Old/New Testament
Натан звертається до Давида
12 Господь послав Натана до Давида. Прийшовши до Давида, він сказав: «В одному місті жили два чоловіки: один був багатий, а другий—бідний. 2 У багача була сила-силенна овець та худоби, 3 а в бідного не було нічого, крім маленької овечки, яку він купив. Він доглядав її, і вона виросла разом з його дітьми. Овечка їла те, що й він, пила з його чашки й навіть спала в його обіймах. Вона була йому за дочку. 4 Якось прийшов мандрівник, але багач не захотів зарізати вівцю чи худобину, щоб нагодувати подорожнього, який до нього прийшов. Натомість він забрав ягничку в того бідака й зготував її для прибулого чоловіка».
5 Давид спалахнув від гніву на того чоловіка й сказав Натану: «Заприсягаюсь Господнім життям, що чоловік, який так вчинив, заслуговує на смерть! 6 Він мусить у чотири рази[a] заплатити за ягнятко, бо він, не маючи жалю, так негідно вчинив».
Натан говорить з Давидом про його гріх
7 Натан сказав Давидові: «Тим чоловіком є ти! Ось що говорить Господь, Бог Ізраїлю: „Я помазав[b] тебе царем Ізраїлю, Я врятував тебе від руки Саула. 8 Я ввірив тобі дім твого володаря і дружин твого володаря. Я дав тобі доми Ізраїля та Юди. І якби всього цього було замало, Я б дав тобі ще більше. 9 Чому ж ти знехтував Господнім словом і зробив те, що є злом в Його очах? Ти згубив мечем Урію-хиттита, а дружину забрав собі. Ти вбив його мечем аммонійців. 10 Ось чому меч ніколи тепер не залишить твій дім, бо ти зневажив Мене і взяв дружину хиттита Урії собі за дружину”.
11 Ось що Господь говорить: „Я нашлю на тебе горе, яке вийде з твого ж дому. На твоїх очах Я заберу твоїх дружин і віддам тому, хто дуже близький тобі, а він серед білого дня ляже з твоїми дружинами. 12 Ти зробив це потай він усіх, а Я вчиню так серед білого дня на очах усього Ізраїлю!”»
13 Давид зізнався Натану: «Я згрішив проти Господа».
Натан відповів: «Господь зняв з тебе гріх, ти не помреш. 14 Але за те, що ти зневажив Господа, син, який народиться в тебе, помре».
Немовля Давида і Батшеби помирає
15 Після того, як Натан пішов додому, Господь уразив дитя, яке народилося в Урієвої дружини та Давида. Маля захворіло. 16 Давид благав Господа спасти, помилувати дитя. Він постився і, усамітнившись у домі, проводив ночі, лежачи на долівці.
17 Коли старші домашні оточили його, намагаючись підняти з землі, він відмовився підвестися, не їв з ними. 18 На сьомий день дитина померла. Давидові слуги боялися сказати йому, що дитя вже мертве, тому що думали: «Коли ще жило маля, ми казали Давидові, але ж він не слухав. Як ми можемо йому сповістити, що дитя мертве? Він може щось страшне вчинити».
19 Давид помітив, що слуги перешіптуються, і зрозумів, що дитя мертве.
«Дитина померла?»—запитав він.
«Так,—відповіли йому,—малюк мертвий».
20 Давид підвівся на ноги з землі. Умившись, він змастив себе оливою, перевдягнувся й пішов у Господній Дім поклонитися Йому. Потім повернувся до себе й попросив, щоб йому принесли щось поїсти і почав їсти.
21 Слуги його запитали: «Чому ти так поводишся? Коли дитя ще жило, ти постився й плакав, а тепер, коли дитя мертве, ти підвівся й почав їсти!»
22 Він відповів: «Коли ще дитя жило, я голодував і тужив тому, що я думав: „Хто знає? Може Господь змилостивиться й залишить дитя жити. 23 А тепер, коли воно померло, навіщо мені поститися? Хіба я можу повернути його до життя? Колись я піду до нього, а не воно повернеться до мене”».
