Old/New Testament
Давид і Ґоліаф
17 Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. 2 Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. 3 Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.
4 Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь[a], 5 у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів[b]. 6 На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. 7 Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів[c]. Перед ним стояв його щитоносець.
8 Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. 9 Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». 10 Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». 11 І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.
12 [d] Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. 13 Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий—Авінадав, а третій—Шамма. 14 Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, 15 а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.
16 Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.
17 Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу[e] підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. 18 А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. 19 Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».
20 Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. 21 Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.
22 Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. 23 Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. 24 А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.
25 Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».
26 Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний[f] филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»
27 Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».
28 Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»
29 «Що я такого зробив,—здивувався Давид,—невже й поговорити не можна?» 30 З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. 31 Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.
32 Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».
33 Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат[g], а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».
34 Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, 35 я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. 36 Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. 37 Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина».
Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».
38 Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. 39 Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання.
«Я не можу ходити в цьому, я не звик»,—пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. 40 Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.
41 Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.
42 Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним[h] та ставним, не сприйняв його всерйоз. 43 Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. 44 «Іди-но сюди,—сказав він,—я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»
45 Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. 46 Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. 47 Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»
48 Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. 49 Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.
50 Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.
51 Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой—мертвий, вони кинулися навтіч. 52 Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата[i] і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона. 53 Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір.
54 Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі.
55 Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?»
Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». 56 Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».
57 Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.
58 «Чий ти син, юначе?»—спитав його Саул.
Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».
Саулові ревнощі до Давида
18 Після розмови Давида з Саулом Йонатан відчув духовну близькість до Давида і полюбив його всім серцем[j]. 2 З того дня Саул тримав Давида біля себе й не відпускав його до батьківської домівки. 3 А Йонатан склав Угоду з Давидом, бо дуже полюбив його. 4 Йонатан скинув з себе вбрання, яке завжди носив, і віддав його Давидові: він віддав своє військове вбрання з мечем, луком і паском.
5 Хоч би куди послав його Саул, Давид робив усе так успішно, що Саул присвоїв йому високе військове звання. Це сподобалося всім людям, не тільки військовим проводирям Саулового війська.
6 Коли воїни поверталися додому після того, як Давид убив филистимлянина, зустрічати царя Саула вийшли жінки з усіх міст Ізраїлю. Вони співали пісень перед ним, танцювали в супроводі бубнів та лютнів. 7 Жінки танцювали, приспівуючи:
«Саул вбив тисячі ворогів,
а Давид—десятки тисяч!»
8 Саул розлютився бо цей приспів розгнівав його. «Вони приписали Давидові десятки тисяч,—подумав він,—а мені лише тисячі. Він же може захотіти ціле царство![k]» 9 Відтоді він ревниво стежив за Давидом.
10 Наступного дня від Бога потужно зійшов на Саула злий дух і він пророкував. Давид грав на арфі, як зазвичай, 11 а Саул тримав списа в руці Саул метнув списа, подумавши: «Я припну Давида до стіни». Але Давид двічі ухилився.
12 Саул боявся Давида, бо з ним був Господь, а Саула Він покинув. 13 От він і відіслав Давида, поставивши його командиром тисячі воїнів. Тож Давид командував загонами в різних походах. 14 Скрізь Давидові щастило, бо Господь був з ним. 15 Коли Саул побачив, що Давид має в усьому успіх, він почав боятися його. 16 Проте Ізраїль та Юдея любили й шанували Давида, оскільки він проводив успішні походи.
17 Якось Саул, вирішивши вбити Давида, сказав йому: «У мене є старша дочка Мерав. Я віддам її тобі в дружини, лише служи мені відважно й веди війни Господні». А про себе Саул подумав: «Я не підніму руки на нього. Нехай це зроблять филистимляни».
18 Однак Давид відповів Саулу: «Хто я такий, хто моя сім’я чи батьків рід в Ізраїлі, щоб мені стати зятем царевим?» 19 Отож коли настав час віддавати Саулову дочку, Мерав, Давидові, то віддали її заміж за Адріела з Мехоли.
20 Саулова дочка Міхал кохала Давида, і коли про це розповіли Саулу, він був дуже втішений. 21 «Я віддам її за нього,—подумав Саул,—це буде пасткою для нього, щоб він загинув від рук филистимлян». Саул знову сказав Давиду: «У тебе є друга можливість стати моїм зятем».
22 Саул наказав своїм слугам: «Поговоріть з Давидом наодинці, скажіть: „Слухай, цар втішений тобою службою, і всі його слуги люблять тебе, будь царевим зятем”».
23 Переказали Давиду наказ Саулів його слуги. Але Давид відмовився: «Ви думаєте, що стати царевим зятем то так просто? Я, власне, людина бідна, мало кому відома».
24 Коли Саулові слуги передали своєму володарю, що їм відповів Давид, 25 той наказав їм: «Скажіть Давиду, що цар не хоче ніякої ціни[l] за наречену, лише крайню плоть сотні филистимлян, щоб помститися царевим ворогам». Саул замислив таке, щоб Давид загинув від рук филистимлян.
