Old/New Testament
Покарання Саулової родини
21 За правління Давида три роки підряд у країні лютував голод. І тому Давид шукав зустрічі з Господом. Господь сказав: «А все це через Саула та його дім, залитий кров’ю[a], через те, що він убив ґівеонців».
2 Цар покликав ґівеонців і мав з ними розмову. Самі Ґівеонці не були ізраїльтянами, вони були рештками аморійців. Ізраїльтяни присяглися пощадити їх, але Саул намагався їх винищити, бо відданий був Ізраїлю та Юдеї. 3 Давид спитав ґівеонців: «Що мені для вас зробити? Як мені залагодити минуле, щоб ви благословили Господній спадок?»
4 Ґівеонці відповіли: «Немає в нас такого права—вимагати срібла чи золота в Саула чи в його родини; не маємо права і вбивати когось в Ізраїлі».
«Хоч би що ви зажадали, я зроблю для вас»,—сказав Давид.
5 Вони відповіли царю: «Якщо говорить про того чоловіка, який нищив нас, який замислив нас вигубити, щоб не було нам місця в Ізраїлі, 6 тоді видай нам сімох його нащадків, яких ми повісимо й виставимо перед Господом на горі Ґівеа Саулового, обраного Господом».
І погодився цар: «Я видам їх вам!»
7 Цар помилував Мефівошета, сина Йонатана, Саулового сина, оскільки Давид присягнув Йонатану[b], сину Саула, перед Господом. 8 Проте цар узяв Армоні та Мефівошета, двох синів Різпи, дочки Ая, яких Різпа народила від Саула, та ще п’ятьох синів дочки Саула Мерав, яких вона народила від Адріела, сина меголатця Барциллая. 9 Він видав їх ґівеонцям, які їх убили й виставили на горі перед Господом. Усі семеро загинули разом: їх стратили в перші дні жнив, саме тоді, як починався збір ячменю.
Давид і Різпа
10 Різпа, дочка Ая, взяла волосяницю й розкинула її для себе на скелі[c]. З початку жнив до самих дощів, які полилися з небес на тіла загиблих, вона не дозволяла птахам удень сідати на тіла, а звірам—уночі.
11 Коли Давид почув, що зробила дочка Ая Різпа, яка була наложницею Саула, 12 він пішов і взяв у жителів Явеш-Ґілеада кістки Саула та його сина Йонатана. (Люди Явеш-Ґілеада потай винесли їх з площі Бет-Шана[d], де їх повісили филистимляни, коли вбили Саула в Ґілбоа).
13 Давид приніс звідти кістки Саула та його сина Йонатана, а ще зібрав кістки й тіла сімох повішених. 14 Вони поховали кістки Саула та його сина Йонатана в гробниці Саулового батька Кіша в землях Веніаминових, і зробили все, як наказав цар. Після цього Бог змилостився над землею.
Війни з филистимлянами
15 І знову почалася війна між филистимлянами та Ізраїлем. Давид зі своїм військом вийшов, щоб протистояти филистимлянам, але він був втомлений. 16 Ішбі-Бенов, один з нащадків Рафи, який мав бронзовий спис вагою триста шекелів[e] і новий меч, пообіцяв, що уб’є Давида. 17 Однак на допомогу Давидові поспішив Авішай, син Зеруї. Він ударив филистимлянина і вбив його. Тоді Давидові воїни присягнулися: «Більше ніколи ти не вийдеш з нами до бою, щоб не згас світильник Ізраїлю».
18 Трохи згодом знову розгорілася війна з филистимлянами у Ґові. Там хушієць Сиввекай убив Сафа, одного з нащадків Рафи.
19 В іншій війні з филистимлянами у Ґові Елханан, син Яаре-Ореґіма з Віфлеєм, убив гіттійця Ґоліафа[f] у якого руків’я списа було немов ткацький вал.
