Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
Господь призиває Ісаю в пророки
6 Того року, коли помер цар Уззія,[a] було мені видіння Господа, який сидів на високо піднесеному престолі, а складки Його плаща заповнювали храм. 2 Серафими витали над Ним. Кожен мав шестеро крил. Двома вони закривали обличчя, іншими двома прикривали ноги, а ще два крила були для польоту. 3 Вони кричали одне одному:
«Свят, свят, свят, Господь Всемогутній,
а Його слава розходиться по всій землі».
4 Задвигтіли брами храмові від лунких голосів Ангельських, і храм почав наповнюватися димом[b].
5 Я вигукнув: «О горе мені! Я приречений! Бо не настільки чистий я, щоб із Богом розмовляти. І живу я серед народу, який теж не настільки чистий[c], щоб з Богом говорити, але очі мої бачили царя, Господа Всемогутнього».
6 Потім підлетів до мене один із серафимів, тримаючи розпечену вуглину, яку захопив щипцями з вівтаря. 7 Він торкнувся моїх уст і промовив: «Дивись, оце твоїх уст торкнулася розжарена вуглина, твою вину знято. Твій гріх забуто[d]». І почув я голос Володаря мого, який сказав:
8 «Кого Мені послати? Хто піде для нас?» Тут я відповів: «Я тут, пошли мене!»
9 Тоді Господь промовив: «Іди й скажи цьому народові:
„Слухайте, але не розумійте,
дивіться, але не затямте”.
10 Зроби розум цих людей глухим,
позатикай їм вуха, накрий їхні очі,
щоб вони очима не бачили,
вухами не чули, а серцями не розуміли,
щоб не могли повернутися до Мене і врятуватися».
11 Тоді я спитав: «Як довго мені це робити, Господи?»
Він відповів:
«Аж доти, як зруйнують міста,
як не залишиться там людей,
як по оселях ніхто не житиме, доти,
як земля стане спустошеною і безлюдною.
12 Я, Господь, вишлю в далекі краї людей,
і спорожніє земля.
13 Хоча й десята частка народу там зостанеться,
земля буде знову спалена,
як дуб чи терпентинне дерево,
після яких залишаються пеньки,
що знову можуть прорости, як святе сім’я».
1 Псалом Давида.
Вславлятиму Тебе від глибини душі,
перед богами[a] я співатиму осанну.
2 Святому храму шанобливо і покірливо вклонюся,
звеличуватиму Твоє ім’я за милість, за любов Твою,
адже обітниця Твоя Твоє ім’я піднесла над усім.
3 Коли я Тебе кликав, Ти озвався,
Ти простір дав душі моїй складати про Тебе гімни.
4 Нехай усі земні царі Тебе прославлять,
коли слова Твої почують.
5 Нехай вони також співають про діла Господні,
тому що слава Господа—безмежна.
6 Хоч високо піднесений Господь,
убогого Він помічає, пихатим знає ціну,
віддалік тримає їх.
7 Якщо ускочу я в халепу,
Ти зробиш так, щоб кривдника я пережив,
простягнеш руку і правицею мене спасеш.
8 Господь відплатить ворогам за мене.
О Господи, повік живуть Твої любов і ласка незрадливі.
Не кинеш Ти нізащо і ніколи тих, кого створив.
Божа Звістка про Христа
15 Зараз я хочу нагадати, брати і сестри мої, про Добру Звістку, що я проповідував вам. Ви її одержали і на ній засновуєте життя своє. 2 Завдяки їй ви врятуєтеся, якщо добре пам’ятаєте те, що я вам проповідував. Якщо ж ні, то марно ви повірили.
3 Я передав вам насамперед те, що сам отримав: Христос прийняв смерть за наші гріхи, як сказано у Святому Писанні. 4 Його було поховано, і Він воскрес на третій день, як сказано у Святому Писанні. 5 Він з’явився Петрові, а потім дванадцятьом апостолам. 6 Після того Він з’явився більш як п’ятистам віруючим одночасно. І більшість із них досі ще живі, хоча дехто вже й помер. 7 Тоді з’явився Він Якову, а після цього і всім апостолам.
8 Нарешті, Він з’явився й мені також, наче якомусь недоноскові. 9 Бо я останній з апостолів. Я навіть не достойний зватися апостолом, бо переслідував Божу церкву. 10 Я—апостол милістю Божою, і Його милосердя до мене не було марним. Навпаки, я працював дуже старанно і впертіше за всіх, хоча не сам я, а милість Божа, яка зі мною, робила це. 11 Тож незалежно від того, чи я проповідую вам, чи хтось із інших апостолів, ми проповідуємо одне. І це саме те, в що ви повірили.
Ісус обирає перших учнів
(Мт. 4:18-22; Мк. 1:16-20)
5 1-2 Сталося так, що коли Ісус стояв біля Ґенісаретського озера[a], навколо Нього зібралися люди й слухали Слово Боже. Ісус побачив два човни на березі озера. З них якраз зійшли рибалки й мили свої сіті. 3 Ісус увійшов до одного з човнів, який належав Симонові, й попросив господаря трохи відплисти від берега. А сам сів і почав з човна навчати натовп, який стояв біля води.
4 Скінчивши говорити, Ісус сказав Симонові: «Відпливи на глибину, закинь сіті, та зловиш багато риби». 5 Симон відповів: «Учителю, ми тяжко трудилися цілу ніч і нічого не зловили, але якщо Ти так кажеш, я закину сіті».
6 Зробивши так, вони зловили дуже багато риби, аж сіті почали рватися. 7 То гукнули вони товаришів на іншому човні, щоб ті допомогли їм. Ті підпливли, й обидва човни так наповнилися рибою, що мало не почали тонути. 8 Побачивши це, Симон-Петро припав до Ісусових колін і вигукнув: «Залиши мене, Господи, бо я чоловік грішний!» 9 Петро казав так, бо, як і всі інші, хто були з ним, він був приголомшений такою рибальською здобиччю. 10 Так само вражені були й Симонові товариші Яків та Іоан, Зеведеєві сини. То Ісус сказав Симонові: «Не бійся. Відтепер ти ловитимеш душі людські!»
11 Вони повитягали човни на берег, все полишили й пішли за Ісусом.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International