M’Cheyne Bible Reading Plan
Обман Якова
27 Коли Ісаак став старий і очі його перестали бачити, він покликав свого старшого сина Ісава і сказав: «Сину мій». Ісав озвався: «Так». 2 Ісаак сказав: «Послухай-но, я вже старий і не знаю, коли прийде смерть. 3 Тож візьми свою зброю, сагайдак зі стрілами й лук, іди в поле і вполюй дичину для мене. 4 Зготуй мені смачну, мою улюблену страву і дай мені поїсти, щоб я зміг благословити тебе перед тим, як помру».
5 Ревекка слухала, як він промовляв до сина Ісава. Ісав вирушив у степ полювати дичину для батька. 6 Тоді Ревекка мовила до свого сина Якова: «Слухай. Я чула, як твій батько сказав твоєму братові Ісаву: 7 „Принеси мені дичини і приготуй мою улюблену страву, а потім я благословлю тебе перед Господом, поки не помер”. 8 Тож послухайся мене, сину, і зроби так, як я накажу. 9 Піди в отару, візьми пару добрих молодих кіз і принеси мені, і я приготую з них для батька твого його улюблену смачну страву. 10 А ти віднесеш йому, щоб він поїв і благословив тебе перед своєю смертю».
11 Яків тоді й каже своїй матері: «Але ж мій брат волохатий, а в мене шкіра гладенька. 12 Може статися, що батько торкнеться мене і впізнає, і зрозуміє, що я намагаюся обдурити його. І тоді він не благословить мене, а прокляне».
13 Тоді мати сказала Якову: «Сину мій, нехай тоді прокляття, сказане на твою адресу, впаде на мене. Але послухай мене і зроби так, як я сказала. Принеси мені двох козенят».
14 Тож Яків пішов, упіймав двох козенят і приніс їх матері, а вона приготувала батькову улюблену смачну страву. 15 Тоді Ревекка взяла щонайкраще вбрання свого старшого сина Ісава, що було в хаті, та й вбрала в нього Якова, свого молодшого сина. 16 Руки ж його й шию обгорнула козячим хутром. 17 Дала вона в руки своєму синові Якову смачно приготовлене м’ясо та хліб, що спекла.
18 Пішов Яків до свого батька та й каже: «Батьку мій». Ісаак озвався: «Що тобі? Ти хто, мій сину?» 19 А Яків відповідає: «Це я, Ісав, твій первісток. Я зробив, як ти звелів мені. Сідай поїж дичини, а потім благослови мене». 20 Ісаак тоді й питає свого сина: «Як це тобі вдалося так швидко впоратися з дичиною, мій сину?» Яків відказав: «Бо Господь Бог твій допоміг мені швидко знайти дичину». 21 Тоді Ісаак і каже Якову: «Підійди ближче, дай мені торкнутися тебе, щоб пересвідчитися, чи й справді ти мій син Ісав, чи ні».
22 Яків підійшов до свого батька Ісаака, і той, торкнувшись його, мовив: «У тебе голос Якова, але руки такі ж, як в Ісава». 23 Ісаак не впізнав Якова, бо руки його були волохаті, як і в брата його Ісава. Тож Ісаак благословив Якова. 24 Тоді питає: «Чи справді ти мій син Ісав?» Яків відповів: «Так».
Благословення Якова
25 Ісаак йому й каже: «Принеси мені дичини, сину, щоб я поїв, а тоді благословлю тебе». Тож приніс Яків поїсти Ісаакові, й той поїв; він приніс вина, й той випив.
26 І сказав Ісаак сину своєму Якову: «Підійди й поцілуй мене, сину». 27 Яків підійшов до батька й поцілував його. Почувши запах Ісавового вбрання, Ісаак благословив його, мовивши:
«Запах сина мого, наче запах того поля,
благословенного Господом.
28 Хай Бог пошле тобі небесної роси,
родючості твоїм угіддям,
нехай буде в тебе вдосталь збіжжя і вина.
29 Нехай тобі народи служать,
народи хай схиляються перед тобою.
Будь же правителем над братами своїми.
