Book of Common Prayer
1 Для диригента. Одна з Давидових пісень на зміцнення людської пам’яті.
2 Будь ласка, Господи, врятуй мене!
Прийди мені, о Господи, на допомогу!
3 Хай тих, хто на моє життя полюють,
поразка і ганьба чекають!
Зле замишляють проти мене,
та я надію все ж плекаю,
що зганьблені, відступляться вони.
4 Нехай усі, хто зневажав мене,
замовкнуть у приниженні своїм.
5 Ще сподіваюся, що щастя знайде усіх,
хто похвалу Тобі співає.
І вірю я, що завжди зможуть величати[a] Тебе всі ті,
хто помочі в Тобі шукає.
6 Нужденний, безпорадний я бідака,
прийди мерщій і порятуй мене!
Не зволікай, щоб пізно не було,
бо лиш в Тобі моє спасіння, Боже!
1 Господи, я вірую у тебе,
тому й розчарувань ніколи не зазнаю.
2 Мене спасеш, врятуєш милістю Своєю.
Почуй мене, спаси мене!
3 Твердинею для мене будь,
притулком й сховищем безпечним.
Ти—моя Скеля, захист мій надійний,
то ж накажи мене порятувати.
4 Мій Боже, визволи від нечестивих,
спаси від злих, жорстоких і глумливих.
5 Володарю, в Тобі моя надія,
ще змалечку повірив в Тебе.
6 В Твоїй я владі був іще у череві материнськім,
ще ненароджений, на Тебе покладав надію[b].
7 Ти—сили джерело моє,
тому й служив я іншим прикладом в житті.
8 Щодня звеличую усе прекрасне, що Ти твориш.
9 Не викидай мене лише за те, що я старий,
не залишай лише тому, що сили тануть.
10 Підступні плани вороги плекали.
Зібрались ненависники мої,
аби домовитися, як мене згубити.
11 Надумали і вирішили: «Захопить його потрібно,
від нього відступивсь Господь
і ні в кого йому просити допомоги».
12 Не покидай мене, о Боже,
швидше прийди й спаси мене!
13 Хай згинуть вороги, без сліду рознеси їх вщент,
бо до загибелі вони мене вели.
Хай присоромлені в своїх підлотах стануть.
14 Тоді завжди Тобі я буду довіряти
і все палкіше прославлятиму Тебе.
15 Повідаю усім, який Ти добросердий,
згадаю ті часи, як рятував мене не раз.
16 Про велич Господа, Володаря,
про доброту Твою співати буду.
17 Іще хлопчину, наставляв мене Ти,
і про Твої чудесні справи я завжди усім розповідав.
18 Я постарів, посивіло волосся,
та знаю, що Господь мене не кине.
19 Про силу й велич Божу оповім прийдешнім поколінням,
про доброту Твою, яка небес сягнула.
Ніхто з Тобою порівнятися не може,
бо Ти чудес багато сотворив.
20 Ти дав мені пізнати турбот і бід годину,
та наодинці з ними Ти мене не кинув і не дав загинути мені.
Хоч у якій я глибині тонув, мене Ти виручав.
21 Втішай мене,
допоможи натхненням заручитися на славні справи.
22 На арфі прославлятиму Тебе, мій Боже,
співатиму хвалу на лірі святому Богу Ізраїлю.
23 Мою Ти душу спас для щастя,
то ж з уст зриваються слова подяки.
24 І лине величальна пісня про добрі Твої справи,
а нечестивці, що мене на смерть штовхали,
зазнають сором і ганьбу поразки.
1 Маскіль Асафа.
Навіщо, Боже, Ти залишив нас назавжди?
Чи Ти розгнівавсь на Свою отару?
2 Згадай громаду, що колись Твоєю стала,
яку Ти викупив як плем’я Собі в спадок.
Згадай Сіон, ту гору, що Твоїм осідком стала.
3 Пройди по цих руїнах предковічних,
вернись до ворогом сплюндрованого храму.
4 Лунав у храмі ворогів військовий гук,
про перемогу їхню ватри сповіщали.
5 Немов сапою воїни бур’ян сікли,
6 вони сокири й сікачі пустили в хід,
аби понівечити різьблені панелі у Твоєму храмі.
7 А потім підпалили святу оселю Божу,
поруйнували до цеглинки храм,
який звели Тобі на славу.
8 Гукаючи собі: «Круши!»
Вони спалили всі святі місця побачень з Богом.
9 Ми вже не бачили своїх знамень,
немає більш пророка,
і ніхто не скаже з нас, як довго це ще буде.
10 Як довго, Боже, збиткуватися ворогам над нами?
Чи ж Ти дозволиш осквернить навік ім’я Твоє?
11 Чому відняв від нас Ти рятівну Свою могутність?
Яви Свою потугу, винищи їх вщент[a].
12 Бог був царем моїм одвіку,
спасіння Він вершить на цій землі.
13 Своєю владою Ти море розділив,
над водами розбив Ти голови чудовиськам морським.
14 Ти потрощив Левіафану[b] голови
його віддав пустельним звірам на поживу.
15 Ти змушуєш струмки і ріки бігти,
Ти висушив річки, що вічно струмували.
16 І день, і ніч в Твоїй безмежній владі,
і місяць, й сонце—витвір рук Твоїх.
17 Ти встановив кордони землям,
Ти витворив літо й зиму.
18 Не забувай, як ворог насміхається із Тебе,
як зневажають дурники Твоє ім’я!