26 Коли слуги передали слова Саула Давидові, він зрадів, що стане зятем царя. Ще до того, як скінчився призначений час, 27 Давид зі своїми воїнами пішов війною на филистимлян і вбив двісті[m] чоловік. Він прихопив їхню крайню плоть і виклав усе перед царем, щоб стати його зятем. Довелося Саулові віддати свою дочку Міхал за нього.
28 Коли Саул зрозумів, що Господь був з Давидом, а його дочка Міхал любить Давида, 29 ще більше почав його боятися і став його ворогом на все життя.
30 Филистимські полководці й далі нападали, але щоразу Давид виявлявся кмітливішим, ніж будь-який інший воєначальник Саула. Його ім’я стало дуже шанованим.
Повчання Ісуса про молитву
(Мт. 6:9-15)
11 Якось Ісус молився у віддаленому місці, та коли Він закінчив, один із учнів сказав Йому: «Господи, навчи нас молитися. Адже й Іоан навчав цього своїх учнів». 2 Тоді Ісус відповів: «Коли молитеся, кажіть так:
„Отче наш [Небесний][a],
хай святиться ім’я Твоє.
Нехай прийде Царство Твоє.
[Нехай буде воля Твоя,
як на Землі, так і на Небі].
3 Дай нам наш хліб[b] щоденний.
4 Прости гріхи наші, як ми прощаємо тим,
хто завинив перед нами.
І не введи нас у спокусу,
[а спаси від лукавого]”»[c].
Просіть Отця Небесного
(Мт. 7:7-11)
5 По тому Ісус додав: «Уявіть собі, що ви маєте друга й приходите до нього опівночі з проханням: „Друже, позич мені три хлібини. 6 До мене щойно прийшов один із друзів. Він з дороги, а я не маю чим пригостити його”. 7 І уявіть, що ваш друг відповідає вам з-за дверей: „Відчепися! Двері замкнуті. Мої діти і я вже в ліжку. Не вставати ж мені тепер, аби щось там тобі дати!”
8 Істинно кажу вам: хоч він і не підведеться, щоб дати вам хліб заради вашої дружби, але встане й дасть те, що ви просите, якщо будете наполегливі.
9 То ж кажу вам: просіть, і Бог дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять. 10 Бо кожен, хто просить—отримає; хто шукає—знайде, а двері завжди відчиняться тим, хто стукає.
11 Чи є такий батько, який дасть сину гадюку, коли той проситиме риби? 12 Якщо ж син яйце проситиме, то чи дасть йому батько скорпіона? Ніколи! 13 Отже, коли ви, лихі й недобрі люди, знаєте, як зробити добрий дарунок дітям своїм, то наскільки ж вірніше те, що Отець Небесний обдарує Духом Святим усіх, хто просить!»
Влада Ісусова—від Бога
(Мт. 12:22-30; Мк. 3:20-27)
14 Одного разу Ісус вигнав нечистого духа з чоловіка, який був німим. Сталося так, що коли нечистий вийшов із німого, той почав говорити. Натовп навколо був вражений. 15 Але деякі з натовпу казали: «Він виганяє нечистих не інакше, як владою Вельзевула, володаря демонів!»
16 Деякі інші, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. 17 Знаючи їхні думки, Ісус мовив: «Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. І розвалиться та родина, що поділена сама проти себе. 18 Якщо сатана воюватиме супроти самого себе (як ви кажете), як тоді встоїть його царство? Я питаю про це тому, що ви кажете, ніби Я виганяю нечистих владою Вельзевула[d]. 19 А якщо Я виганяю нечистих силою Вельзевула, то чиєю владою виганяють їх ваші послідовники? Тому вони й будуть суддями вашими! 20 З іншого боку, якщо Я виганяю нечистих Божою силою, то це є доказом того, що Царство Боже вже прийшло до вас.
21 Коли дужий і добре озброєний чоловік стереже свій маєток, тоді майно його в безпеці. 22 Та якщо раптом хтось дужчий нападе й переможе, то забере собі зброю й обладунки, на які господар розраховував, щоб захистити себе, і зробить з ними все, що йому забажається.
23 Хто не зі Мною, той проти Мене, хто не допомагає Мені збирати, той розкидає».
Про порожню людину
(Мт. 12:43-45)
24 «Коли нечистий дух виходить із людини, він блукає пустелями, шукаючи спочинку. І не знайшовши, говорить: „Я повернуся до своєї домівки, що полишив”. 25 Отже, він повертається і знаходить місце своє виметеним і прибраним. 26 Тоді він іде й приводить сімох інших духів, іще гірших за себе. Вони всі заходять і живуть там, тож тій людині стає ще гірше, ніж було спершу».
Блаженний, хто слухає Слово Боже
27 І от коли Він усе це говорив, одна жінка з натовпу раптом вигукнула Йому: «Блаженне черево, що народило Тебе, і груди, що годували Тебе!» 28 Та Він відповів: «Ліпше сказати: блаженний той, хто слухає Слово Боже й дотримується його!»
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International