Нехай сини матері твоєї схиляються перед тобою.
Хай буде проклятий той, хто тебе проклинає,
і благословенний той, хто тебе благословляє».
Благословення Ісава
30 Щойно Ісаак скінчив своє благословення Якову, тієї ж миті, як Яків вийшов від свого батька Ісаака, брат Якова Ісав повернувся з полювання. 31 Він також приготував смачну страву, приніс її батькові, та й каже йому: «Тату, ось сядь, поїж дичини, що я приготував, а потім благослови мене». 32 Його батько Ісаак питає: «Хто ти такий?» Ісав відповів: «Я твій син, твій первісток Ісав».
33 Тоді Ісаак затрусився, мов у пропасниці, й спитав: «Хто ж це тоді вполював дичину, приготував і приніс мені її? Я поїв та й благословив його перед твоїм приходом. І він залишиться благословенний».
34 Почувши батькові слова, Ісав скрикнув гірко й розлючено і мовив: «Тоді й мене також благослови, батьку».
35 Та Ісаак відповів: «Твій брат прийшов до мене перевдягнений і забрав твоє благословення». 36 Ісав тоді й каже: «Не дарма ж його звуть Яковом[a]. І це вже вдруге він ошукав мене. Спершу він видурив моє право на спадщину[b] і ось тепер забрав моє благословення». Ісав запитав: «Невже в тебе не лишилося благословення для мене?»
37 Ісаак відповів Ісаву: «Я зробив його твоїм володарем. Я віддав усіх його братів йому служити. Я обдарував його хлібом і вином. Що ж я для тебе зможу зробити, сину мій?» 38 Ісав запитав батька: «Невже в тебе лиш одне благословення, мій батьку? Благослови й мене, мій батьку!» Ісав підвищив голос і заплакав.
39 Тоді його батько Ісаак промовив:
«Не жити тобі на родючій землі
й не бачити роси небесної.
40 Житимеш ти мечем своїм,
бути тобі слугою брата свого.
Та в боротьбі ти здобудеш свободу
і скинеш його ярмо зі своєї шиї».
Погрози Ісава
41 Тож зненавидів Ісав свого брата Якова через те, що того благословив його батько, та й сказав собі: «Скоро прийде час сумувати за батьком моїм. А по тому я вб’ю брата Якова». 42 Дізнавшись про те, що сказав її старший син Ісав, Ревекка покликала свого молодшого сина Якова і сказала: «Слухай, для твого брата Ісава втішно було б убити тебе. 43 Тож, сину мій, послухайся мене. Зараз же тікай до мого брата Лавана в Гаран. 44 Перечекай у нього якийсь час, доки лють у твого брата мине, 45 доки гнів твого брата вгамується і він забуде про те, що ти заподіяв йому. Тоді я пришлю слугу по тебе, щоб ти вертався додому. Я не хочу в один день втратити вас обох». 46 Потім Ревекка сказала Ісаакові: «Я дуже розчарована життям своїм через отих дочок (невісток) хиттитових. Як ще й Яків візьме собі хиттитку, то нащо мені жити?»
Змова проти Ісуса
(Мк. 14:1-2; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
26 Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів: 2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
3-4 Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх. 5 При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мк. 14:3-9; Ін. 12:1-8)
6-7 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову. 8 Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство? 9 Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним». 10 Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 11 Адже бідні завжди будуть з вами[a], а Я—ні. 12 Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. 13 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мк. 14:10-11; Лк. 22:3-6)
14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет. 16 З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мк. 14:12-21; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
17 Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 18 Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». 19 Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20 Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. 21 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» 23 Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 24 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25 Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
Вечеря Господня
(Мк. 14:22-26; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
26 За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх. 29 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мк. 14:27-31; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
31 І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене[b] цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
32 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». 33 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 34 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». 35 Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-46)
36 Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». 37 Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: 38 «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». 39 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша[c] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? 41 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 42 І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. 44 Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. 45 Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 46 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
47 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. 48 Юда[d] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». 49 Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю»,—поцілував Його.
