті, хто вже в могилі.
2 Почуй мої мольби про допомогу,
коли до Тебе простягаю руки,
до Твого святого храму.
3 Не віддавай мене на покарання
разом із кривдниками, що носять в серці зло,
хоча з сусідами про мир говорять.
4 Їх покарай, вони то заслужили!
Нехай на їхні голови впаде,
все, що вони наготували іншим!
Воздай їм по заслугах їхніх!
5 За що? Вони й не намагаються збагнути,
що сотворив Господь, що Він зробив.
Тому Господь навіки знищить їх і не відродить.
6 Славімо Господа, дійшли мої благання.
7 Господь зміцнив і захистив мене.
Я буду вірити у Нього.
Господь прийшов мені на допомогу,
отож моє радіє серце,
і пісня прославлятиме Його!
8 Господь—то сила для Його людей,
Він запорука вірної звитяги
царя, якого Він обрав.
9 Спаси Своїх людей,
благослови людей, які Тобі належать,
будь їхнім пастирем, і дбай про них[a] завжди!
1 Для диригента. Пісня слуги Господнього, Давида.
2 Безбожник робить зле,
коли говорить сам собі:
«Я Бога не шаную, не боюсь».
3 Той чоловік обманює себе,
провин не бачить і прощення не шукає.
4 Слова його—то лжа й омана,
і в них—ні мудрості, ні доброти.
5 Він мріє про лихе, збираючись до сну,
прокинувшись, іде шляхом тим, де нема добра,
не гребує лукавим.
6 О Господи, небес сягає праведність Твоя,
Твоя любов—до хмар.
7 Твоя доброта, що найвища гора,
Твоя справедливість—найглибша безодня морська.
Піклується Господь і про людей, і тварин.
8 Милішого за Твою ласку не знайти нікого, Боже.
Людей і Ангелів Ти під крилом Своїм рятуєш.
9 Вони харчуються з багатства Твого дому,
і напуваються з ріки добра Твого.
10 Мов джерелом життя, струмуєш Ти,
в твоєму світлі наше просвітління.
11 Яви Свою милість усім, хто іде за Тобою,
і доброту Твою усім, хто щиро вірить в Тебе.
12 Не дай пихатому мене топтати,
руці безбожника не дай мене штовхнуть.
13 Нехай же висічуть на домовині їхній:
«Поглянь, там, де зловмисники упали, там їм,
безсилим, вже лежати й не підвестись».
1 Для диригента. Для Єдутуна[a]. Псалом Давида.
2 Я сказав: «Обережний я буду у вчинках своїх,
язику не дозволю гріхи спричинить[b].
Серед безбожників не розтулятиму вуста».
3 І я нічого не казав,
про добре навіть не казав нічого,
але мій смуток став ще більший.
4 Пройнявся гнівом, був я злий.
Що більше думав, то шаленішим ставав.
Тож я сказав:
5 „Скажи, о Господи, що станеться невдовзі?
І скільки днів відпущено прожить?
Дозволь узнати, як довго мені жити!
6 Поглянь, дав днів мені не більше, як з долоню!
Недовгий вік мій—та для Тебе ж то ніщо.
Людське життя, мов хмарка пари—швидко тане”». Села
7 Людське життя—лиш тінь,
у суєті приходить і щезає, мов дим;
добро збирає, не знаючи, хто забере те все.
8 Отож, Володарю, які надії в мене?
На Тебе, лиш на Тебе сподіваюсь я!
9 Врятуй мене від збочень грішних,
не дай позбиткуватися із мене дурням.
10 Я буду, мов німий, ні пари з уст не зроню,
бо чиниш Ти як слід.
11 Прошу, недугу цю від мене забери,
життю моєму край, бо проти мене Ти.
12 Караєш за провини, щоб навчить безгрішно жити.
Все, що збирають люди, щезає, мов від молі;
людське життя, проходить, наче дим. Села
13 О Господи, почуй мою молитву,
прислухайсь до моїх стенань,
не відсторонюйся, не будь глухим до сліз.
Я, мов мандрівник, йду крізь життя до Тебе,
як і батьки мої, я в світі тільки гість.
14 Залиш мене,[c] спізнати щастя дай,
дозволь натішитись життям, поки
я ще не вмер і не зійшов у землю.
Сон сповнюється
28 Так і сталося з царем Навуходоносором. 29 Через дванадцять місяців після цього сновидіння, цар походжав по даху царського палацу[a] в Вавилоні. 30 Він сказав: «Чи це не той великий Вавилон, що я побудував, як царський осідок моєю величезною могутністю і на славу величі моїй?»
