M’Cheyne Bible Reading Plan
Слуга присягає Авраамові
24 Авраам був уже дуже старий. Господь у всьому благословляв його. 2 Авраам сказав своєму слузі, що найдовше служив йому й доглядав усе Авраамове майно: «Поклади руку під моє стегно[a].
3 Присягни мені перед Господом, Богом неба і землі, що не візьмеш ти жінку для сина мого з дівчат народу ханаанського, серед якого ми живемо. 4 Піди до моєї країни й мого народу і звідти приведи дружину для сина мого Ісаака».
5 Слуга перепитав Авраама: «А якщо вона не схоче прийти зі мною сюди в цю землю? Чи маю я повернутися з твоїм сином до країни, яку ти залишив?» 6 Авраам відповів: «Гляди, не веди туди мого сина. 7 Господь, Бог Неба, привів мене сюди із дому батькового і з землі, де я народився. Господь сказав мені, поклявшись: „Я віддам цю землю твоїм нащадкам”. Він пошле свого Ангела поперед тебе, щоб ти знайшов там дружину моєму синові. 8 Якщо ж вона не схоче йти з тобою, то будеш вільний від цієї присяги. Тільки ні в якому разі не веди туди мого сина». 9 І тоді, поклавши руку під стегно свого господаря Авраама, слуга присягнув йому.
Пошуки
10 Взявши у свого господаря десять верблюдів і різноманітні подарунки від нього, слуга зібрався й рушив до Месопотамії, в місто Нагорове. 11 Надвечір, коли жінки ходять по воду, він зупинив своїх верблюдів поза містом коло криниці. 12 Він промовив: «Господи, Боже господаря мого Авраама, зроби, щоб мені пощастило сьогодні. Змилуйся над господарем моїм Авраамом. 13 Ось глянь, я стою тут коло криниці й дівчата з міста приходять сюди по воду. 14 Нехай буде так: дівчина, яку я попрошу нахилити свого глечика і дати напитися, відповість мені: „Пий. Я й верблюдів твоїх понапуваю”. Нехай же вона буде тією, що Ти призначив слузі своєму Ісааку. Так я взнаю, що Ти змилувався над господарем моїм».
Зустріч із Ревеккою
15 Слуга ще не докінчив говорити, як до криниці прийшла Ревекка. Вона була дочкою Бетуїла, Сина Милки й Нагора, Авраамового брата. Вона тримала глечик на плечі. 16 Дівчина була дуже вродлива, цнотлива, жоден чоловік не пізнав ще її. Зійшовши до криниці, вона набрала води й пішла назад нагору.
17 Підбігши до неї, слуга мовив: «Прошу тебе, дай мені напитися з твого глека». 18 Ревекка йому відповіла: «Пий, добродію». Вона тут же зняла глечик з плеча і, нахиливши, вона дала йому напитися. 19 Напоївши його, вона промовила: «Я понапуваю і верблюдів твоїх». 20 Хутко виливши воду з глечика у верблюже пійло, вона знову пішла до криниці. Тож понапувала вона всіх його верблюдів. 21 Слуга ж стояв мовчки і стежив за нею, розмірковуючи, чи змилостився Господь, чи зробив його подорож вдалою.
22 Коли верблюди напилися, він дав дівчині золоту сережку вагою в півшекеля[b] та два золоті браслети на руки, вагою в п’ять мір[c]. 23 Авраамів слуга сказав їй: «Прошу тебе, скажи, чия ти дочка? Чи знайдеться місце в домі твого батька, щоб переночувати?»
24 Ревекка відповіла йому: «Я дочка Бетуїла, сина Милки й Нагора». 25 Ревекка додала: «У нас багато й соломи, й паші. Є також доста місця для ночівлі».
26 Тоді слуга вклонився й почав молитися. 27 Він промовляв: «Благословен Господь, Бог господаря мого Авраама. Він не відмовив у милості Своїй і вірності моєму господареві. Він привів мене до оселі, де мешкають родичі мого господаря».
28 А Ревекка побігла й розповіла про все, що сталося, в домі матері своєї. 29 У неї був брат, якого звали Лаваном. Він вибіг до чоловіка, що стояв біля криниці. 30 Побачивши сережку й браслети на своїй сестрі Ревецці й почувши те, що слуга сказав їй, Лаван побіг до нього. Той стояв зі своїми верблюдами біля криниці. 31 Лаван промовив: «Заходь до хати, благословенний Господом. Чому стоїш надворі? Я приготував місце для тебе й твоїх верблюдів».
