Revised Common Lectionary (Complementary)

130 Пісня прочан.

Початок людства

^4-5 Ось історія про створення неба й землі. Того дня, коли Господь Бог^[a] створив землю й небо, на землі не росло ще жодного польового куща. Жодна рослина в полі не пустила ще паростків своїх, бо Господь Бог не послав іще дощу на землю. Не було ще людини, щоб порати землю. ⁶ Води здіймалися з-під землі і зрошували поверхню.

⁷ Тоді Господь Бог зліпив людину з пороху земного^[b] і вдихнув у неї через ніздрі життя. І став той чоловік живою істотою. ⁸ Потому Господь Бог посадив сад на сході^[c], у місці, що звалося Едем, і поселив там чоловіка, якого створив. ⁹ Із землі Господь Бог зростив різні види дерев, які були гарні на вигляд і добрі на поживу. Посеред саду росли дерево життя й дерево пізнання добра і зла.

¹⁰ Через Едем текла ріка, що зрошувала сад. Нижче вона ділилася й утворювала чотири менших річки. ¹¹ Назва першої Пішон. Вона текла навколо землі Хавіли. ¹² І золото в цій країні добре. Також є ароматична смола і камінь онікс. ¹³ Назва другої річки була Ґіхон. Вона текла довкруги землі Куш. ¹⁴ Назва третьої річки Тиґр, що на сході від Ассирії. Четверта річка звалася Євфрат^[d].

Притча про сіяча

(Мт. 13:1-17; Мк. 4:1-12)

⁴ Коли посходилися до Ісуса люди з кожного міста, то зібрався великий натовп, Ісус розповів їм притчу: ⁵ «Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. ⁶ Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. ⁷ Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. ⁸ А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного».

Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!»

⁹ Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. ¹⁰ Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб

Пояснення притчі про сіяча

(Мт. 13:18-23; Мк. 4:13-20)

¹¹ «Ось вам пояснення притчі: зерно—то Слово Боже. ¹² Зерно, що впало при дорозі—це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. ¹³ Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. ¹⁴ Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів^[a]. ¹⁵ А зерно, що впало на добру землю—це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай».