M’Cheyne Bible Reading Plan
Авраам у Ґерарі
20 Авраам подався звідти до землі Неґевської[a]. Він оселився між Кадешем і Шуром у Ґерарі. 2 Усім він казав, що Сарра його сестра. Почувши це, Авімелех, ґерарський цар, послав своїх слуг, щоб привели Сарру до нього.
3 Якось Авімелеху приснився Бог уночі. От Він йому й каже: «Ти помреш через жінку, яку взяв собі, бо вона одружена». 4 Та Авімелех іще не пізнав її, тому промовив: «Господи, невже Ти справді погубиш невинну людину? 5 Хіба ж Авраам сам не казав, що Сарра його сестра? Хіба ж вона сама не казала, що Авраам її брат? Я не винен, бо зробив це зі щирим серцем і чистими руками».
6 Тоді Бог йому й каже уві сні: «Звісно, Я знаю, що ти зробив це з невинним серцем. Я тебе стримав, щоб ти не згрішив проти Мене і не дозволив тобі торкнути. 7 Тож віддай жінку Авраамові, бо він—пророк. Він молитиметься за тебе, тож ти житимеш. Якщо ж не віддаси Сарру Авраамові, то знай, що і ти, і всі твої домашні—всі ви напевно помрете».
8 Наступного ранку Авімелех, прокинувшись, покликав своїх слуг і розповів їм усе про свій сон. І слуги його дуже злякалися. 9 Тоді Авімелех покликав Авраама й каже: «Що ж ти зробив з нами? У чому провина моя перед тобою, що навів ти такий великий гріх на мене й царство моє? Ти повівся зі мною так, як не годиться поводитися». 10 І ще сказав Авімелех: «Що ти собі думав, коли вчинив отаке?»
11 Авраам відповів: «Я подумав, що немає страху перед Богом у цій землі і що мене можуть убити за мою дружину. 12 Крім того, вона й справді моя сестра. Дочка мого батька, але не моєї матері. І вона стала моєю дружиною. 13 Коли Бог послав мене в мандри з батькового дому, я Саррі й кажу: „Зроби мені таку ласку, де б ми не були, кажи всім, що я твій брат”».
14 Тоді Авімелех дав Авраамові Сарру, овець, худоби всілякої, слуг і служниць. 15 Авімелех сказав: «Поглянь, уся земля моя перед тобою. Живи де хочеш». 16 І промовив Авімелех до Сарри: «Я дав твоєму братові тисячу срібних монет. Я зробив це, щоб ніхто не подумав нічого лихого проти тебе. Ти виправдана цілком!»
17-18 Господь замкнув усі лона в домі Авімелеха через Сарру, Авраамову дружину. Тож Авраам помолився Всевишньому, й Бог зцілив Авімелеха, його дружину і служниць, і вони знову мали дітей.
Повчання Ісуса про розлучення
(Мк. 10:1-12)
19 Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. 2 Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. 3 Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»
4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”»(A). І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною(B). 6 Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».
7 Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?»[a] 8 Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. 9 Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». 10 Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».
11 На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. 12 Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями[b], а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»
Ісус благословляє дітей
(Мк. 10:13-16; Лк. 18:15-17)
13 Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. 14 Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». 15 Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.
Ісус розмовляє з багатим чоловіком
(Мк. 10:17-31; Лк. 18:18-30)
16 Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» 17 На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». 18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх(C), люби ближнього[c] свого, як себе самого»(D).
20 І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» 21 Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».
22 Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.
23 Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! 24 Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».
25 Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»
26 Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».
27 Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»
28 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. 29 Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. 30 Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».
Народ Ізраїлю кається в гріхах
9 На двадцять четвертий день цього місяця люди Ізраїлю зібралися на піст, вдягнені в жалобне вбрання, а голови посипали попелом. 2 Справжні ізраїльтяни відділилися від чужоземців. Вони стояли й зізнавалися в гріхах своїх та своїх пращурів. 3 Вони стояли на призначених для них місцях і читали книгу Закону свого Бога чверть дня. Чверть дня вони сповідували гріхи й поклонялися Господу своєму Богу.