32 Авраамів слуга увійшов до оселі. Лаван розсідлав верблюдів, дав їм соломи й паші, а також води, щоб обмити ноги гостю та його людям. 33 Тоді Лаван запропонував їм поїсти, але Авраамів слуга відповів: «Я не буду їсти, доки не скажу того, що маю сказати». Лаван відповів: «Кажи».
Авраамів слуга відкриває мету свого приходу
34 Тоді Авраамів слуга промовив: «Я Авраамів слуга. 35 Господь вельми благословив мого господаря, і той став великою людиною. Господь дав Авраамові багато овець, худоби, срібла, золота, слуг і служниць, верблюдів і віслюків. 36 Дружина мого господаря Сарра народила йому сина, коли вже була старою. Авраам віддав синові все, чим володіє.
37 Мій господар примусив мене поклястися йому. Він сказав: „Не візьми дружину синові моєму з дівчат ханаанських, на чиїй землі я живу. 38 Ти мусиш піти до дому мого батька, до моїх рідних і привести йому дружину звідти”. 39 Я тоді спитав у господаря свого: „А якщо вона не піде зі мною?” 40 На те Авраам відповів: „Господь, перед лицем Якого я живу, пошле тобі на допомогу Свого Ангела, щоб щастило тобі в дорозі і щоб ти знайшов таки жінку синові моєму серед мого народу. 41 Якщо вони відмовляться дати дружину для сина мого, то коли прийдеш до землі мого батька, ти будеш вільний від клятви своєї”. 42-43 І прийшовши сьогодні до криниці, я сказав: „О, Господи, Боже господаря мого, Авраама, Якщо Ти й справді хочеш, щоб мені пощастило у подорожі моїй, то глянь, ось я стою коло криниці з водою. Нехай же молоду дівчину, що прийде по воду, я попрошу: „Дай трохи води напитися з глека твого”. 44 Якщо вона відповість мені: „Пий. Я ще й верблюдів твоїх понапуваю”,—то нехай вона буде тією, кого Господь вибрав для сина господаря мого”.
45 Не встиг я це промовити про себе, як вийшла Ревекка, несучи глечик на плечі. Вона прямувала до криниці. Тоді набрала води і я попросив її: „Прошу тебе, дай напитися”. 46 Вона зразу зняла з плеча глечик і каже: „Пий. Я ще й верблюдів твоїх понапуваю”. Тож я напився, і вона дала також води моїм верблюдам. 47 Я її й питаю: „Чия ти дочка?” А вона відповідає: „Я дочка Бетуїла, сина Нагора і Милки”. Тоді я й дав їй сережку і браслети на обидві руки. 48 Вклонившись, я подякував Господу. Я благословив Господа, Бога господаря мого, Авраама, Який вів мене правильним шляхом, щоб я знайшов дочку брата свого господаря для його сина.
49 А тепер, якщо ви будете милостиві й сповнені довіри до господаря мого, прошу, скажіть мені, щоб я знав, як мені бути».
50 Тоді Лаван з Бетуїлом відповіли: «Це прийшло від Господа. Ми не можемо цього змінити. 51 Ось Ревекка, забирай її та й іди. Нехай вона стане жінкою сина твого господаря, як наказав Господь».
52 Почувши це, Авраамів слуга вклонився Господу до землі. 53 Він віддав Ревецці срібні й золоті прикраси та вбрання. Він також віддав дорогі подарунки її братові й матері.
54 Авраамів слуга і люди, що були з ним, добре поїли й попили, і заночували. Вставши рано вранці, він і каже: «Вирядіть мене до мого господаря». 55 А Ревеччині брат і мати кажуть: «Нехай Ревекка залишиться з нами ще днів з десять, а потім уже піде».
56 Але слуга сказав їм: «Не змушуйте мене чекати. Господь благословив мою подорож на успіх, тож дайте мені повернутися до мого господаря». 57 Тоді вони кажуть: «Покличмо дівчину й спитаймо її, чи захоче вона піти». 58 Вони погукали Ревекку й питають: «Чи підеш ти з цим чоловіком?» Вона відповіла: «Піду».
59 І відпустили тоді вони сестру свою Ревекку та її годувальницю з Авраамовим слугою та його людьми. 60 Вони благословили Ревекку. Сказали їй:
«Сестро наша! Стань же матір’ю мільйонів.
І нехай твої нащадки посядуть міста ворогів своїх!»
61 Ревекка зі своєю служницею зібралися, посідали на верблюдів і поїхали слідом за Авраамовим слугою. Слуга взяв Ревекку й вирушив до дому.
62 Ісаак тоді, прийшовши з Беер-Лахай-Роя, жив у Неґеві. 63 Якось увечері Ісаак вийшов у поле прогулятися[d]. Він підвів очі й побачив верблюдів, що прямували до нього.
