M’Cheyne Bible Reading Plan
Ангели приходять до Лота
19 Два Ангели прийшли до Содома ввечері. Лот у той час сидів коло міських воріт. Побачивши їх, він підвівся привітати їх и низько вклонився. 2 Тоді промовив: «Прошу вас, володарі мої, не цурайся завітати до оселі слуги вашого. Переночуєте, обмиєте ноги, а вранці встанете й рушите далі». Ангели відповіли йому: «Ні, ми ночуватимемо на майдані[a]». 3 Але Лот так запрошував, що вони згодились і зайшли до його дому. Лот нагодував їх, а також дав їм опрісноків[b].
4 Коли гості зібралися спати, чоловіки Содома, від малого до старого, прийшли з усіх кінців міста й обступили дім. 5 Вони погукали Лота: «Де ті двоє, що прийшли до тебе ввечері? Виведи їх до нас, щоб ми пізнали їх».
6 Лот вийшов до них, причинивши за собою двері. 7 Він сказав: «Прошу вас, браття, не робіть цього зла. 8 Послухайте. У мене є дві дочки, що не знали ще чоловіків. Давайте я виведу їх. Робіть із ними, що вам заманеться, але не чіпайте цих чоловіків. Вони під моїм дахом[c]».
9 Содоміти гукали: «Йди до нас!» А тоді мовили: «Цей Лот сам прийшов сюди як чужинець, та ще й хоче нас повчати. Гляди, щоб тобі не дісталося гірше, ніж їм». І почали вони все ближче й ближче підступати до Лота і збиралися вже висадити двері. 10 Але чоловіки схопили Лота й потягли всередину хати, а потім зачинили двері. 11 Людей, що були під дверима дому, від малого до старого, вони вдарили сліпотою, аж ті не могли знайти двері.
Втеча з Содома
12 Тоді ті двоє і кажуть Лотові: «Чи є ще тут хто з твого сімейства? Забирай звідси своїх зятів, синів, дочок і ще кого маєш, і йдіть мерщій геть. 13 Ми збираємося зруйнувати це місто, поголос про те, скільки тут зла, розрісся перед Господом. Тож Він і послав нас знищити це місто».
14 Лот вийшов і розповів усе своїм зятям, що одружилися з його дочками. Він сказав: «Вставайте й залишайте це місто, бо Господь от-от зруйнує його». Але їм здалося, що Лот жартує.
15 На світанку Ангели почали квапити Лота: «Вставай, бери свою жінку, двох дочок з собою, інакше загинете разом з покараним містом». 16 Та Лот усе барився. Тоді ті двоє схопили його, жінку та обох дочок за руки, бо Господь змилувався над ними, вивели з міста й залишили там.
17 Вивівши їх, один із Ангелів і каже: «А тепер рятуйтеся! Не озирайтесь і не зупиняйтеся в жодній долині. Біжіть у гори, інакше загинете».
18 Тоді Лот каже: «Ні, володарі мої. 19 Ви були милостиві до мене, слуги вашого. Ваша ласка така велика, ви врятували мене. Але я не можу так далеко бігти в гори. Що станеться, якщо я не встигну? Мене спостигне біда, і я загину! 20 Он гляньте, неподалік є невелике містечко, щоб туди утекти. Дозвольте мені побігти до нього, і ви врятуєте моє життя».
21 Один із Ангелів тоді й мовить: «Гаразд. Я зроблю тобі таку ласку і не зруйную те містечко, про яке ти говориш. 22 Але хутчіш! Поспішай туди, бо я не зможу зруйнувати місто, поки ти ще не там». (Те місто звалося Зоар[d], оскільки було мале).
Зруйнування Содома і Ґоморри
23 Коли сонце вже встало, Лот якраз дістався Зоара. 24 В цей час Господь послав на Содом і Ґоморру з неба палаючу сірку. 25 Господь зруйнував ті міста, спалив усю долину і знищив усіх людей, що жили там, і всі рослини.
26 Лотова дружина була озирнулася, але вмить перетворилася на соляний стовп.
27 Рано вранці Авраам устав і пішов на те місце, де стояв перед Господом. 28 Поглянув Авраам на Содом і Ґоморру, на всі землі довкола і побачив, що дим підіймається з землі, як з великою згарища.
29 Тож руйнуючи міста, Бог згадав про Авраама. Він вислав Лота з руйновиська, з міста, в якому той жив.
Лотові дочки
30 Лот боявся жити в Зоарі й через те, забравши обох своїх дочок із собою, пішов у гори й оселився там у печері.
31 Якось старша дочка каже своїй сестрі: «Наш батько вже старий, на землі немає чоловіків, щоб могли ввійти до нас, як це робиться у всьому світі. 32 Давай же напоїмо нашого батька вином, тоді ляжемо з ним. І так ми продовжимо наш рід».
33 Тож тієї ночі Лотові дочки напоїли батька свого вином. Тоді старша лягла пішла й лягла з батьком, а той і не знав, ні коли та лягла з ним, ані коли встала.