4 Потім левити Ісус, Вані, Кадміел, Шеванія, Вунні, Шеревія, Вані й Кенані стояли на сходах і в один голос звернулися до Господа Бога свого. 5 І левити Ісус, Кадміел, Вані, Гашавнея, Шеревія, Годія, Шеванія і Петагія сказали:
«Вставайте й благословіть Господа Бога вашого!
Бог вічно жив, І житиме Він вічно!
Благословенний іменем Твоїм,
піднесений понад хвали й благословення!
6 Ти наш Господь, Ти лиш один[a].
Ти небеса створив, найвищі небеса й зірки,
і землю, і усе, що є на ній, моря і все, що в них.
У все це Ти вдихнув життя,
тож Ангели Небесні поклоняються Тобі.
7 Ти Бог, Господь, Який Аврама вибрав,
із Ура вивів, з Вавилона й Авраамом Ти його назвав.
8 Переконався Ти, що він був відданий Тобі.
Тому й уклав Ти з ним Угоду:
віддати землі ханаанські, хиттійські,
аморійські, перизійські, євуситські,
ґірґішійські його нащадкам.
І Свого слова не порушив,
даного Арааму, бо справедливий Ти.
9 Страждання наших предків бачив Ти в Єгипті,
мольби про допомогу чув Ти при Червонім морі.
10 Ти показав знамення й дива проти фараона
і проти слуг його і всіх людей його землі,
бо знав, як наших предків гнобили вони нахабно,
й тим досьогодні Ти Своє ім’я увічнив.
11 Ти море розчахнув для них,
тож суходолом перейшли вони,
а переслідувачів Ти віддав глибинам,
пішли вони на дно, немов каміння.
12 Їм вдень були дороговказом хмари,
а стовп вогню вночі показував їм шлях.
13 Спустився на Синай і говорив до них з небес,
суд праведний їм дав, правдиве вчення
заповіді й добрі настанови.
14 Навчив їх про Свою святу суботу,
дав заповіти, вчення і закони через слугу Свого Мойсея.
15 Ти дав їм їжу з неба, як були голодні,
Ти дав зі скелі воду їм, щоб вгамували спрагу.
Ти їм сказав іти й забрати землю,
яку Ти їм пообіцяв віддати.
16 Але були пихаті наші предки,
не слухали вони Тебе затято.
17 Вони відмовились послухатися,
забули чудеса, що Ти творив поміж них.
Уперті, вони вибрали вождя,
щоб повернутись в рабство до Єгипту.
Ти ж Бог, Який простить готовий, Ти дбайливий,
на гнів не скорий, сповнений любові.
Отож Ти й не полишив їх,
18 хоча вони й зробили металевого боввана
й сказали: „Це є Бог, Який нас вивів із Єгипту”.
19 Та в милості Своїй великій Ти їх не лишив у пустелі.
Дороговказом вдень був хмарний стовп,
вночі дорогу осявав вогненний стовп.
20 Ти дав Свій добрий Дух, щоб вчити їх
і не відняв від їхніх уст манну Свою,
напоїв водою спраглих.
21 Ти сорок років дбав про них в пустелі,
й нічого їм не бракувало.
Не зношувався одяг, ноги не спухали.
22 Ти їм віддав і царства, і народи,
розподілив між ними землі, і вони посіли землі.
Сихона хешбонського й Оґа хешбонського.
23 Нащадків їхніх Ти примножив, мов зірки на небі,
привів їх до земель, що передрікав їм й предкам їхнім,
щоб прийшли й посіли.
24 Сини прийшли і землю ту посіли,
Ти ж підкорив для них всіх мешканців Ханаанської землі.
У руки їм віддав Ти ханаанців
з царями й жителями їхньої землі,
щоби вони чинили з ними що хотіли.