64 Ревекка підвела очі й, побачивши Ісаака, зійшла з верблюда. 65 Вона спитала слугу: «Що то за чоловік іде полем нам назустріч?» Слуга відповів: «Це мій господар». Тоді Ревекка покрила своє обличчя серпанком.
66 І розповів слуга Ісаакові про все, що сталося. 67 І повів тоді Ісаак Ревекку до намету своєї матері Сарри. І стала Ревекка його дружиною. Ісаак міцно покохав Ревекку і втішив печаль свою після смерті матері.
Ісус викриває книжників та фарисеїв
(Мк. 12:38-40; Лк. 11:37-52; 20:45-47)
23 Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів: 2 «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв. 3 То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують. 4 Вони встановлюють суворі правила, котрих важко дотримуватися, кладуть цей тягар на плечі людей і примушують нести його, та самі не хочуть і пальцем поворухнути, щоб полегшити ту ношу.
5 Всі їхні діяння—про людське око. Вони роблять більшими свої філактерії[a] та довшими китиці на вбранні своєму. 6 Вони полюбляють, щоб у них були найпочесніші місця на бенкетах і найповажніші місця в синагогах. 7 Вони також полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб називали їх вчителями.
8 Не дозволяйте, щоб звали вас вчителями, бо один у вас Вчитель, а всі ви—лише брати та сестри. 9 Не називайте нікого на землі отцем своїм, бо лише один Отець у вас—на Небі. 10 Так само хай не звуть вас господарями, бо лише один у вас Господар—це Месія. 11 Але найбільшим серед вас має бути слуга ваш. 12 І хто підносить себе, вихваляючись, той буде принижений, а хто принижує себе, того буде піднесено.
13 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви зачиняєте людям двері до Царства Божого. Самі ви не входите до нього і не даєте ввійти тим, хто заслуговує. 14 [Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви грабуєте вдовині хати, при тому подовгу молячись про людське око. За те вам кара буде ще більша][b].
15 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви йдете землями, пливете морями, щоб залучити на свій бік хоча б одного прихильника, а коли навчите його, то робите його вдвічі гіршим за себе, і разом ви заслуговуєте на пекло.
16 Горе вам, сліпі поводирі, які кажуть: „Якщо хто клянеться храмом, то це нічого не означає, а якщо клянеться золотом, що в храмі, то мусить виконати обіцянку”. 17 Ви нерозумні сліпці! Що важливіше—золото, чи храм, що освячує його? 18 Ви кажете: „Якщо хтось вівтарем клянеться, то це нічого не означає, а якщо клянеться дарами, що на ньому, то мусить виконати обіцяне”.
19 Сліпці! Що важливіше—дари, чи вівтар, що освячує їх? 20 Отже, якщо хто клянеться вівтарем, той клянеться й дарами, що на ньому. 21 Якщо хтось клянеться храмом, то також клянеться і Тим, Хто перебуває в ньому. 22 Якщо хтось клянеться небом, то клянеться і престолом Господнім і Тим, Хто сидить на ньому.
23 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви віддаєте Богу десяту частину від усього, що маєте, навіть урожаю м’яти, кропу та тмину, але нехтуєте більш важливим ученням Закону: справедливістю, милосердям та вірністю. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше. 24 Сліпі поводирі! Ви виціджуєте комаху, а потім ковтаєте верблюда![c]
25 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви миєте свої чашки й миски ззовні, а всередині вони наповнені тим, що ви придбали, ошукуючи ближніх та потураючи своїм примхам. 26 Сліпі фарисеї! Спершу помийте чашки і миски свої зсередини, щоб були вони чисті з обох боків.
27 Горе вам, лицеміри, книжники й фарисеї! Ви подібні до тієї могили, що гарно пофарбована ззовні, а всередині повна кісток мерців і різноманітних нечистот. 28 Отак і ви позірно показуєте, що зовні ви справедливі, а насправді, повні лицемірства й беззаконня.
29-30 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте могили праведних, кажучи: „Якби ми жили за часів прабатьків своїх, то не були б причетні до пролиття крові пророків”. 31 Отже, ви свідчите проти себе тим, що ви є сини вбивць пророків. 32 Тож доводьте до кінця справу ваших предків!
33 Ви, виплодки зміїні! Як можете ви уникнути покарання пеклом? 34 Слухайте! Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників. Деяких ви вб’єте і розіпнете; інших битимете батогами в синагогах і переслідуватимете з міста до міста. 35 Бути вам винними за всю кров невинну, пролиту на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії[d], сина Варахії, якого ви вбили між святилищем храму та вівтарем. 36 Істинно кажу вам: кара за все це ляже на людей цього покоління».