31 Слова ці ще були на його устах, коли з неба зійшов голос: «Ось що тобі мовиться, царю Навуходоносоре: твоя царська влада відбирається в тебе. 32 Тебе виженуть з-поміж людей, і житимеш ти серед диких звірів; ти їстимеш траву, мов та худоба. Сім років минуть для тебе, доки не визнаєш ти, що Всевишній панує над царствами людей і ставить над ними кого схоче».
33 Тієї ж миті все, що він сказав про Навуходоносора, здійснилося. Його вигнали з-поміж людей і він їв траву, мов та худоба. Його тіло зволожувалося росою небесною, доки волосся не виросло, мов пір’я орлине, а нігті не відросли, немов кігті пташині.
34 Наприкінці того часу, я, Навуходоносор, підвів очі до неба і розум мій повернувся до мене. Тоді я благословив Всевишнього; я хвалив і прославляв Того, Хто живе вічно.
Влада його—вічна влада,
царство його—від покоління до покоління.
35 Усі народи землі не варті нічого.
Він робить, що він хоче
з силами Небесними й народами земними.
Нікому не дано відвести Його руку
чи сказати Йому: «Що ти зробив?»
36 Тієї самої миті розум мій повернувся до мене, мою славу і велич було повернено мені на славу мого царства. Мої радники та вельможі знайшли мене й мені повернули мій трон і я став іще величніший, ніж раніше. 37 Тепер я, Навуходоносор, хвалю, шаную і славлю Царя Небесного, бо все, що він робить—правильно, всі Його путі—справедливі. А всіх, хто ходить у погорді, Він може принизити.
Про любов істинну
7 Любі друзі! Любіть одне одного, бо любов—то від Бога. Кожен, хто любить, став Божою дитиною і пізнає Бога. 8 Той, хто не любить, Бога не пізнав, бо Бог—то любов. 9 Отак Бог виявив до нас любов Свою: Він послав Свого єдиного Сина в світ, щоб через Нього ми дістали життя. 10 Справжня любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він нас полюбив і послав Свого Сина в жертву, щоб спокутувати гріхи наші.
11 Любі друзі! Як Бог виявив таку любов до нас, то й ми маємо любити одне одного. 12 Ніхто ніколи не бачив Бога, але якщо ми любимо одне одного, то Бог живе в нас, і любов Його в нас удосконалюється.
13 Отак ми розпізнаємо, що живемо в Бозі, а Він у нас, бо дав Він нам Дух Свій. 14 Ми самі бачили й зараз свідчимо, що Отець послав Свого Сина, щоб Він став Спасителем світу. 15 Якщо хтось визнає, що Ісус—Син Божий, Бог живе в ньому, і він живе в Бозі. 16 Отож ми знаємо і віримо в любов Бога до нас.
Бог—це любов. І той, хто живе в любові, живе з Богом, і Бог живе у ньому. 17 Оскільки любов Божа удосконалюється в нас, то ми будемо певні в День Суду, бо в цьому світі ми, як Христос[a]. 18 Там, де є любов, немає страху, бо досконала любов Божа проганяє страх, пов’язаний з покаранням. І той, хто боїться, не сповнений досконалої любові.
19 Ми любимо, бо спочатку Бог полюбив нас. 20 Якщо хтось говорить: «Я люблю Бога»,—але ненавидить брата чи сестру свою, той брехун. Бо хто не любить брата чи сестру свою, яких він бачив, то як він може любити Бога, Якого не бачив? 21 Ми отримали цю заповідь від Христа: хто любить Бога, мусить також любити братів і сестер своїх.
Зцілення біснуватого в Капернаумі
(Мк. 1:21-28)
31 Ісус прийшов до Ґалилейського міста Капернаума, і наступної суботи навчав людей, котрі зібралися там. 32 Вони були вражені тією наукою, бо за словом Його відчувалася влада. 33 Був у синагозі чоловік, одержимий злим духом. Раптом він несамовито закричав: 34 «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти—Божий Святий!»
35 Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього!»
Тут нечистий кинув чоловіка перед людьми на землю й, не заподіявши ніякої шкоди, вийшов з нього. 36 Подив охопив усіх присутніх, і вони заговорили поміж собою: «Що ж це за вчення таке? Владно наказує Він нечистим, і ті виходять з людини». 37 Чутка про Нього розійшлися по всіх околицях.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International