20 Ще в одній битві при Ґаті воював велетенський чолов’яга, на кожній руці й нозі якого було по шість пальців, всього у нього було двадцять чотири пальці. Він також був нащадком Рафи. 21 Коли він заходився збиткуватися з Ізраїлю, його вбив Йонатан, син Шимея, Давидового брата. 22 Ці четверо филистимлян були нащадками Рафи з Ґата, і полягли вони від руки Давида та його слуг.
Давидова хвальна пісня
22 [g] Давид заспівав Господу цю пісню, коли Господь визволив його від рук усіх ворогів і від Саула. 2 Він сказав:
«Господь—моя Скеля, твердиня моя;
Господь—мій Спаситель.
3 Мій Бог—моя Скеля, де завжди ховаюся я,
мій щит і моя сила[h], що спасіння несе,
фортеця, мій притулок,
мій Спаситель рятує мене від жорстоких людей.
4 До Бога, достойного слави, я лину словами,
і ось врятований я від моїх ворогів.
5 Загибелі хвилі бурхливі навколо здіймались,
потоки руїни мене огортали.
6 Мене оплутали тенета смерті;
загибелі пути мені накидали.
7 У відчаї й горі до Господа лину словами,
взиваю до Бога мого.
Він з храму мій голос почув,
мій крик Його вуха торкнувся.
8 Здригнулася земля і затряслася,
небес основи затремтіли, все стугоніло,
Він бо лютував.
9 Із ніздрів клубочилися дими,
з уст виривався пломінь нищівний,
й розпечене вугілля полум’ям взялося.
10 Він небеса розверзлі скинув долу,
ступні Його на хмарах темних.
11 Він сів на Херувимів й полетів,
підхоплений крилом вітрів.
12 Із темряви Він прикриття Собі зробив:
дощові темні хмари в небесах.
13 Його присутність, осяяна, немов розжарене вугілля,
кресала білі нитки блискавиць.
14 Господь громами із небес Себе явив,
голос Всевишнього луною відгукнувся.
15 Він стріли запустив і ворогів розкидав,
а блискавиць удари їх смертельно пронизали.
16 Морські глибини оголились,
земні підвалини відкрились,
коли Господь сварити нас почав,
коли із ніздрів Його дихання прорвалось[i].
17 Він дотягнувся з висоти до мене і підніс.
З глибин морських (з біди) мене підняв.
18 Від ворога могутнього мене порятував,
Він спас мене від недругів, яких би не здолав я.
19 У день мого нещастя навалилися вороги,
але Господь мені підтримку дарував.
20 Мене Він виніс на простори неозорі,
Він врятував мене, бо вподобав.
21 За праведність Господь мені воздасть,
мене Він вподобав, бо руки мої чисті.
22 Тому що я з путі Господнього не збочив.
Я не вчинив того, що є лихим в очах Бога.
23 Усі Його закони—переді мною;
від заповітів Господа не відвернувся я.
24 Не маю я провини перед Ним.
Тримався від гріхів подалі.
25 Мене за праведність Господь винагородив,
воздав за чистоту в Його очах.
26 На вірність вірністю відповідаєш,
являєш Ти певним цнотливість Свою.
27 Являєш чистим чистоту Свою,
із крутіями Ти обходишся підступно.
28 Сумирного врятуєш Ти,
Ти поглядом Своїм упертого пригнеш.
29 Світильник мій, о мій Господь;
Коли я в темряві, мене освітлює Господь.
30 З Твоєю поміччю на військо можу йти,
із Богом я мури здолати можу.
31 Путь Божий—досконалий,
Господнє слово—непогрішне,
Він—щит для тих, хто в Нього порятунку просить.
32 То хто ж є Бог, якщо не Сам Господь?
Хто Скеля непорушна, як не Бог наш?
33 Це Бог мене озброїв міццю,
мої шляхи цнотливими Він робить.
34 Прудкими зробить мої ноги, як в оленя,
дасть силу втриматись на висоті.
35 До бою руки Він мої навчає,
що бронзового лука я зігнути зможу.