Народження Соломона
24 По тому Давид утішив дружину Батшебу, пішов у покої її і ліг з нею. Вона народила сина, якого вони назвали Соломоном. Господь його любив, 25 і оскільки Господь полюбив його, Він послав звістку через пророка Натана, щоб дитину назвали Єдидією[c].
Давид здобуває Равву
26 Між тим Йоав воював з аммонійським столицею Раввою. Захопивши царську фортецю, 27 він послав людей до Давида, щоб ті передали таке: «Я бився за Равву й захопив водопостачання. Збери 28 ще воїнів, оточи місто й захопи його. Інакше я захоплю місто, і його назвуть моїм іменем».
29 Зібрав Давид усе військо й вирушив на Равву, вступив у бій і захопив місто. 30 Він зняв корону з голови їхнього царя[d]. Прикрашена дорогоцінними каміннями, золота корона важила один талант[e]. Її було покладено на голову Давида. І ще він захопив у місті багато здобичі.
31 Він вивів людей, що мешкали в місті і змусив їх працювати пилами, залізними кирками та сокирами або примусив їх працювати в цегельні[f]. Таке сталося з усіма аммонійськими містами, а потім Давид з усім військом повернувся до Єрусалима.
Амнон і Тамар
13 Ішов час. Амнон, Давидів син, закохався в Тамар, вродливу сестру Авесалома, сина Давида. 2 Амнон настільки закохався у свою сестру Тамар, що аж захворів[g] від бажання, адже вона була незайманою. Амнон не міг уявити, як він може бути з нею.
3 Він мав друга на ім’я Йонадав, який доводився сином Шимеа, Давидового брата. Йонадав був дуже хитрий. 4 Він запитав Амнона: «Чому це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи не розкажеш мені?» Амнон йому зізнався: «Я закохався в Тамар, сестру мого брата Авесалома».
5 Йонадав дав йому таку пораду: «Лягай у ліжко й прикинься хворим, та коли прийде тебе провідати батько, скажи йому: „Я б хотів, щоб сестра Тамар прийшла до мене й принесла поїсти. Нехай вона зготує їжу в мене на очах, щоб я міг дивитися на неї і з її рук їсти”».
6 Ось Амнон ліг і почав удавати з себе хворого. Коли цар прийшов його провідати, Амнон сказав йому: «Мені хотілося, щоб сестра Тамар прийшла і зготувала мені хлібці, а я б поїв з її рук».
7 Давид послав людину до Тамар переказати таке: «Іди в дім брата свого Амнона і зготуй йому попоїсти».
Тамар готує їжу для Амнона
8 Ось Тамар прийшла в оселю брата Амнона, який лежав. Вона взяла тісто, замісила його при ньому, виробила хлібці й спекла їх. 9 Потім взяла зі сковорідки хлібці й поставила перед братом, але він відмовився їх їсти. «Нехай усі звідси вийдуть»,—звелів Амнон. Всі вийшли.
Амнон ґвалтує Тамар
10 Амнон промовив: «Принеси їжу сюди в опочивальню, щоб я поїв з твоїх рук».
Взяла Тамар хлібці, які спекла, і принесла братові Амнону в кімнату, де він лежав. 11 Але коли вона піднесла їх ближче до брата, він схопив її і сказав: «Ляж зі мною в ліжко, сестричко моя!»
12 «Ні, брате,—відмовила вона,—не ґвалтуй мене. Не слід таке робити в Ізраїлі. Не роби цього зла! 13 Що буде зі мною? Як я звільнюся тоді від ганьби. А що буде з тобою? Ти ж перетворишся на ганебного паскудника в Ізраїлі. Поговори, будь-ласка, з царем; він не заперечуватиме проти того, щоб я одружилася з тобою».
14 Але він не захотів її послухатися, а що був сильнішим, то ліг із нею й зґвалтував її. 15 І відразу ж зненавидів Амнон сестру. Він дійсно зненавидів її дужче, ніж кохав. Амнон сказав їй: «Піднімайся і забирайся геть!»
16 «Ні,—відповіла дівчина,—якщо ти відішлеш мене, це буде ще більшим злом, ніж те, що ти вже зробив зі мною».