19 Не дай звірині дикій ухопить Твою голубку,
про бідний Свій народ повіки не забудь.
20 Не забувай Свою Угоду з нами,
бо панує кривда по глухих кутках землі.
21 Народ Твій, Боже, ображали й гнобили,
не дозволяй же збиткуватися над ним.
Хай бідний і беззахисний народ Тобі хвалу возносить.
22 Устань, мій Боже, і відстоюй Свою справу!
І пам’ятай: злословлять проти Тебе дурні цілі дні!
23 Не забувай, як вороги Твої кричать,
як галасують заколотники невпинно.
9 Тоді царя покине мужність,
відвагу втратять всі воєначальники його,
священики злякаються, здивуються пророки».
Так каже Господь.
10 Сказав я: «О Всемогутній Боже! Юдею і Єрусалим Ти справді на слизьке завів. Ти їм казав: „Вам буде мир”,—коли вже меч завис над горлом їхнім».
Плач Єремії
19 О мій живіт, о корчусь я від болю,
шалено б’ється моє серце,
і ніяк не можу заспокоїть я його.
Бо звук сурми душа моя почула,
звук сурми бойової й битви грім.
20 Одне нещастя вслід іде за іншим,
авжеж, спустошена моя земля.
Зненацька пошматовано мої намети,
роздерті покривала мої вмить.
21 Як довго бачити мені,
як майорить військовий прапор?
Як довго мушу чути звук сурми?
22 І справді, мій народ дурний,
мене не знає, Бога не шанує[a].
Мов дітлахи дурні, не розуміють геть нічого,
вони розумні тільки до лихого,
але не знають, як творить добро.
Біда
23 На землю глянув я,
але вона була пуста і гола[b],
на небеса—там світла не було.
24 На гори глянув я, вони здригались,
і пагорби тремтіли всі.
25 Поглянув я, а людей ніде немає
й порозліталися усі птахи небесні.
26 Поглянув я, а землю родюча на пустелю обернулась,
усі міста зруйновані лежать від гніву Господа.
27 Кажу це я, бо так Господь каже:
«Оця земля спустошеною буде,
та не дощенту вигублю її.
28 І через це зажуриться земля
і небеса над нею почорніють,
бо Я від рішення Свого не відступлюсь».
12 Хто згрішив, не маючи Закону, той і згине без Закону. Грішника, який знає Закон, буде засуджено за Законом. Бо немає різниці між тим грішником, котрий має Закон, і тим, який його не має. 13 Не ті праведні перед Богом, які чують Закон, а ті, хто його виконують. Тих буде виправдано.
14 Отже, якщо погани, не маючи Закону, з природи своєї дотримуються його, вони самі є Закон для себе, хоч і не мають Закону. 15 Вони показують, що те, чого Закон вимагає, записане в їхніх серцях. Свідомість їхня також свідчить про це, оскільки їхні думки інколи звинувачують, та інколи виправдовують їх. 16 І станеться те в День, коли Бог через Ісуса Христа судитиме людські таємні думки. Так свідчить Добра Звістка, яку я проповідую.
Юдеї і Закон
17-21 Якщо ти називаєш себе юдеєм і покладаєшся на Закон, й пишаєшся своїм Богом, знаючи Його волю, і сповідуєш усе те, що є справді важливим, оскільки ти вивчив Закон; якщо ти впевнений у тому, що ти поводир для сліпців і світло для тих, хто у темряві; якщо ти наставник для нерозумних і вчитель для невігласів, бо ти маєш в Законі втілення знань та істини, то чому ж тоді ти, навчаючи інших, не навчиш себе? Чому ти, проповідуючи не красти, сам крадеш? 22 Чому стверджуючи, що людина не повинна чини перелюбу, сам чиниш? Чому відчуваючи огиду до бовванів, сам обкрадаєш храми? 23 Чому хвалишся Законом, а сам ганьбиш Бога, порушуючи Закон? 24 Як сказано у Святому Писанні: «Через вас ганьбиться ім’я Бога перед поганами»(A).
Ісус—Син Божий
19 І мовив Ісус: «Істинно кажу вам: Син нічого не може вчинити зі Своєї волі. Він мусить побачити, що Отець Його робить. Отже, що робить Отець, те й Син Його робить. 20 Отець любить Сина Свого і не приховує від Нього нічого з того, що робить, і покаже Він ще більші справи, ніж ті, що ви бачили, тож ви дивуватиметеся. 21 Так само, як Отець воскрешає померлих і дає їм життя, так і Син повертає життя тим, кому забажає.
22-23 Отець нікого не судить. Він віддав право судити Сину Своєму, щоб усі люди шанували Сина, як вони шанують Отця. Людина, яка не шанує Сина, не шанує й Отця, Котрий послав Його. 24 Істинно кажу вам: хто чує слово Моє і вірує в Того, Хто послав Мене, має вічне життя. Його не буде засуджено, бо він від смерті перейшов у життя.
25 Істинно кажу вам: близький той час, він уже настав, коли померлі почують голос Сина Божого, і всі, хто почує, матимуть життя. 26 Отець є джерелом життя, і Синові Своєму також дарував таку силу. 27 Він дав Синові владу бути суддею над людьми, бо Він—Син Людський.
28 Не треба дивуватися з того. Надходить час, коли всі, хто у могилах лежать, почують голос Сина Людського. 29 Вони повстануть із могил. Всі ті, хто добро робили, воскреснуть для життя вічного, котрі ж чинили зло, встануть, щоб бути засудженими.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International