50 Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 51 Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. 53 Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів[e] Ангелів. 54 Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». 55 Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. 56 Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
Ісус перед Синедріоном
(Мк. 14:53-65; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
57 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. 58 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59 Головні священики й весь Синедріон[f] намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
62 І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» 63 Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64 І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 65 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! 66 Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[g], Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
Петро зрікається Ісуса
(Мк. 14:66-72; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
69 Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». 70 Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» 71 Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» 72 І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» 73 Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». 74 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75 І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.
План Гамана знищити євреїв
3 Після цих подій цар Артасеркс звеличив Гамана, сина Гаммедата аґаґійського. Він надав йому більше влади і поставив над усіма своїми наближеними вельможами. 2 І усі слуги царя, які охороняли царську браму, мали бити поклони й ставати на коліна перед Гаманом, бо так наказав цар. Але Мордекай не бив поклонів і не ставав на коліна. 3 І слуги царя, які охороняли царську браму, спитали його: «Чому ти порушуєш царський наказ?»
4 День-у-день вони нагадували йому, та він не слухався. Тоді вони розповіли про те Гаманові, щоб побачити, чи пояснення Мордекая, який посилався на те, що він єврей, чогось варті. 5 Гаман побачив, що Мордекай не б’є поклони і не стає перед ним на коліна, і страшенно розлютився. 6 Але він подумав, що знищити одного Мордекая замало, бо йому сказали, до якого народу належить Мордекай. Отож Гаман задумав знищити всіх євреїв як народ Мордекая, щоб не жили вони в царстві Артасеркса.
7 В перший місяць (нісан) дванадцятого року царювання Артасеркса було кинуто пур, тобто жереб, перед Гаманом, щоб вибрати певний день і місяць. Випав дванадцятий місяць Адар. 8 Гаман сказав царю Артасерксу: «Ми маємо один народ, що розкиданий і розсіяний поміж народами в усіх провінціях твого царства, їхні звичаї відрізняються від звичаїв усіх інших народів, вони не додержуються царських законів, тож не годиться цареві терпіти їх. 9 Якщо ласка царя, то нехай буде видано наказ про їхнє знищення. І дозволь одважити мені десять тисяч талантів[a] срібла, що буде платнею для виконавців цього наказу. І нехай будуть вони покладені до царської скарбниці».
10 Тож цар зняв з руки перстень з печаткою і віддав його Гаману, сину Гаммедата аґаґійського, ворогові євреїв. 11 І сказав цар Гаманові: «Гроші нехай лишаться у тебе. Чини з цими людьми так, як вважаєш за потрібне».
12 Отож тринадцятого дня першого місяця було скликано царських писарів, і за наказом Гамана було написано укази до царських сатрапів, до правителів усіх провінцій, до намісників царя у кожного народу й кожній провінції їхніми письмом та мовою. І було то написане від імені царя Артасеркса і запечатане царським перснем-печаткою. 13 Накази ті були розіслані через уповноважених гінців по всіх царських провінціях. Усіх євреїв слід було винищити і вбити, стерти з лиця землі: від малого до старого, дітей і жінок, в один день—тринадцятий день дванадцятого місяця Адара. Майно їхнє наказано було вважати воєнною здобиччю. 14 Примірник того наказу треба було розповсюдити як закон у кожній провінції, проголосити всім народам, щоб усі були готові до його виконання в призначений день.
15 Гінці розлетілися з царським наказом, несучи закон, що прийнятий був у палаці в місті Сузі. Цар та Гаман сиділи, випивали, а місто Суза перебувало в страшній тривозі.
Промова Павла перед царем Аґриппою
26 Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: 2 «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. 3 Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.
4 Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. 5 Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей—член найсуворішої секти нашої релігії. 6 І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. 7 Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! 8 Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. 10 Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. 11 У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса[a]. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.
12 Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. 13 По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. 14 Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.
15 Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. 16 Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. 17 Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. 18 Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.
19 Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. 20 Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.
21 За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. 22 Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: 23 Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло[b] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».
Павло намагається переконати Аґриппу
24 У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».
25 «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. 26 Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. 27 Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».
28 Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»
29 На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».
30 Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. 31 Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». 32 Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International