Але він і слухати її не хотів. 17 Покликав слугу і наказав йому: «Вижени цю жінку звідси й замкни за нею двері». 18 А вона була вбрана в довгу туніку—вбрання незайманої дочки царя. Слуга випровадив її і замкнув за нею двері. 19 Тамар посипала голову попелом, розідрала довгу туніку, охопила голову руками й, голосячи від горя, пішла геть.
20 Брат Авесалом спитав її: «З тобою був Амнон, брат твій? Заспокойся, сестричко. Він твій брат, не бери це близько до серця». Невтішна[h] Тамар залишилася жити у домі брата свого Авесалома.
21 Коли до царя Давида дійшла ця звістка, він розлютився, але навіть після того він не хотів покарати Амнона, то му що той був старшим та найулюбленішим сином[i]. 22 Авесалом не мовив Амнону жодного слова: ні доброго, ні поганого. Він зненавидів Амнона, бо той знечестив його сестру Тамар.
Авесаломова помста
23 Через два роки, коли стригалі Авесалома були в Ваал-Хазорі, біля кордону з Ефраїмом, він запросив усіх царських синів до себе. 24 Авесалом прийшов до царя й сказав: «У твого раба стрижуть зараз овець. Запрошую до себе царя та його слуг».
25 «Ні, мій сину,—відмовився цар,—не слід нам усім приєднуватися до тебе; ми тільки заважатимемо тобі». Хоч як домагався Авесалом, цар усе одно відмовлявся йти, але благословив його.
26 Авесалом погодився: «Що ж, тоді дозволь моєму брату Амнону піти з нами». Цар запитав: «Чому він має йти з тобою?» 27 Проте Авесалом дуже наполягав. От і послав цар Амнона разом з іншими своїми синами.
Убивство Амнона
28 Авесалом звелів своїм слугам: «Спостерігайте за Амноном. Коли він сп’яніє від вина й розвеселиться, тоді я подам вам команду: „Вдарте його і вбийте його. Не бійтеся нічого. Адже це я накажу вам це зробити. Будьте сильними й сміливими”».
29 Так і зробили слуги Авесалома з Амноном—усе, що звелів він. А інші цареві сини побігли до своїх мулів, скочили на них і повтікали.
Давид дізнається про Амнонову смерть
30 Ще були вони в дорозі, як долетіла до Давида звістка: «Авесалом убив усіх царевих синів, жодного не лишив живим».
31 Цар звівся на ноги, розірвав одяг, а тоді кинувся на землю. Над ним з’юрмилися раби в розірваному вбранні.
32 Аде Йонадав, син Шимеа і Давидів брат, заспокоїв: «Не варто думати моєму володарю, що вони повбивали всіх царевичів. Тільки Амнон убитий. Ще того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар, Авесалом твердо вирішив помститися. 33 Тож хай мій володар не думає, що всіх царевих дітей убито. Ні. Вбито лише Амнона».
34 Тим часом Авесалом утік. А чоловік, який стояв на варті, помітив на дорозі, що вела на захід, багато людей, які спускалися з узвишшя. Вартовий прийшов до царя й повідомив: «Я бачу людей на схилі гори, що рухаються до нас». 35 Йонадав сказав цареві: «От бачиш, цареві сини повертаються; сталося так, як твій раб тобі казав».
36 Тільки-но він замовк, зайшли царевичі, ридаючи на весь голос. Гірко заплакав цар Давид, а за ним і його раби.
Авесалом тікає до Ґешура
37 Авесалом утік до Талмая[j], сина Аммігуда, ґешуритського царя. А цар Давид щодня тужив за сином. 38 У Ґешурі, куди втік Авесалом, він жив три роки. 39 А цар перестав гніватися на Авесалома, бо змирився зі смертю Амнона.
Притча про несправедливого управителя
16 Ісус сказав Своїм учням: «В одного багатія був управитель, якого звинувачували в тому, що він краде гроші свого господаря. 2 Хазяїн покликав свого управителя й запитав: „Що означають ці чутки про тебе? Дай мені докладний звіт про те, як ти розпоряджався моїми грішми, оскільки надалі ти не можеш виконувати ці обов’язки”.
