Book of Common Prayer
75 Для диригента. На мелодію «Не руйнуй». Хвальний псалом Асафа.
2 Ми славимо, ми славимо Тебе[a], о Боже!
Ти близько вже, народ Твої діла великі славить.
3 Бог мовить: «Вибрав судний час Я,
судити буду справедливо.
4 Коли земля і мешканці її готові впасти,
тримаю міцно Я стовпи». Села
5 Пихатих і бундючних прагну Я спинити.
Кажу пихатим Я: «Не пніться!
6 Не намагайтеся сягнути головою неба!
Висловлювати зарозумілість ви полиште!»
7 Це не прийде ні з Заходу, ані зі Сходу,
ані з віддалених гірських пустель[b].
8 Лиш Бог—суддя, вирішувати Йому
кого принизити, кого піднести.
9 Господь тримає чашу у руці,
по вінця там отруєне вино.
Проллється кара до останньої краплини,
всім нечестивим доведеться випити.
10 Я завжди буду те оповідати
й співати славу Богу Ізраїлю.
11 «Безбожних залишу без сили й влади,
а праведних могутність піднесу».
76 Для диригента. На струнних інструментах. Хвальний псалом Асафа.
2 Народ Юдеї знає Бога,
в Ізраїлі ім’я Його—велике.
3 Храм Божий зведено в Салемі[c],
оселя Бога знаходиться на горі Сіон.
4 Там Бог зламав вогненні стріли,
щити й мечі—всю зброю. Села
5 Ти осяйний, могутніший за гори віковічні,
йдеш переможно ворожій стан винищивши.
6 Сплюндровано те воїнство, могутнє духом;
вони тепер поснули,
ніхто з них, дужих, захистить себе не зміг[d].
7 Гнів Бога Якова на них упав,
і мертвим сном поснули й коні, й люди.
8 О Боже, грізний Ти у гніві,
перед Тобою не встоїть ніхто.
9-10 Свій суд на небесах Ти правиш,
тому затихла й оніміла від жаху уся земля.
Як Бог повстав судити,
щоб врятувати бідних на землі,
йому Він рішення Своє з Небес послав. Села
11 Коли Ти гніваєшся, Тебе славлять.
Твій гнів зміцнив народу рештки[e].
12 Приносьте Господу, вашому Богу,
присягу й дотримуйтеся її, усі довкола Нього,
приносьте Грізному дарунки.
13 Бог може дух правителів скувати,
усі земні царі Його бояться.
23 Псалом Давида.
Господь—мій пастир, через те я маю все.
2 В зелених луках Він дає мені спочити,
веде мене повз тихі води озерні.
3 Він оживляє мою душу,
шляхами добрими[a] ведучи мене,
являючи всю доброту Свою.
4 І навіть у долині смерті чорній[b]
нещастя не злякаюсь я, бо Ти завжди зі мною.
Твій жезл і палиця мене втішають[c].
27 Псалом Давида.
Господь—то моє Світло, мій Спаситель,
тому лякатись нікого мені.
Господь—мій прихисток,
тож не боюсь нікого.
2 Якщо зловмисники на мене нападуть
і намагатимуться погубити,
нападники і вороги розбиті будуть.
3 Я не злякаюсь навіть і тоді,
як ціла армія довкруги отабориться.
Я довірятимуся Господу завжди,
якщо вони й війну розв’яжуть проти мене!
4 І лиш одного я у Господа прошу:
дозволь мені всі дні мого життя
перебувати у Твоєму храмі,
щоб Господа красу я бачить міг
і міг чекати відповіді в Твоєму Палаці[a].
5 Бо захистить мене Господь
у схованці[b] Своїй в лиху годину,
сховає у високій скелі.
6 Нехай же допоможе Він мені
збороти ворогів довкола мене,
щоб жертви в пам’яті принести міг я
із радістю і оспівати Бога.
7 О Господи, почуй мої мольби,
будь милосердний, відгукнись до мене.
8 Від Тебе моє серце промовляє:
«Шукай-но Господа!»
Тому й прийшов я оспівати Тебе.
9 Тому й благаю я: «Не відвернись від мене,
не покидай, не залишай слугу Твого.
Бо тільки Ти мені допомагаєш.
Не залишай мене, о Боже—рятівник!»
10 Хоч батько з матір’ю від мене відвернулись,
Господь мене візьме і дбатиме про мене.
11 Навчай мене, о Господь, Своїх шляхів,
веди мене безпечними стежками,
бо ж маю я чимало ворогів.