34 Наступного дня старша сестра й каже до молодшої: «Вчора я переспала з батьком нашим. Давай напоїмо його й сьогодні. Тоді ти підеш і переспиш з ним. Матимемо дітей від батька нашого і в такий спосіб продовжимо свій рід».
35 Отже, й тієї ночі вони напоїли свого батька вином. Тоді молодша дочка пішла, лягла з ним. Лот знову не помітив, ні коли вона лягла, ні коли встала.
36 Обидві дочки Лотові завагітніли від батька. 37 Старша дочка народила сина й назвала його Моавом[e]. Він став пращуром моавійців, які живуть і донині. 38 Молодша дочка також народила сина й назвала його Бен-Аммі[f]. Він став пращуром аммонійців, що живуть і донині.
Хто є самим великим у Царстві Небеснім
(Мк. 9:33-37; Лк. 9:46-48)
18 Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» 2-3 Тоді Він покликав до Себе дитину, поставив перед ними й мовив: «Істинно кажу вам, поки ви не змінитесь і не станете мов діти серцем своїм, то ніколи не ввійдете до Царства Небесного. 4 Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. 5 Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене».
Ісусові застороги проти гріха
(Мк. 9:42-48; Лк. 17:1-2)
6 «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. 7 Горе світу цьому від каменів спотикання[a], бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. 8 Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. 9 Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню».
Притча про заблудлу вівцю
(Лк. 15:3-7)
10 «Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. 11 [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених][b].
12 Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? 13 Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. 14 Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав».
Як ставитися до гріхів брата свого
(Лк. 17:3)
15 «Якщо брат твій має гріх проти тебе[c], іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. 16 Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків[d]. 17 Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків.
18 Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа[e]. 19-20 І ще істинно кажу вам: якщо двоє з вас тут на землі погодяться про щось і молитимуться про це, хоч би що то було, воно буде здійснене для них Отцем Моїм Небесним. Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них».
Прощення братових гріхів
21 Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата[f], коли він грішить проти мене, може, сім разів?» 22 Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів![g]
23 Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. 24 І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. 25 Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. 26 Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” 27 І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його.
28 Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” 29 Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” 30 Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг.
31 Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. 32 Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти—негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! 33 То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” 34 І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. 35 Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою».
Езра читає Закон
8 Усі люди, як один, зібралися на майдані біля Водної брами. Вони попросили вчителя Езру принести книгу Мойсеєвого Закону, яку Господь дав Ізраїлю. 2 Отож священик Езра приніс Закон. Серед тих, хто зібрався, були чоловіки й жінки, і всі, хто здатний був розуміти те, що чули. І було то в перший день[a] сьомого місяця. 3 Езра читав Закон на майдані біля Водної брами від світанку до полудня перед зібранням чоловіків та жінок, які могли те зрозуміти. Всі дуже уважно слухали книгу Закону. 4 Учитель Езра стояв на дерев’яному узвишші, виготовленому з цієї нагоди. По праву руку від нього стояли Маттитія, Шема, Аная, Урія, Гилкія та Маасея, а по ліву руку—Педая, Мишаел, Малкія, Гашум, Гашваддана, Захарія і Мешуллам.
5 Усі могли бачити Езру, оскільки він височів над усіма на узвишші. Коли він розкрив книгу, всі встали. 6 Езра восславив Господа, великого Бога, і всі промовили: «Амінь! Амінь!»—здійнявши руки вгору, вони припадали до землі й поклонялися Богу, долілиць.
7 Левити Ісус, Вані, Шеревія, Ямін, Аккув, Шавветая, Годія, Маасея, Келіта, Азарія, Йозавад, Ганан та Пелая роз’яснювали людям Закон на місцях. 8 Вони читали книгу Закону Божого частинами й роз’яснювали зміст, аби люди розуміли прочитане.
9 Отож Неемія, який був намісником, та священик і учитель Езра і левити, що розтлумачували, звернулися до людей: «Цей день є святим для Господа, вашого Бога. Не будьте в печалі, не плачте»,—бо усі плакали, коли чули слова Закону. 10 Він сказав їм: «Ідіть насолоджуйтеся щедрою їжею й солодко пийте і віддайте частку тим, у кого не наготовлено, бо цей день є святим для вашого Господа. Не сумуйте, бо радість Господня—то ваша сила».
11 Левити заспокоювали людей словами: «Заспокойтеся, це святий день. Тож не журіться».
12 Тоді всі пішли їсти й пити, вони ділилися їжею і з великою радістю святкували, бо зрозуміли слова, звернені до них.
13 На другий день місяця голови родів усього народу, священики та левити зібралися навколо вчителя Езри вивчати слово Закону. 14 Вони знайшли запис у Законі, що Господь наказав людям Ізраїлю через Мойсея, що мають вони жити в тимчасових схованках під час святкування сьомого місяця 15 і що мають оголосити й поширити серед усіх їхніх міст і в Єрусалимі такі слова: «Виходьте в гори і зносьте гілки оливи, дикої оливи, мирту, пальми та інших листяних дерев, щоб зробити тимчасові схованки, як написано в Законі».