25 Вони забрали всі укріплені міста й родючі землі,
помешкання з добром, вже вириті криниці
і виноградники, й оливкові гаї, й сади занедбані фруктові.
Отож поїли, вдовольнилися і розжиріли,
і насолоджувались милістю Твоєю.
26 Та, непокірні, знов повстали проти Тебе,
відкинули вчення Твоє, пророків повбивали,
які попереджали їх, щоб повернулися до Тебе.
Отож вони образили Тебе так сильно.
27 Ти їх віддав у руки їхніх ворогів, які їх гнобили,
і в час лихий у Тебе вони благали допомоги.
Ти їх почув з небес, і з милості великої Своєї
послав рятівників, що їх спасли від ворогів.
28 Та відпочивши, за лихе взялися знову.
Ти їх штовхнув у руки ворогів, які їх гнобили страшенно,
але як знов звернулися вони до Тебе,
Ти їх почув з небес і спас—
безмежна Твоя милість.
29 Ти їх попереджав, щоб повернулись до вчення Твого,
та, вперті, не послухалися Твоїх наказів.
Вони проти Твоїх законів все грішили, проти тих законів,
які дають життя людині, що живе за ними,
такі ж бо стали вперті, твердолобі й неслухняні.
30 Багато років Ти терплячий був
застерігав через пророків Своїм Духом,
вони ж не слухалися, то ж Ти віддав їх чужоземцям.
31 Але ж у милості Своїй великій
Ти їх не винищив ущент,
бо Ти є Бог ласкавий, милосердний.
32 Ти—Боже наш, Великий Боже,
могутній і страшний.
Ти завжди Своїй Угоді вірний,
в любові постійний Ти.
Не вважай малими наші труднощі, які спіткали нас:
царів, вельмож, священиків, пророків, предків і увесь народ Твій
від часу ассирійських ще царів і по сьогодні.
33 Ти був правий у всім, що з нами сталося,
чинив Ти в вірності, а ми були лихі.
34 Ані царі, ані вожді, ані священики, ні наші предки
не йшли Твоїм шляхом і не зважали геть на заповіти,
на попередження, які давав Ти їм.
35 І навіть у царстві своєму, яке Ти їм дав,
втішаючись з добра, що Ти послав,
на просторі плодючої землі, що дарував Ти їм,
вони не служили Тобі, не звертали з лихого шляху.
36 Поглянь, сьогодні ми раби, раби на тій землі,
яку Ти нашим предкам дав,
щоб насолоджувалися усім, що є на цій землі.
37 Її великі врожаї царям належать,
яких над нами Ти настановив за наші всі гріхи.
Під їхньою рукою ми й худоба наша,
і правлять нами, як їм заманеться,
а ми—в страшній біді.
38 Наші вожді, Левити і священики—усі підписують вічну ту Угоду, скріпляючи печаткою».
Павло в Ефесі
19 Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових, 2 він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».
3 Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення». 4 Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».
5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати. 7 Всього їх було з дванадцятеро.
8 Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв. 9 Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна. 10 Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.
Павлові чудеса в Ефесі
11 Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса. 12 Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.
13 Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини». 14 Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви. 15 Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?» 16 Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.
17 Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса. 18 Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки. 19 Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет[a]. 20 Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.
Заворушення в Ефесі
21 Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати». 22 Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.
23 Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося. 24 У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди[b]. Це давало чималий заробіток ремісникам.
25 Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи. 26 Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.
27 Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі». 28 Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»
29 У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха—македонців, які мандрували разом з Павлом. 30 Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили. 31 Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.
32 Тепер вже одні горлали одне, інші—інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися. 33 Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям. 34 Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!»—і не вгамовувалися десь зо дві години.
35 Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь[c], котрий впав з небес. 36 І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно. 37 Бо ви привели сюди цих людей[d], хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили. 38 Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.
39 Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні. 40 Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот». 41 Скінчивши промову, він розпустив громаду.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International