M’Cheyne Bible Reading Plan
Смерть Сарри
23 Сарра прожила сто двадцять сім років. 2 Вона померла в Киріат-Арві (тобто Хевроні), в землі Ханаанській. І прийшов Авраам тужити за нею й оплакувати її. 3 Тоді, вставши від померлої, він звернувся до хиттитів: 4 «Я чужинець і живу серед вас. Дайте мені клаптик землі для цвинтаря, щоб я міг поховати свою померлу».
5 Хиттити відповіли Авраамові: 6 «Послухай нас, добродію. Серед нас ти—один з великих князів Божих. Ховай свою померлу в нашому найкращому склепі. Ніхто з нас не завадить тобі поховати там твою померлу». 7 Авраам тоді підвівся й низько вклонився хиттитам, народові землі тієї. 8 Він сказав: «Якщо така ваша ласка і згода, щоб я поховав свою дружину, то послухайте. Поговоріть з Ефроном, Зогаровим сином. 9 Хай би він віддав мені печеру Махпела[a], що належить йому й розташована край його поля. Нехай він продасть її мені за повну ціну, у вашій присутності, як місце поховання».
10 Ефрон сидів серед хиттитів і при них відповів Авраамові. І його слова почули всі, хто в цей час проходив через міську браму. 11 «Ні, добродію. Послухай! Я віддаю тобі те поле і ту печеру при свідках. Ховай там свою небіжчицю».
12 І вклонився тоді Авраам людям тієї землі. 13 Він сказав Ефрону в присутності місцевих людей: «Коли б ти мене лише послухав! Я заплачу тобі за поле. Візьми від мене гроші, і я поховаю там свою дружину».
14 Ефрон відповів Авраамові: 15 «Послухай, добродію. Вартість цієї землі чотириста шекелів срібла[b]. Це для тебе ніщо, і для мене теж. Тепер можеш ховати померлу».
16 І Авраам погодився. Він відважив Ефронові стільки срібла, скільки той назвав у присутності людей, тобто чотириста шекелів, як міряли шекелі купці.
17 Отже, Ефронове поле перейшло у власність Авраама. Воно було в Махпелі, що на схід від Мамре. Поле, печера, що на ньому, всі дерева навколо стали Авраамовими. 18 То було в присутності хиттитів, усіх, хто проходив на той час через міську браму.
19 Після цього Авраам поховав свою дружину Сарру в печері на полі Махпела, що на схід від Мамре (тобто Хеврона) в землі Ханаанській. 20 Авраам купив у хиттитів поле й печеру на ньому, і вони стали його власністю й місцем поховання.
Притча про весілля
(Лк. 14:15-24)
22 І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: 2 «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. 3 Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.
4 Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” 5 Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися—один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. 6 Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. 7 Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.
8 І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. 9 Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. 10 Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.
11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. 13 Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. 14 Бо багато покликаних, але мало вибраних”».
Цезареві—цезареве, а Богові—Боже
(Мк. 12:13-17; Лк. 20:20-26)
15 Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. 16 Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. 17 Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»
18 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? 19 Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, 20 Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» 21 Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю—цезареве, а Богу—Боже». 22 Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.
Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові
(Мк. 12:18-27; Лк. 20:27-40)
23 Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 24 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[a]. 25 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. 26 Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома—вони померли, не залишивши дітей. 27 Останньою померла жінка.
28 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
29 Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 30 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 31 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: 32 „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(A). Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони—живі».
33 Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.
Яка заповідь найважливіша?
(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)
34 Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. 35 Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: 36 «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 37 Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”(B). 38 Це перша і найголовніша заповідь. 39 Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього[b] свого, як себе самого”(C). 40 Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)
41 Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: 42 «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». 43 Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:
44 „Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх[c]”.(D)
45 Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» 46 Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.
Священики й левити
12 Ось священики та левити, які повернулися з Зерувавелом, сином Шеалтієла, та з Ісусом: Серая, Єремія, Езра, 2 Амарія, Маллух, Гаттуш, 3 Шеканія, Регум, Меремот, 4 Іддо, Ґіннетой, Авіжа, 5 Міжамин, Маадія, Вілґа, 6 Шемая, Йоярив, Єдая, 7 Саллу, Амок, Гилкія, Єдая. Вони головували над священиками та їхніми братами в часи Ісуса.