16 Отож люди пішли й понаносили гілля, і поробили для себе тимчасові схованки на кожному даху та на своїх подвір’ях, а також на подвір’ї храму Божого і на майдані біля Водної брами та Ефраїмової брами. 17 Усі, хто повернувся з заслання, зробили собі тимчасові схованки й жили в них. Доти вони не святкували так від часів Ісуса Навина. І радість їхня була величезна!
18 Езра читав з книги Закону Божого щодня—від першого дня свята до останнього. Протягом семи днів вони святкували, а на восьмий відбулося особливе зібрання, як і написано в Законі.
Павло в Коринті
18 Після цього Павло залишив Афіни й вирушив до Коринта. 2 Там він зустрів юдея на ймення Акила, родом з Понту, який щойно прибув з Італії зі своєю дружиною Прискиллою. Вони залишили Італію через те, що Клавдій наказав виселити з Рима всіх юдеїв. Павло пішов побачитися з ними. 3 А оскільки Павло мав те ж ремесло, що й вони, а саме виготовлення наметів, то лишився у їхній оселі й працював разом з ними.
4 Щосуботи Павло ходив у синагогу й намагався переконати як юдеїв, так і греків повірити в Ісуса. 5 Коли з Македонії прийшли Сила й Тимофій, Павло весь свій час присвятив проповідям, засвідчуючи юдеям, що Ісус і є Христос. 6 Але ображаючи, вони почали заперечувати йому. Тоді Павло обтрусив одяг свій на свідчення зневаги до них, і сказав: «Якщо ви не отримаєте спасіння, то це буде саме вашою провиною. А моє сумління чисте, і тепер я піду до поган».
7 Павло залишив синагогу й подався до оселі чоловіка, на ймення, Тит Юст, який поклонявся істинному Богу. Будинок його стояв поруч із синагогою.
8 Крисп, старший синагоги, разом з усіма своїми домашніми, повірив у Господа Ісуса. Та й багато інших коринтян, які слухали Павла, повірили і охрестилися.
9 Однієї ночі Господь сказав Павлу вві сні: «Не бійся нічого, говори, не мовчи. 10 Я з тобою і ніхто не заподіє тобі ніякого лиха, бо багато Моїх людей мешкають в цьому місті». 11 Тож Павло лишився в Коринті на півтора роки й навчав людей Слова Божого.
Павло перед губернатором Ґалліоном
12 Коли Ґалліон був губернатором Ахаї, деякі юдеї, об’єднавшись, схопили Павла й привели його до суду. 13 Вони сказали: «Цей чоловік переконує людей поклонятися Богу так, як це суперечить Закону!»
14 І коли Павло вже готовий був відповісти на звинувачення, Ґалліон сказав юдеям: «Якби в цьому була якась кривда або серйозний злочин, тоді було б виправдано, аби я почав вас, юдеїв, слухати. 15 Та оскільки тут весь клопіт навколо слів та імен, тобто навколо вашого власного Закону, то й розбирайтеся самі. Я відмовляюся бути суддею в цій справі». 16 І він виставив їх із суду.
17 Тоді всі вони схопили Состена, старшого синагоги, й били його перед будинком суду, а Ґалліон не звертав на це ніякої уваги.
Повернення до Антиохії
18 Павло зостався там іще багато днів, а потім залишив братів і відплив до Сирії. Разом з ним вирушили Прискилла та Акила. В Кенхреях Павло обстриг собі волосся[a], оскільки дав обітницю[b] Господу. 19 Прибувши до Ефесу, Павло залишив Прискиллу з Акилою, а сам пішов до синагоги й розмовляв там з юдеями. 20 Вони просили Павла провести з ними довший час, але він не погодився. 21 Але, йдучи звідти, він сказав: «Якщо на те Божа воля, я повернуся до вас»,—і відплив з Ефеса.
22 Прибувши до Кесарії, Павло вирушив до Єрусалиму, щоб привітати церкву, а звідти подався до Антиохії. 23 Пробувши там деякий час, він пішов далі, мандруючи з місця на місце землями Ґалатії та Фриґії. І скрізь він зміцнював віру послідовників Ісусових.
Аполлос в Ефесі
24 Один юдей, на ймення Аполлос, родом з Александрії, прийшов до Ефеса. Він був дуже освіченим чоловіком і добре знав Святе Писання. 25 Аполлос був навчений про шляхи Господні, й палко[c] говорив, проповідуючи докладно про Ісуса, хоч знав тільки про Іоанове хрещення. 26 Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Прискилла та Акила відвели його до своєї оселі і докладніше розповіли про Божий шлях.
27 А коли він забажав піти до Ахаї, брати спорядили його, й написали листа до тамтешніх віруючих, щоб ті прийняли його. Прибувши туди, він багато допоміг усім, хто з милістю Божою повірив у Господа. 28 Аполлос переконливо перемагав юдеїв у прилюдних суперечках і, спираючись на Святе Писання, доводив, що Ісус і є Христос.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International