3 Тоді управитель сказав собі: „Як же мені бути? Хазяїн вигнав мене з роботи. Я не такий дужий, щоб землю копати, а жебракувати соромно. 4 Я знаю, що зробити, щоб, коли мене з управління скинуть, люди прийняли мене в своїх оселях”.
5 Він покликав кожного з господаревих боржників. Першого з них запитав: „Скільки ти винен господареві?” 6 Той відповідає: „Сто мір[a] оливи”. Управитель каже: „Візьми свою розписку, сідай і перепиши швидко—хай буде п’ятдесят”.
7 Іншого боржника він запитав: „А ти скільки винен?” Той каже: „Сто мірок[b] пшениці”. Управитель тоді йому: „Візьми розписку й перепиши, зроби вісімдесят мірок”.
8 І господар похвалив свого безчесного управителя за те, що той діяв так винахідливо. Мирський люди більш винахідливі у повсякденних справах одне з одним, ніж духовні. 9 Тож кажу вам: „Витрачайте блага земні, щоб завести собі друзів. Потім, коли ці блага минуться, вас привітають у вічних оселях”.
10 Чоловікові, якому вірять у малому, повірять і у великому, а той, хто безчесний в малому, і у великому чесний не буде. 11 І якщо ви не гідні довіри в багатствах земних, то хто довірить вам справжнє багатство? 12 І якщо ви не гідні довіри в поводженні з тим, що належить іншим, хто дасть вам те, що належить вам?»
Не можна служити двом господарям
13 «Не може слуга служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам»[c].
Закон Божий неможливо змінити
(Мт. 11:12-13)
14 Все те чули фарисеї, та вони насміхалися з Ісуса, бо були ласі до грошей. 15 А Він сказав їм: «Ви ті, хто намагається переконати людей в своїй добропорядності, але Богові відомі ваші серця. Те, що люди вважають цінним, Богові мерзотне.
16 Закон Мойсеїв і пророки існували до приходу Іоана Хрестителя. Але відтоді, як проповідується Благовість про Царство Боже, кожен прагне ввійти в Нього. 17 Швидше зникнуть небо і земля, ніж втратить силу жодна рисочка хоч однієї з літер Закону Мойсеєвого».
Про розлучення
18 «Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною і бере шлюб з іншою жінкою, чинить перелюб. І кожен, хто одружується з розведеною жінкою, також чинить перелюб».
Притча про багатія і Лазаря
19 Далі Ісус розповів таку притчу: «Був собі багатий чоловік, який жив у розкоші, та завжди одягався у найвишуканіші шати. 20 А біля його воріт лежав бідний чоловік на ймення Лазар. На тілі його були виразки. 21 Він мріяв наїстися тими залишками, що перепадуть зі столу багатія. Тільки собаки підходили й зализували його рани.
22 А згодом бідняк помер, і Ангели забрали його й віднесли до Авраама. Помер також і багач, і був похований. 23 І в країні мертвих[d], страждаючи від мук, багатій поглянув угору й побачив удалині Авраама, а поруч із ним Лазаря. 24 І вигукнув багач: „Отче Аврааме, змилуйся наді мною, пошли Лазаря, щоб він змочив у воді кінчик пальця й охолодив мій язик, бо я так страждаю в цім вогні!”
25 Та Авраам відповів йому: „Сину мій, пригадай: протягом усього свого життя на землі ти мав усі блага, в той час, як Лазареві на долю випали всі страждання. Та тепер він утішений, а ти терпиш муки.
26 Але опріч усе це, глибока прірва пролягла між нами і вами. Хоч як би хто прагнув перейти звідси до вас,—не зміг би, так само й з вашого боку ніхто не в змозі цю прірву здолати”.
27-28 Той каже: „Тоді я прошу тебе, отче, пошли Лазаря до дому мого батька, бо там у мене п’ятеро братів. Хай він застереже їх, щоб і вони були не потрапили до цього місця страждань”.
29 Та Авраам відповів: „У них є Мойсей та пророки. Хай твої брати їх слухають”. 30 Багатій заперечив: „Ні, отче, це якби до них прийшов хтось із померлих, тоді б вони покаялися”. 31 Але Авраам сказав: „Якщо вони не слухаються Мойсея та пророків, то навіть коли встане хтось із померлих, їх усе одно не переконає”».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International