Ісус застерігає Єрусалим
(Лк. 13:34-35)
37 «О, Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Всевишнього! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ти відмовився! 38-39 От і дім ваш лишиться порожнім. Тож кажу Я вам, що не побачите Мене віднині, аж доки не скажете: „Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє!”(A)»
Останні настанови Неемії
13 Того дня вони читали книгу Мойсея для всіх людей і знайшли в ній запис про те, що ні аммонійці, ні моавійці не мали права брати участі в зібранні восхваління Бога, 2 оскільки вони не зустріли ізраїльтян хлібом-сіллю, а найняли Валаама, щоб той проклинав Ізраїль. Але Бог наш змінив прокляття на благословення. 3 Почувши той закон, вони вилучили чужинців з-поміж Ізраїлю.
4 Раніше священик Еліашив відповідав за покої храму Божого. Він був родичом аммонійця Товії. 5 І Еліашив віддав Товії велику кімнату, де раніше тримали хлібні пожертви, запашне куріння, начиння храму, десятини збіжжя, молоде вино та оливу, які наказано було віддавати левитам, співцям та охоронцям брам, а також подарунки священикам.
6 Коли все це сталося, мене не було в Єрусалимі. Бо на тридцять другий рік правління царя Артаксеркса[a] вавилонського я знову повернувся до царя. Зрештою, попросивши дозволу царя, 7 я повернувся в Єрусалим. Тоді й довідався я про зло, яке вчинив Єліашив заради Товії, віддавши йому кімнату на подвір’ї храму Божого. 8 Це мене дуже розгнівило, отож я викинув з тієї кімнати всі речі Товії. 9 Тоді я наказав очистити кімнати й повернув туди все начиння храму, хлібні жертви та запашне куріння.
10 Потім я дізнався, що левитам не віддавали їхню частку. Отож левити й співці, які правили службу, повернулися на свої поля. 11 Я дорікнув начальникам і сказав: «Чому занедбали ви храм Божий?»
Потім я зібрав левитів і співців і знову приставив їх до роботи. 12 Тоді всі юдеї принесли десятину збіжжя, молоде вино й оливу до сховищ.
13 Тоді я призначив відповідальних за сховища: священика Шелемію, писаря Задока, левита Педаю, а також Ганана, сина Заккура, сина Маттанії, їхнім помічником, бо знав, що всі вони чесні. Отож це був їхній обов’язок: видавати відповідні частки всім своїм родичам.
14 Пам’ятай, мій Боже, про мене за все це. Не забудь мої добрі діла, які я віддано чинив для храму мого Бога та для служби у ньому.
15 У ті дні в Юдеї я бачив людей, які на винокурнях по суботах чавили виноград, в’язали снопи, вантажили на віслюків усе: і вино, і зерно, і фіґи, і всіляку поклажу й везли до Єрусалима. Я попередив їх, щоб цього дня вони не торгували.
16 Люди з Тира, що жили в Юдеї, привозили рибу та різний крам на продаж. Вони продавали це юдеям в Єрусалимі по суботах. 17 Я дорікав знатним людям Юдеї і казав їм: «Що за зло ви чините? Ви ж поганите святий день—суботу? 18 Хіба ж ваші пращури не робили так само? Хіба не за те наш Бог наслав усі ці нещастя на нас та наше місто? А ви ще додаєте гніву на Ізраїль, оскверняючи святу суботу?»
19 Коли почало сутеніти в брамах Єрусалима, саме перед суботою, я наказав зачинити всі єрусалимські брами. Я також наказав не відчиняти їх, поки субота не скінчиться. І поставив по кілька чоловік біля всіх брам, щоб ніякий крам не потрапив до міста в суботній день.
20 Одного разу чи двічі торговці та продавці різного краму ночували біля брам Єрусалима. 21 Я їх попередив, сказавши: «Навіщо ви ночуєте за мурами міста? Якщо ви ще хоч раз так зробите, мені доведеться застосувати проти вас силу». Відтоді вони по суботах не приїздили.
22 Тоді я сказав левитам, що вони повинні очиститися й піти вартувати біля брам, щоб субота лишилася святим днем. Пам’ятай мене за це також, о мій Боже, і будь до мене добрий у Своїй великій любові.
