Book of Common Prayer
Книга Перша
(Псалми 1-41)
1 Блажен той чоловік,
який не слідує зловмисників порадам.
Щасливий той, хто не звернув на шлях гріха.
Блаженний, хто не оселився в домі богохульців,
які глузують з Бога.
2 Натомість утішається вченням Господнім.
Над ним міркує день і ніч.
3 Він буде життєдайним,
мов теє древо, що зростає над потоком,
що вчасно плодоносить і ніколи не скидає листя.
Той чоловік у всьому, чим займеться,
успішний буде.
4 А грішні люди—не такі.
Вони, мов та полова, що її здуває вітер[a].
5 Тому й не виправдатись їм,
не буде місця їм між праведних людей.
6 Чому? Бо праведних Господь веде,
а грішники загинуть!
2 Чому погани повстають?
І марні наміри задумують навіщо?
2 Гуртуються царі чужі,
правителі змовляються на Всевишнього
й Його обранця[b]:
3 «Порвімо пута ці, що в’яжуть нас,
і викиньмо їх геть!»
4 Господь воссідає на Небеснім престолі,
глузує і кепкує з них.
5 А потім, в гніві, Він їм скаже,
обурений, їх настрашить,
посіє в них сум’яття.
6 Господь промовить:
«Я на Сіоні, на Моїй Святій горі
ось вибрав Я царя для Свого народу».
7 І ось його слова: «Дозвольте
Господнє Слово сповістити вам.
Господь сказав мені: „Ти—Син Мій.
Я батьком став Тобі сьогодні”[c].
8 Лиш тільки попроси Мене, і Я
віддам Тобі народи інші в спадок,
усі кінці землі віддам Тобі у володіння.
9 Ти правитимеш ними залізною рукою.
Ти зможеш потрощити їх,
мов глечик глиняний»[d].
10 Тож помудрішайте, царі.
Володарі земні, послухайте мою пораду.
11 Служіть Господу з повагою і страхом,
і поклоняйтесь трепетно Йому!
12 Цілуйте Сина[e], щоб Його не прогнівити!
Бо як розлютиться—не жити вам.
Спішіть! От-от терпець Його урветься.
Благословенні ті, хто покладається на Нього.
3 Псалом Давида, на втечу від свого сина Авесалома[f].
2 О як багато, Господи, я маю ворогів.
О як багато їх повстало проти мене.
3 О як багато тих, хто обмовляє мене.
Вони говорять:
«Бог не спасе його». Села
4 Але Ти, Господи, мій щит і моя слава.
І Ти підводиш голову мою[g].
5 Я піднесу до Господа свій голос,
і Він озветься з храму на Святій горі. Села
6 Я спати ліг, і я заснув.
Але я знаю, що прокинуся я, Господи,
бо впевнений, що Ти мене підтримаєш і захистиш.
7 І не лякають вже мене
ті юрмища, які оточують мене.
8 Встань, Господи![h]
Боже мій, підтримай мене.
Коли Ти вдариш ворогів моїх в лице,
всі зуби їм, лихим, повибиваєш.
9 За Господом звитяга[i].
Твоє благословення
нехай з Твоїм народом буде! Села
4 Для диригента. Зі струнними інструментами. Псалом Давида.
2 Мій правий Боже, відгукнись,
коли звертаюся до Тебе!
Дай звільнення, коли обступлять лихоліття.
Будь милостивим і почуй мою молитву.
3 Людські сини,[j]
як довго ще ганьбитимете мою славу?
Ви любите марноту.
Ви все брехню шукаєте про мене. Села
4 Вам, люди, знати слід:
Господь обирає вірних Своїх послідовників.
Господь почує і мій голос, коли волатиму до Нього.
5 Можете гніватись, та не грішіть![k]
І перегляньте свої задуми про себе,
перш, ніж спочити ляжете, й мовчіть! Села
6 Офіруйте пожертви з чистим серцем
й довіртесь Господу!
7 Багато хто з людей говорить:
«Так хочеться чиєїсь доброти!
Яви нам, Господи, Своє лице сяйливе![l]»
8 Ти серце моє більш наповнив щастям,
аніж воно тоді радіє,
як я збираю щедрий урожай зерна й вина.
9 Умиротворений лягаю спочивати.
Чому? Бо Ти лиш, Господи, лиш Ти
безпечний сон мені даруєш!
7 Жалібна пісня[a] Давида, яку він співав Господу, коли Саул, сину Куша з коліна Веніаминового облудно звинуватив його.
2 Господи, мій Боже, на Тебе покладаюсь я.
Від переслідувачів захисти мене,
врятуй мене.
3 Щоб беззахисного мене,
вони не розтерзали, наче леви!
Мене ж бо більш ніхто не захистить.
4 О Господи, мій Боже,
якщо я чинив зле,
якщо знялися мої руки на недобре,
5 якщо я лихо заподіяв другу[b]
чи безпричинно я на ворога напав,
його ж добро у нього відібравши,
6 тоді хай ворог переслідує мене,
хай мене зловить і на землю кине,
і хай мене в могилу зажене. Села
7 Встань, Господи[c], яви Свій гнів!
Повстань на ворогів!
Верши Свій правий суд,
якого й від людей чекаєш.
8 Нехай згуртуються довкруж Тебе народи,
суддею станеш їм.
9 Править народами Господь.
О Господи, суди мене,
мої достоїнства й чесноти Ти доведи.
10 Край поклади Ти злу,
що чинять лихі люди,
а праведних зміцни.