8 Левитами були Ісус, Віннуй, Кадміел, Шеревія, Юда, Маттанія (останній та його родичі відповідали за співи дяки). 9 Їхні родичі Ваквукія та Унні під час служби стояли навпроти них. 10 Ісус був батьком Йоякима. Йояким був батьком Еліашива. Еліашив був батьком Йояди. 11 Йояда був батьком Йонатана. Йонатан був батьком Яддуа.
12 У часи Йоякима такі були голови священицьких родів:
роду Сераї—Мерая,
роду Єремії—Хананія,
13 роду Езри—Мешуллам,
роду Амарії—Єгоганан,
14 роду Маллукі—Йонатан,
роду Шеванії—Йосип,
15 роду Гарима—Адна,
роду Меремота—Гелкаї,
16 роду Іддо—Захарія,
роду Ґіннетона—Мешуллам,
17 роду Авіжі—Зикрі,
родів Миніамина й Маадії—Пілтаї,
18 роду Вілґи—Шаммуа,
роду Шемаї—Єгонатан,
19 роду Йоярива—Маттенай,
роду Єдаї—Уззі,
20 роду Саллаї—Каллаї,
роду Амока—Евер,
21 роду Гилкії—Гашавія,
роду Єдаї—Нетанел.
22 У дні Еліашива, Йояда, Йоханана та Яддуа левити записувалися як голови родів; імена священиків також записувалися до часів правління Дарія, царя перського. 23 Про голів родів левитів було записано в літописи аж до часів Йоханана, сина Еліашива. 24 Головами левитів були Гашавія, Шеревія, Ісус, Віннуй, Кадміел та їхні родичі, які стояли навпроти них, щоб співати хвалу і дяку, як і наказав був Давид, Божий чоловік. І одна група підтримувала другу.
25 Маттанія, Ваквукія, Овдій, Мешуллам, Талмон та Аккув були охоронцями, які несли варту біля сховищ при брамах. 26 Вони служили в часи Йоякима, сина Ісуса, сина Йозадака, та в часи намісника Неемії та священика й книжника Езри.
Освячення єрусалимського муру
27 На посвяту єрусалимського мура скликали левитів звідусіль, де ті жили, й привели до Єрусалима, щоб відсвяткувати освячення з радістю, хоровими співами дяки з цимбалами, арфами та лірами.
28 Співці також збиралися, як з околиць Єрусалима, так і з сіл нетофатійських, 29 а також із Бет-Ґілґала та з ланів Ґеви й Азмавету. Бо співці збудували собі села навколо Єрусалима.
30 І очистилися священики та левити, і очистили вони народ, брами й мур.
31 Тоді я привів вождів Юдеї на мур і призначив дві великі групи співців для співів дяки. Одна група йшла муром праворуч до Попільної брами. 32 А за ними йшов Гошая та половина вождів Юдеї: 33 Азарія, Езра, Мешуллам, 34 Юда, Веніамин, Шемая та Єремія 35 і ще кілька священиків із сурмами й Захарія, син Йонатана, сина Шемаї, сина Маттанії, сина Михея, сина Заккура, сина Асафа, 36 та його родичі Шемая, Азарел, Мілалай, Ґілалай, Маай, Нетанел, Юда і Ханані з музичними інструментами Давида, Божого чоловіка. А книжник Езра йшов попереду них. 37 І пройшли вони над Джерельною брамою. Потім піднялися сходами до Давидового міста, минули дім Давида й подалися до Водної брами на сході.
38 Друга група співців дяки пішла ліворуч. Я і друга половина народу йшли муром за ними повз Пічну вежу до Широкої стіни, 39 повз Ефраїмову браму та Стару міську браму, Рибну браму, вежу Гананела, вежу Сотні аж до Овечої брами. Вони зупинилися біля Охоронної брами. 40 Ці два хори дяки зайняли місця у храмі Божому, як та половина вождів народу, 41 так і священики Еліаким, Маасея, Миніамин, Михея, Еліоенай, Захарія та Хананія з сурмами, 42 а ще Маасея, Шемая, Елеазар, Уззі, Єгоганан, Малкія, Елам та Езер. Співці співали, а вів спів Єзрагія. 43 Того дня вони принесли великі пожертви і раділи, бо дав їм Бог ту велику радість. Навіть жінки та діти святкували, і радість ту було чутно далеко за Єрусалимом.