36 Щит переміг своїх Ти дав мені;
з Твоєю допомогою я став великим.
37 Торуєш шлях широкий Ти мені,
щоб не спіткнувся я в дорозі.
38 Я мчав за ворогами, їх давив,
не повертався, доки їх не знищив.
39 Ущент розбив я ворогів,
їм не підвестися уже ніколи,
вони попадали до моїх ніг.
40 Щоб битися міг я, силу дарував Ти.
Упасти недругам до ніг моїх звелів.
41 Ти змусив ворогів п’ятами накивати,
і показати спини,
я знищив супротивників лихих.
42 На допомогу кликали вони, та марно,
спасіння не було, Господь їм не відповів.
43 На порох придорожній їх стираю,
на місиво доріг поколотив, стоптав їх.
44 Ти врятував мене від заколотників моїх,
зберіг мене для керівництва племенами.
Незнаний досі люд мені на службу передав.
45 Уже й чужинці б’ють чолом, плазують,
лиш слово долетить до них моє,
відразу ж і готові підкоритись.
46 Від переляку серце в них у п’яти скаче,
з твердинь своїх, тремтячі, вибігають.
47 Господь живий! Хвала і шана моїй Скелі!
Славімо Бога, Скелю і мого Рятівника!
48 Він—Бог, Який за мене мстить,
Який народи упокорює для мене,
49 Який мене від ворогів рятує.
Над супротивниками Ти мене підніс.
Ти спас мене від кривдників злостивих!
50 Тому хвалу тобі співаю, мій Господи, серед народів,
прославлю в пісні я Твоє ім’я.
51 Царю Він посилає перемоги незабутні,
помазанику[j] доброту Свою нев’янучу дарує.
Давиду та його нащадкам ласку на віки дає!»
24 Ісус, побачивши, що він засумував, сказав: «Тяжко буде багатим ввійти в Царство Боже! 25 Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».
Неможливе для людей—можливе для Бога
26 Почувши це, люди запитали Ісуса: «То хто ж тоді може бути спасенний?» 27 Ісус відповів: «Неможливе для людей—можливе для Бога». 28 Тоді Петро промовив: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!»
29-30 Тоді Ісус сказав їм: «Правду кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, дружину, братів, сестер, матір, батька або дітей своїх заради Царства Божого, ще в цьому житті отримає в безліч разів більше, а також нагороду вічного життя в прийдешні часи».
Ісус говорить про Свою смерть і воскресіння
(Мт. 20:17-19; Мк. 10:32-34)
31 Ісус, відвівши вбік дванадцятьох апостолів, сказав їм: «Послухайте! Ми йдемо до Єрусалиму, і все, що було написано пророками про Сина Людського, здійсниться. 32 Його народ піде проти Нього, і віддасть Його до рук поган. Ті збиткуватимуться з Нього, знущатимуться, плюватимуть на Нього. 33 Його битимуть батогами, а потім вб’ють, але на третій день Він воскресне з мертвих».
34 Та учні Ісуса всього цього не розуміли. Зміст сказаного був прихований від них, і вони не знали, про що Він говорить.
Зцілення сліпого
(Мт. 20:29-34; Мк. 10:46-52)
35 Коли Ісус наближався до Єрихону, при дорозі сидів сліпий жебрак. 36 Почувши, що повз нього проходить натовп, жебрак запитав людей, що трапилося. 37 І йому відповіли, що це пройшов Ісус із Назарета. 38 І тоді сліпий голосно вигукнув: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» 39 Ті з натовпу, що йшли попереду, почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»
40 Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Коли той підійшов, Ісус запитав його: 41 «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Господи, я знову хочу бачити».
42 Тоді Він промовив: «Твій зір негайно повернеться. Віра твоя врятувала[a] тебе». 43 І тієї ж миті жебрак прозрів. Він подався вслід за Ісусом, славлячи Бога, та всі, хто бачили це, почали славити Бога.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International