M’Cheyne Bible Reading Plan
Обрізання на свідчення Угоди
17 Коли Аврамові сповнилося дев’яносто дев’ять років, Господь явився йому й мовив: «Я—Бог Усемогутній (Ель Шадай). Якщо ти слухатимешся Мене і будеш бездоганним, 2 Я укладу Угоду між нами й примножу твій рід, зробивши його великим».
3 Тоді впав Аврам долілиць, і мовив Бог до нього: 4 «Ось моя угода з тобою. Ти станеш батьком багатьох народів. 5 Не зватимешся ти більше Аврамом[a]. Твоїм іменем буде Авраам[b], оскільки Я зроблю тебе батьком багатьох народів. 6 Я зроблю тебе життєдайним, бо від тебе візьмуть початок багато народів і багато царів. 7 Тож укладаю Угоду між Мною і тобою, і твоїми нащадками після тебе з покоління в покоління. Це буде вічна угода. Я буду Богом для тебе і для твоїх нащадків після тебе. 8 Я віддаю тобі й усім твоїм майбутнім поколінням землю, по якій ти мандруєш, всю землю Ханаанську. І то буде навічно, а Я буду їхнім Богом».
9 І ще сказав Бог Авраму: «Ти й усі твої нащадки в усі часи дотримуватиметеся нашої Угоди. 10 Це моя угода, якої ви мусите слухатися. Це угода між Мною і всіма вашими наступними поколіннями: кожен чоловік має бути обрізаний. 11 Ви мусите обрізати крайню плоть, і це буде доказом того, що ви приймаєте цю Угоду між Мною і вами. 12 В усіх ваших поколіннях кожному хлопчику, лиш йому виповниться вісім днів, слід буде зробити обрізання. Усім народженим у вашому домі, і всім придбаним за гроші у чужинця, слід робити обрізання. Навіть якщо він і не з вашого роду. 13 Як раби, народжені у вашому домі, так і ті, яких придбали за гроші, мають бути обрізані. І таким чином ваша плоть матиме печатку Моєї вічної Угоди. 14 Усякого необрізаного чоловіка слід вигнати з-поміж його народу[c], бо він порушив Мою Угоду».
Ісаак—обіцяний Богом син
15 Бог сказав Аврааму: «Твоя жінка не зватиметься вже Сарою[d]. Її ім’я тепер буде Сарра[e]. 16 Я благословлю її, Я дам тобі сина від неї. Я благословлю її, і вона стане матір’ю народів. І царям цих народів дасть вона життя».
17 Авраам упав долілиць, щоб показати повагу до Бога, але про себе розсміявся, думаючи: «Чи народиться дитина від столітнього діда? Чи може дев’яностолітня Сарра народити?» 18 Авраам тоді сказав Богові: «Я сподіваюсь, Ізмаїл матиме прихильність Твою».
19 Бог відповів: «Ні. Твоя дружина Сарра народить тобі сина, і назвеш ті його Ісааком[f]. Я укладу з ним і з його нащадками Мою Угоду. І вона буде навік. 20 Я чув твоє слово про Ізмаїла Я благословлю його. Я дам йому багато дітей. Він стане батьком дванадцятьох князів. І рід його стане великим народом. 21 Але Угоду Я укладу з Ісааком, якого Сарра народить тобі в цей час наступного року».
22 І коли Бог скінчив промовляти, то зник з очей Авраамових, повернувшись на Небо. 23 Тоді Авраам узяв свого сина Ізмаїла, всіх рабів, народжених у нього в домі, чи куплених за його гроші, зібрав усіх чоловіків і молодих хлопців і того ж дня усіх обрізав, як Бог звелів.
24 Авраамові сповнилося дев’яносто дев’ять років, коли йому зробили обрізання. 25 Авраамовому сину Ізмаїлу було тринадцять, коли йому зробили обрізання. 26 Аврааму і його сину Ізмаїлу зробили обрізання в один день. 27 Усі чоловіки Авраамового дому, всі раби, що народилися в його домі чи були куплені в чужинців, були обрізані разом з Авраамом.
Деякі люди не вірять владі Ісуса
(Мк. 8:11-13; Лк. 12:54-56)
16 Фарисеї та саддукеї підійшли до Ісуса, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. 2 У відповідь Він мовив: «Коли сонце сідає, ви кажете: „Буде гарна погода, бо небо на заході червоне”. 3 Коли сонце сходить вранці, ви кажете: „Сьогодні буде непогода, бо небо червоне й похмуре”. Ви вмієте розпізнавати вигляд неба, та не вмієте розпізнавати знамення часу. 4 Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони»[a]. Тоді Ісус покинув їх і пішов геть.
Учні не розуміють Ісуса
(Мк. 8:14-21)
5 Його Ісуса переправилися на інший берег озера, але забули взяти з собою хліб. 6 Тоді Він сказав їм: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської». 7 Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми забули взяти з собою хліб».
8 Знаючи, про що вони говорять, Ісус спитав: «Маловіри, навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? 9 Невже й досі ви нічого не зрозуміли й не пам’ятаєте ті п’ять хлібин, що нагодували п’ять тисяч їдців, і скільки кошиків із залишками ви зібрали? 10 Чи не пам’ятаєте ви сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, і скільки кошиків ви наповнили рештками? 11 І як ви не розумієте, що не про хліб Я з вами говорив? Я казав, щоб ви остерігалися закваски фарисейської та саддукейської».
12 Тільки тоді учні зрозуміли, що Ісус застерігав їх не від хлібної закваски, а від вчення фарисейського та саддукейського.