44 Того дня було призначено людей, які відповідали за сховища, куди люди приносили перші плоди, десятину врожаю й пожертви. Там вони відділяли частку, згідно з Законом, для священиків та левитів від того, що належить їм від ланів, що належать містам, бо Юдея була задоволена службою і священиків, і левитів. 45 Вони правили службу Господу і обряд очищення. І співці, і священики робили своє діло, як і наказували Давид та син його Соломон. 46 Бо здавна в Давидові й Асафові часи були провідні співці й ті, що вели співи хвали та дяки Богу. 47 Так само і в часи Зерувавела, і в часи Неемії всі ізраїльтяни віддавали щоденну частку левитам, а левити віддавали частку нащадкам Аарона (священикам).
Звернення Павла до юдеїв
22 Павло сказав: «Браття й батьки, вислухайте, що скажу я на свій захист». 2 Коли юдеї почули, що Павло говорить до них єврейською мовою, то зовсім замовкли.
3 Він продовжував: «Я юдей, народився в Тарсі, в Кілікії, виріс у цьому місті. Наставником моїм був Ґамалиїл, який навчив мене законів наших предків. Я віддано служив Богу, як і ви всі сьогодні. 4 Я нещадно переслідував послідовників „Дороги Господньої”: арештовував жінок і чоловіків й кидав їх до в’язниці. 5 Це можуть підтвердити первосвященики і всі члени ради старійшин. Саме від них я одержав листи до братів юдейських у Дамаску і пішов туди, щоб схопити Ісусових послідовників й привести їх як в’язнів до Єрусалиму для покарання.
6 Але ось що сталося по дорозі до Дамаска, куди я прямував. Приблизно опівдні яскраве світло з небес раптом осяяло мене. 7 Я впав на землю й почув голос, який звертався до мене: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?” 8 Я запитав: „Хто ти, Господи?” Він відповів мені: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш”. 9 Ті, хто були зі мною, бачили це сяйво, але не чули голосу, зверненого до мене. 10 Я запитав: „Що мені робити, Господи?” І Господь відповів: „Підведися і йди в Дамаск, там тобі буде сповіщено, що Я призначив тобі робити”.
11 Я був осліплений тим сяйвом, тож мої супутники за руку відвели мене в Дамаск. 12 У тому місті мешкав відданий знавець Закону на ім’я Ананій[a], він мав добру славу поміж усіма юдеями, які жили там. 13 Він прийшов до мене і сказав: „Брате Савле! Нехай зір повернеться до тебе!” І тієї ж миті я зміг побачити його.
14 Ананія мовив далі: „Бог наших предків обрав тебе спізнати волю Його, побачити Праведного й почути Його голос. 15 Бо ти перед усім народом маєш бути свідком того, що бачив і чув. 16 Ну, а тепер чого ти чекаєш? Встань і прийми хрещення, змий гріхи свої, закликаючи ім’я Господа”[b].
17 І сталося так, що коли я повернувся до Єрусалиму й молився у храмі, то було мені видіння. 18 У ньому я побачив Ісуса, Який наказав мені: „Збирайся й негайно залиш Єрусалим, бо люди тут не приймуть твоє свідчення про Мене”. 19 І я сказав: „Господи, ці люди знають, що ходив я по синагогах, арештовував і побивав тих, хто вірять у Тебе. 20 І коли пролилася кров Твого свідка Степана, я стояв там й схвалював те вбивство, і навіть охороняв речі тих, хто розправлявся з ним”. 21 Тоді Ісус сказав мені: „Іди. Я посилаю тебе в далеку дорогу до поган”».
Павло—римський громадянин
22 До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» 23 Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву[c]. 24 Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. 25 Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»
26 Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік—римський громадянин». 27 Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так»,—відповів той. 28 Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».
29 Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.
Павло перед Синедріоном
30 Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International