Old/New Testament
Йоав посилає мудру жінку до Давида
14 Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома. 2 От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. 3 А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя.
4 Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!»
5 Цар запитав: «Що непокоїть тебе?»
Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер. 6 Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув. 7 А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі».
8 Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе». 9 Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними».
10 Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує».
11 Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха».
«Присягаюся життям Господа,—запевнив цар,—що жодна волосина з голови твого сина не впаде».
12 Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю».
«Говори»,—дозволив цар.
13 Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав. 14 Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий.[a] 15 І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги. 16 Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”. 17 І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”».
18 Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз».
«Нехай говорить мій володар-цар»,—сказала жінка.
19 Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?»
Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби. 20 Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі».
Авесалом повертається до Єрусалима
21 Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом».
22 Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого».
23 І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом. 24 Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя.
25 У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний. 26 Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів[b] за царською мірою. 27 В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою.
Авесалом змушує Йоава прийти до нього
28 Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя. 29 І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов.
30 Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле.
31 Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?» 32 Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене».
Авесалом приходить до царя
33 Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома.
Авесалом заводить друзів
15 Минав час, Авесалом розжився на власний виїзд і п’ятдесят слуг, що бігли попереду нього. 2 Авесалом узяв за звичку рано вставати і йти на узбіччя дороги біля міської брами. Коли хтось ішов до царя скаржитися, щоб цар вирішив якусь справу, Авесалом його кликав і допитувався: «З якого ти міста?» Якщо той говорив: «Твій слуга з одного з колін ізраїльських». 3 Авесалом йому спочатку казав: «Послухай, твої вимоги справді слушні й справедливі, але цар не має нікого, хто б тебе вислухав». 4 І додавав: «Якби я був суддею на цих землях, тоді б кожен, хто має якісь скарги чи судові справи, міг би прийти до мене, і я подбав би про справедливе рішення».
5 А ще коли хтось, наближаючись, намагався вклонитися йому, Авесалом часто простягав руку, обнімав і цілував людину. 6 Авесалом зустрічав так усіх ходоків ізраїльських, що йшли до царя добиватися правди. Він крав прихильність усіх ізраїльтян.
Авесалом замислив відібрати царство у Давида
7 Через чотири роки[c] Авесалом попросив царя: «Відпусти мене в Хеврон, щоб я виконав обітницю, яку дав Господу. 8 Коли твій слуга жив у Ґешурі арамійському, то ще тоді дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, я піду в Хеврон[d] служити Господу».
9 Цар погодився: «Іди з миром». Ось так сталося, що він пішов у Хеврон. 10 Він розіслав своїх посланців по Ізраїлю з таємним дорученням сповістити всім колінам ізраїльським: «Як тільки ви почуєте, що заграють сурми, зразу ж кажіть: „Авесалом править у Хевроні”».
11 З Єрусалима Авесалома супроводжували двісті воїнів. Вони були невинні, тож нічого не підозрювали про Авесаломові наміри. 12 Авесалом послав також по Агітофела з Ґіло, що був Давидовим радником. Він приносив пожертви. Змова набирала сили й розмаху, число прибічників Авесалома зростало.
Авесаломові задуми стають відомі Давиду
13 До Давида прибув гонець зі звісткою: «Серце ізраїльтян належить Авесалому».
14 Давид звернувся до своїх прибічників в Єрусалимі: «Ходімо. Мусимо тікати, інакше жодному не вдасться сховатися від Авесалома. Ми повинні негайно вийти з міста, щоб він не налетів і не захопив нас. Адже він вразить місто і віддасть його мечу».
15 Цареві слуги відповіли: «Твої раби готові зробити все, що вирішить, за що візьметься наш володар—цар».
16 І цар вирушив у путь з усіма домашніми, однак залишив десять наложниць, щоб стерегли дім. 17 Він пішов, а за ним потягнулися його прибічники. Вони зупинилися в останній оселі. 18 Всі його слуги пройшли вперед разом з керетянами та пелетійцями та шістьмастами ґіттійцями, що приєдналися до царя в Ґаті, пройшли перед очима царя.
19 Цар звернувся до ґіттійця Іттая: «Навіщо тобі йти з нами? Вертайся й залишайся з царем Авесаломом. Ти ж бо чужинець, вигнанець з рідних місць. 20 Адже ти прийшов до нас тільки вчора. Хіба я змушу тебе сьогодні поневірятися з нами, коли й сам не знаю, куди йду. Повертайся й краян своїх заверни. Нехай з тобою будуть Господа доброта та вірність![e]»
21 Однак Іттай відповів цареві: «Заприсягаюся життям Господа та життям мого володаря-царя: хоч де був би мій володар-цар: ішов би він на життя чи на смерть—там буде й слуга твій».
22 Тоді Давид сказав Іттаю: «Іди, проходь уперед». І ґіттієць пішов з усіма своїми людьми й усіма їхніми дітьми.