Петро називає Ісуса Христом
(Мк. 8:27-30; Лк. 9:18-21)
13 Коли Ісус прийшов до землі Кесарії Пилипової, то запитав Своїх учнів: «Що кажуть люди—хто Я?»[b] 14 Тоді вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти—Іоан Хреститель, інші—Ілля, а дехто вважає, що Ти—Єремія або один із пророків».
15 Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» 16 І відповів Йому Симон (якому Ісус дав ім’я Петро): «Ти—Христос, Син Бога Живого». 17 Ісус тоді йому відповів: «Благословенний ти, Симоне, сину Йони, бо не люди тобі відкрили це, а Мій Отець Небесний. 18 Я також кажу тобі, що ти—Петро[c], й на цьому камені Я побудую Свою церкву, і сили смерті[d] не переможуть її. 19 Я дам тобі ключі від Царства Божого і те, що ти засудиш на землі, буде осуджене на небі, і що буде прощене тобою на землі, на то буде й Господнє прощення»[e].
20 Тоді Він суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, що Він Христос.
Христос говорить про Свою смерть
(Мк. 8:31–9:1; Лк. 9:22-27)
21 Відтоді Ісус почав розкривати Своїм учням, що Йому необхідно піти до Єрусалиму, і що Він має дуже страждати від рук старійшин, головних священиків та законників. Він пояснив їм також, що Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне. 22 Тоді Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його: «Господи, не дай Бог! Це не повинно трапитися з Тобою!» 23 Ісус обернувся до Петра і мовив: «Відступись від Мене, сатано![f] Ти—перешкода Мені, бо не про Боже ти думаєш, а про людське».
24 Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Якщо хтось бажає йти за Мною, він мусить зректися себе[g], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. 25 Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. 26 Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! 27 Син Людський прийде у славі Отця Свого зі Своїми Ангелами. І тоді Він віддячить кожному за його діла. 28 Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Сина Людського, Який йтиме в Царстві Своєму».
Нові перешкоди
6 Коли Санваллату, Товії, Ґешему, Араву та іншим нашим ворогам повідомили про те, що я відбудував мур і що не залишилося в ньому ніяких проламів (хоча на той час я ще й не навісив ворота), 2 Санваллат і Ґешем направили мені такого листа: «Приходь, зустрінемося в одному з поселень у долині Оно». Але вони щодо мене мали лихі наміри.
3 Отож я вирядив посланців, щоб ті передали таке: «Я виконую дуже важливу роботу й не можу до тебе прийти. Навіщо припиняти роботу, поки я ходитиму зустрічатися з тобою?»
4 Вони присилали мені листи такого змісту чотири рази, і щоразу я відповідав їм те саме. 5 Потім уп’яте Санваллат направив до мене свого слугу. В руці той тримав розпечатаного листа. 6 У ньому говорилося:
«Народи знають, і Ґешем це підтверджує, що ти та юдеї надумали заколот і через це відбудували мур. За цими відомостями, ти маєш намір стати їхнім царем 7 і вже призначив пророків, які мають проголосити тебе в Єрусалимі царем юдейським.
Про це буде повідомлено царю. Отож приходь, зустрінемося».
8 Я послав йому такого листа: «Нічого такого, про що ти говориш, не відбувається, бо все це твої вигадки. 9 Бо всі вони хотіли залякати нас, міркуючи так: „Руки в них опустяться, і роботу не буде закінчено”.
А зараз, о Боже, дай мені сили!»
10 Якось зайшов я до оселі Шемаї, сина Делаї, сина Мегетавела. Йому не дозволялося виходити з дому. Він сказав:
«Давай зустрінемося в Божому храмі, у Святеє Святих[a],
бо вони прийдуть убити тебе.
Цієї ночі вони прийдуть убити тебе».
11 Але я відповів: «Хіба личить такій людині, як я, тікати? Хто ж бо на моєму місці пішов би в храм і лишився в живих? Я не піду».
12 Я розумів, що Бог не посилав його, що він пророкує проти мене, бо Санваллат і Товія підкупили його. 13 Його найняли, щоб залякати мене, аби я зробив так, як він каже, і тим згрішив. Тоді б вони могли заплямувати моє ім’я. 14 О Боже, покарай Товію і Санваллата за діла їхні, а також пророчицю Ноадію та інших пророків, які намагалися залякати мене.
Мур завершено
15 Відбудову було завершено на двадцять п’ятий день Елула[b], за п’ятдесят два дні. 16 Коли всі наші вороги почули про це і всі народи навколо нас побачили це, то втратили будь-яку самовпевненість. Вони розуміли, що роботу цю здійснив наш Бог.
17 Також у ті дні знатні люди Юдеї надсилали багато листів до Товії, а той посилав їм відповіді. 18 Бо багато людей в Юдеї присягалися бути йому вірними, бо був він зятем Шеканії, сина Ари, а його син Єгоганан був одружений з дочкою Мешуллама, сина Верекії. 19 Отож вони розповідали мені про його добрі діла, а мої слова передавали йому. І Товія ж надсилав мені листи, аби мене залякати.
Господь кличе Павла до Македонії
16 Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком. 2 Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії. 3 Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
4 Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі. 5 Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Павло в Македонії
6 Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії. 7 Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх. 8 Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.
9 Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам». 10 Після цього видіння, ми[a] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Павло й Сила в Македонії
11 Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя. 12 Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
13 В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там. 14 Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло. 15 Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
Павло і Сила у в’язниці
16 Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом[b], який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям. 17 Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!» 18 Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
19 Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі. 20 Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди—юдеї, вони каламутять усе місто! 21 Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
22 Весь натовп піднявся проти Павла й Сили. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. 23 Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. 24 Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
25 Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. 26 Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. 27 Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, 28 та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
29 Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. 30 А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» 31 Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний—ти й твої домашні».
32 І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. 33 Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. 34 Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
35 Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». 36 Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». 37 Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
38 Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила—римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International