12 Не дозволяй їм знищити мене!
Звертаюся я з цим благанням,
бо люд лихий мене оплутав олжою,
вони бажають вразити мене.
13 Воно би так і сталося, якби я не повірив,
що зійде на мене благословення Господа мого
на землю, на якій живу я.
14 На Господа надію покладайте!
Тож будьте сильні й мужні!
На Господа надію покладайте!
Ми сильні вірою своєю
15 Ми сильні, отже, мусимо бути терпимі до слабких і не догоджати собі. 2 Кожен з нас мусить догоджати ближньому своєму, аби укріпити його дух. 3 Навіть Христос догоджав не Собі. Навпаки. У Святому Писанні сказано: «Зневага тих, хто зневажав Тебе, впала на Мене»(A). 4 Тож усе, що було написано заздалегідь у Писанні, написано для того, щоб навчити нас терпіння і втіхи, що несе в собі Святе Писання. 5 Нехай Бог, джерело терпіння і великої втіхи, допомагає вам жити у злагоді одне з одним, як того бажає Ісус Христос. 6 Щоб усі разом, в один голос могли ви віддати подяку Богу, Отцю Господа нашого Ісуса Христа.
7 Тож приймайте одне одного, як Христос прийняв вас. Робіть так заради слави[a] Божої. 8 Кажу вам, що Христос став слугою юдеям заради Божої істини, щоб підтвердилися обітниці прабатькам. 9 І щоб погани віддали подяку Богу за Його милість до них. Так сказано у Святому Писанні:
«Через те Я славитиму Тебе серед поган
і співатиму хвалу імені Твоєму».(B)
10 І ще сказано:
«Радійте, погани, разом з народом,
який був обраний Богом».(C)
11 І ще сказано у Святому Писанні:
«Хваліть Господа, всі ви, погани,
і нехай усі народи славлять Його».(D)
12 Також і пророк Ісая говорив:
13 Тож нехай Бог, джерело усіх надій, наповнить вас всілякою радістю й миром, поки ви віруєте в Нього. І тоді ви будете збагачені надією, силою Святого Духа.
Ісус виряджає Своїх апостолів
(Мт. 10:5-15; Мк. 6:7-13)
9 Ісус покликав дванадцять апостолів, і наділив їх владою виганяти нечистих духів та зціляти хворих. 2 Він почав надсилати їх, щоб проповідували вони про Царство Боже та зцілювали хворих. 3 І сказав їм: «Нічого не беріть із собою в дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ані запасної одежини. 4 І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто. 5 Там, де люди будуть негостинні до вас, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших[a], як попередження проти тих людей».
6 Тож апостоли вирушили й пішли по всіх поселеннях, проповідуючи Добру Звістку й усюди зціляючи людей.
Ірод хоче бачити Ісуса
(Мт. 14:1-12; Мк. 6:14-29)
7 Цар Ірод, почувши про все, що діється, збентежився, бо дехто казав, що це Іоан повстав із мертвих. 8 Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». 9 Та Ірод сказав: «Я відтяв голову Іоанові. То хто ж це Такий, про Кого я стільки всякого чую?» Він увесь час прагнув побачити Ісуса.
Як Ісус нагодував п’ять тисяч чоловіків
(Мт. 14:13-21; Мк. 6:30-44; Ін. 6:1-14)
10 Коли апостоли повернулися, вони розповіли Ісусові про все, що зробили. Узявши їх із Собою, Ісус потай вирушив до міста Вефсаїди. 11 Та люди довідалися про це й подалися за Ним слідом. Прийнявши їх, Ісус розповідав їм про Царство Боже, а також зцілював хворих.
12 Наближався вечір. Дванадцятеро апостолів прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, тож відпусти людей, аби могли вони піти по довколишніх селах і хуторах, щоб знайти їжу та нічний притулок». 13 Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» Вони кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин. Хіба Ти бажаєш, щоб ми пішли й придбали якоїсь їжі для цих людей? Але ж тут занадто багато народу!» 14 (З ними йшло близько п’яти тисяч чоловіків). Однак Ісус сказав Своїм учням: «Розсадіть людей групами приблизно по п’ятдесят чоловік». 15 Вони послухалися й усіх посадили на землю. 16 Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Потім Він розломив хліби і розділив рибу, й роздав Своїм учням, щоб вони нагодували народ. 17 Всі люди поїли, і наїлися, потім ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International