23 Також у ті дні я побачив юдеїв, що одружувалися з жінками з Ашдоду, Аммону та Моаву. 24 Половина дітей розмовляли ашдодською або мовами інших народів, вони не вміли говорити гебрейською. 25 Я дорікнув їм, сказавши, що вони неправі, я прокляв їх, кількох побив, я видирав у них волосся й примушував їх присягатися іменем Божим. Я казав: «Не віддавайте своїх дочок за чужинців і не беріть чужинок за дружин своїм синам. 26 Хіба цар Соломон ізраїльський не вчинив гріх через такі ж одруження, як ці? Не було царя, подібного йому поміж інших народів, і Бог любив його й зробив царем над Ізраїлем. Але чужоземні жінки підбили і його на гріх. 27 Чи повинні ми слухати вас і чинити такий великий гріх, бути невірними нашому Богу, одружуючись із чужинками?»
28 Один із синів Йоада, сина первосвященика Еліашива, був зятем Санваллата горонійського. Я прогнав його від себе.
29 Пам’ятай їх, о мій Боже, і покарай їх, бо вони осквернили священство й Угоду священиків та левитів.
30 Отож я очистив їх від усього чужинського, я визначив обов’язки священикам та левитам, кожному дав свою роботу. 31 Я також встановив, що люди приноситимуть у належний час пожертви деревиною і першими плодами з урожаю.
Пам’ятай мене добром, о мій Боже!
23 Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». 2 Первосвященик Ананія[a] звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. 3 Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били».
4 Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» 5 Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”»(A).
6 Коли Павло зрозумів, що частина присутніх—саддукеї, а ще частина—фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих».
7 І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. 8 (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). 9 Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього».
10 Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. 11 Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі».
Змова юдеїв проти Павла
12 Наступного ранку, юдеї змовились і заприсягнулися, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. 13 Тих, хто брав участь у змові було понад сорок чоловік. 14 Вони пішли до головних священиків і старійшин й сказали: «Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. 15 Отож ви й Синедріон пошліть запит до командира. Нехай знову приведуть Павла сюди, ніби для того, щоб іще раз розглянути справу більш детально, а ми підготуємось і вб’ємо його ще до того, як його сюди доставлять».
16 Але син Павлової сестри, почувши про цю змову, пробрався до фортеці та й розказав про все Павлові. 17 Павло покликав одного з офіцерів і сказав: «Відведи цього юнака до начальника, він має щось йому розповісти». 18 Той узяв хлопця й, відвівши його до начальника, сказав: «Ув’язнений Павло покликав мене й попросив, щоб я привів цього юнака до тебе, бо він хоче тобі щось розповісти».
19 Начальник узяв хлопця за руку і, відвівши убік, запитав: «Що ти хотів розповісти мені?» 20 Тоді юнак сказав: «Юдеї змовилися, що проситимуть тебе привести завтра Павла до Синедріону, буцімто для того, щоб вони розглянули його справу уважніше. 21 Але не дай їм себе переконати, бо більше сорока чоловік будуть чекати на нього в засідці. Вони поклялися не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. І тепер вони вже напоготові, тільки й чекають твоєї згоди».
22 Начальник відпустив юнака, застерігши: «Гляди, нікому не кажи, що ти попередив мене про це». 23 Потім він покликав двох своїх офіцерів[b] і наказав: «О дев’ятій годині вечора ми вирушаємо до Кесарії. Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті списоносців, 24 а також коней для Павла, аби перепровадити його живим до правителя Фелікса». 25 Він написав Феліксу такого листа:
26 «Клавдій Лісій шле вітання вельмишановному правителю Феліксові.
27 Юдеї схопили цього чоловіка і мало його не вбили, але дізнавшись, що він є римським громадянином, я з воїнами прийшов і врятував його. 28 Оскільки я хотів дізнатися, з якої саме причини його звинувачують, то й відвів його до юдейського Синедріону. 29 Я з’ясував, що їх звинувачення пов’язані зі спірними питаннями про їхній Закон. За цим чоловіком немає провини, яка б вимагала смерті або ув’язнення. 30 Коли ж мене повідомили, що проти цього чоловіка готується змова, то я одразу ж направив його до тебе й наказав, щоб ті, хто його звинувачує, зробили це в твоїй присутності».
31 І воїни виконали наказ. Вони взяли Павла і вночі привели його в Антипатриду. 32 Наступного дня вершники залишилися із Павлом і супроводжували його до Кесарії, а решта повернулася до фортеці.
33 Коли вершники прибули до Кесарії, вони віддали листа правителю Феліксу й передали йому Павла. 34 Той прочитав листа й запитав Павла, з якої він провінції. І дізнавшись, що той із Кілікії, сказав: 35 «Я вислухаю тебе в присутності тих, хто тебе звинувачує». Він наказав стерегти Павла в палаці Ірода.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International