Бог добросердий, вивіряє Він
всі наші помисли й бажання.
11 Бог—мій щит,
спасіння людям доброчесним.
12 Бог—праведний суддя.
Він судить безупинно.
13 А хто не кається і не повернеться до Бога,
на того Він спрямує меч Свій.
І лук натягне свій, щоб був напоготові.
14 Бог підготує смертоносну зброю
на нечестивця, навіть стріли вогняні.
15 Поглянь, зло корчиться, мов породілля, в болях,
запліднившись бідою, породжує олжу.
16 Людина іншому викопати може яму,
але сама ж таки у неї і впаде.
17 Вона потрапить до своєї ж пастки,
і зло задумане на власну голову впаде.
18 Я славлю Господа за доброту Його,
в честь Господа Всевишнього псалми співаю.
Голод в Юдеї
1 У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. 2 Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі[a]. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії[b] з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. 3 Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. 4 Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої—Рут. Прожили вони там десять років. 5 А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка.
Наомі йде додому
6 Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. 7 Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. 8 І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. 9 І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися.
10 Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу».
11 Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? 12-13 Тож ідіть! Повертайтеся, дочки! Я надто стара, щоб завагітніти. І навіть якщо уявити, що є надія сьогодні вночі мені понести й народити синів, чи будете ви через це чекати, доки вони підростуть? Хіба ж маєте ви страждати без чоловіків? Ні, дочки мої. Це б засмутило мене дужче, ніж вас! Рука Господня проти мене!»
Рішення Рут
14 І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. 15 Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» 16 Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! 17 Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». 18 Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.
Привітання
1 1-2 Вітання від Павла, апостола Ісуса Христа, за велінням Бога, нашого Спасителя, та Ісуса Христа, надії нашої, до Тимофія, істинного сина мого у вірі. Благодать, милість і мир тобі від Бога Отця і від Ісуса Христа, Господа нашого.
Остерігаймося неправдивого вчення
3 Перед тим, як вирушити до Македонії, я попрохав тебе залишитися в Ефесі. Я хочу, щоб ти наказав деяким людям припинити навчати брехні 4 і не звертати уваги на вигадки і нескінченні родоводи, що приводять лише до суперечок, а не служать задуму Божому, який виконується через віру.
5 Мета цієї настанови—любов, що йде від доброго серця, чистого сумління і щирої віри. 6 Але деякі люди збочили і відхилилися від усього цього, віддавшись безглуздому марнословству, яке не несе ніякої користі. 7 Вони бажають бути вчителями Закону[a], та не розуміють ні того, що кажуть, ані того, в чому запевняють.
8 Ми знаємо, що Закон добрий, якщо користуватися ним належним чином. 9 Ми також знаємо, що Закон існує не для праведних, а для порушників і заколотників, непоштивих і грішних, нечестивих і безбожників, убивць батьків і матерів, душогубів, 10 розпусників, мужоложців, работорговців, брехунів, лжесвідків і тих, хто діє проти істинного вчення Божого, 11 яке підкоряється славній Добрій Звістці, що йде від благословенного Бога. Мені було довірено нести її людям.
Подяка за милість Божу
12 Я дякую Ісусу Христу, Господу нашому, Який дав мені сили, бо визнав мене гідним і призначив на служіння Собі, 13 хоч до того я був богозневажником, гонителем Божої церкви і зухвальцем. Але Господь дарував мені прощення, оскільки чинив я те в невірі й незнанні. 14 Та безмірна милість Господа нашого перелилася в мене разом з вірою і любов’ю, які знайшов я в Ісусі Христі.
15 Ось істина, яка гідна повного і безсумнівного сприйняття: Христос Ісус прийшов у цей світ, аби спасти грішників, а я—найгірший з-поміж них. 16 Саме з цієї причини мені було дано милість, щоб, використавши мене, найгіршого з грішників, Христос Ісус зміг би показати Своє довготерпіння, як приклад для тих, хто пізніше повірив би у Нього й отримав вічне життя. 17 Цареві вічному, невмирущому й невидимому, єдиному Богу честь і слава на віки вічні. Амінь.
Ісус закликає до покаяння
13 Дехто з присутніх розповіли Ісусові про ґалилеян, яких забили й кров яких з наказу Пилата змішали з кров’ю тварин, принесених у жертву. 2 Ісус запитав людей, які розповіли цю історію: «Чи ви вважаєте, що вони були гіршими грішниками, ніж інші ґалилеяни, й тому так постраждали? 3 Ні! Істинно кажу вам: якщо ви не покаєтеся, то й ви так само повмираєте, як вони. 4 Або ж згадайте тих вісімнадцять чоловік, які загинули, коли на них завалилася башта в Силоамі. Чи ви вважаєте, що вони були більш винними, ніж інші мешканці Єрусалиму? 5 Ні! Якщо ви не покаєтеся, загинете й ви всі так само, як вони!»
Притча про фіґове дерево
6 По тому Ісус розповів таку притчу: «В одного чоловіка в саду росло фіґове дерево. Пішов він якось пошукати на дереві плоди, але не знайшов жодного. 7 І сказав він садівникові: „Послухай, ось уже три роки приходжу я до цього фіґового дерева, але жодного плода так і не знайшов. Тож зрубай його. Навіщо воно виснажує ґрунт?”
8 Садівник відповів йому: „Господарю, лиши це дерево ще на один рік. Я обкопаю його, угною землю. 9 Можливо, після цього наступного року воно дасть урожай. Якщо ж ні, тоді зрубаєш його”».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International