23 І весь край[f] тужив і побивався, коли проходили люди. Цар також перетнув долину Кідрон. І весь люд ішов у напрямку пустелі.
24 Був там і Задок, а левити, які йшли поруч, несли ковчег Божого Заповіту. Вони опустили ковчег Божий і Авіатар готував цілоспалення і молився, доки всі люди вийшли з міста.
25 Потім цар наказав Задоку: «Віднеси назад у місто Божий ковчег. Якщо Господь буде милостивий до мене, Він поверне мене й дасть змогу побачити Його та Його дім. 26 Але якщо Він скаже: „Я не вдоволений тобою”,—тоді нехай робить зі мною все, що вважає за потрібне».
27 Цар також запитав священика Задока: «Ти хіба не провидець? Повертайся з миром у місто[g] з сином своїм Агімаазом та сином Авіатара Йонатаном. Візьміть з Авіатаром обох ваших синів. 28 Я чекатиму біля броду на потоці в пустелі, доки ви не пришлете когось до мене зі звісткою».
29 Задок та Авіатар забрали ковчег Божий в Єрусалим. Там і залишились.
Давидова молитва проти Агітофела
30 А Давид і далі з плачем піднімався на Оливну гору. Ішов він босоніж, із покритою головою. Всі люди, що були разом з ним, піднімалися. Вони були з покритими головами й гірко плакали. 31 Давидові донесли, що Агітофел є одним із заколотників і що він змовився з Авесаломом. І Давид почав молитися: «О Господи, зроби так, щоб Агітофелова порада перетворилася на дурницю». 32 Коли Давид піднявся на вершину, де люди завжди шанували Бога, його зустрів Хушай-аркієць у розірваному одязі, з порохом на голові[h].
33 Давид сказав йому: «Якщо ти підеш зі мною, то будеш мені тягарем. 34 Але якщо повернешся до міста і скажеш Авесалому: „Я буду твоїм рабом, о царю. Я був колись рабом батька твого, а тепер служитиму тобі”,—тоді ти зможеш мені допомогти, завадивши виконанню порад Агітофела. 35 Чи не будуть там з тобою священик Задок та Авіатар? Розповідай їм усе, що почуєш у царському домі. 36 З ними там двоє синів Агімааз, син Задока, та Йонатан, син Авіатара. Пошли їх до мене з будь-якими новинами, які матимеш».
37 Отак прибув до Єрусалима друг Давида Хушай, якраз тоді, коли Авесалом прийшов у місто.
Ісусові застороги проти гріха
(Мт. 18:6-7, 21-22; Мк. 9:42)
17 Ісус сказав Своїм учням: «Спокуси, що кидають людину в гріх, завжди існуватимуть. Але горе тому, через кого вони приходять! 2 Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. 3 Пильнуйте себе! Якщо брат твій грішить, вкажи йому на те. І якщо він покається, прости його. 4 Якщо ж він грішить проти тебе сім разів на день і сім разів повертається до тебе й каже: „Я каюся”,—прости його».
Апостоли просять зміцнити їхню віру
5 Тоді апостоли попросили Господа: «Дай нам більше віри!» 6 На те відповів Господь: «Якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б сказати цій шовковиці: „Вирви коріння своє з землі й переселися в море”,—і вона послухалася б вас».
Будьте добрими слугами
7 «Уявіть, що ви маєте раба, який обробляє землю або доглядає овець. Коли він з поля повертається додому, чи скажете ви йому: „Негайно іди і сідай поїж?” 8 Чи ви не скажете: „Приготуй вечерю, вдягни фартух і прислужи мені, поки я їм та п’ю, а потім і сам можеш поїсти й попити?” 9 Чи подякуєте ви слузі за те, що він виконує ваші накази?
10 Так само й з вами: коли ви виконали те, що вам було доручено, скажіть собі: „Ми слуги, котрі не заслуговують ніякої подяки. Ми лише виконували свій обов’язок”».
Очищення десяти прокажених
11 По дорозі до Єрусалиму Ісус мандрував уздовж кордону між Самарією та Ґалилеєю. 12-13 Коли Він увійшов в одне з селищ, Його зустріли десять чоловік хворих на проказу. Вони стояли віддалік і голосно гукали: «Ісусе, Володарю, змилуйся над нами!» 14 Побачивши їх, Ісус наказав: «Підіть і покажіться священикам»[a]. І поки ті десятеро йшли, вони цілком очистилися.
15 Та один із них, коли побачив, що він зцілений, повернувся й голосно славив Бога. 16 Він простягся долілиць біля Ісусових ніг і дякував Йому. Він був самаритянином.
17 У відповідь Ісус запитав: «Хіба не десятеро очистилися? Де ті дев’ятеро? 18 Невже жоден із них, крім цього іноземця, не повернувся віддати дяку Богові?»
19 І сказав йому Ісус: «Підведися і йди. Твоя віра зцілила тебе».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International