Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
2 Ізраїлю, скажи таке:
«Любов Господня щира буде жити вічно!»
19 Тож брами перемоги відчиніть для мене,
щоб я ввійшов і Господу подяку склав.
20 Оце Господні брами:
лиш праведні ввійдуть у них.
21 Тебе вславлятиму за те, що відгукнувся,
що визволив мене з біди.
22 Той камінь, що будівельники відкинули,
виявився краєугольним каменем.
23 Це все від Господа, і це для нас прекрасно.
24 Цей день Господь створив,
тож веселімося й радіймо нині!
25 Спаси нас, Господи,
Тебе благаю, Господи, врятуй[a]!
26 Благословенний той, хто входить у ім’я Господнє,
благословляємо його в Господнім храмі!
27 Господь—це Бог, на нас пролите Його сяйво.
Тож до рогів жертовника припніть святкову жертву.
28 Ти—Бог мій, дякуватиму Тобі,
я возвеличувати буду свого Бога!
29 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Мк. 11:1-11; Ін. 12:12-19)
28 Розповівши цю притчу, Ісус вирушив далі до Єрусалиму. 29 Підійшовши до міст Ветфаґія та Віфанія поблизу гори, що звалася Оливною, Ісус відіслав двох Своїх учнів 30 з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив.: Відв’яжіть його й приведіть сюди. 31 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте віслючка?”—то ви мусите відповісти: „Він потрібен Господу”».
32 Отож двоє з учнів пішли до села й там знайшли віслючка, точно так, як Він казав їм. 33 А коли вони віслючка відв’язували, його власники запитали їх: «Навіщо ви відв’язуєте віслючка?» 34 Вони відповіли: «Він потрібен Господу». 35 Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг й посадили Його зверху.
36 Коли Ісус їхав, люди стелили перед Ним на дорозі свій одяг. 37 А як підійшов Він до сходу з Оливної гори, натовп учнів почав радісно й голосно славити Бога за всі чудеса, які вони побачили. 38 Вони вигукували:
«Благословенний Цар,
Який приходить в ім’я Господнє!(A)
Мир на Небі й слава Господу!»
39 Серед людей у натовпі було кілька фарисеїв. Вони звернулися до Ісуса: «Вчителю, вгамуй Своїх учнів!» 40 Ісус відповів їм: «Повірте, якщо Мої послідовники зараз замовкнуть, то каміння почне вигукувати!»
Божі слуги справді залежать від Бога
4 Господь, мій Володар, навчив мене,
що слід казати цим понурим людям,
щоб знав я,
як підтримати і втішити слабкого.
Щоранку Він будить мене і повчає,
як учня, який мусить уважно слухати.
5 Господь, мій Володар, відкрив мені вуха,
і я не пішов проти Нього,
не повернувся до Нього спиною.
6 Я підставив спину тим, хто б’є мене,
а щоки тим, хто скуб мою бороду.
Я не сховав обличчя,
коли мене ображали й обпльовували.
7 Господь, мій Володар, допомагає мені,
тому й не зачепили мене людські кривди.
Я буду непохитний, бо переконаний,
що Він мене в тяжку годину не полишить.
8 Вже близько Той,
Хто проголосить мою безневинність.
Той, хто мене звинувачує, нехай прийде до мене,
підемо разом до суду тоді, щоб нас розсудили.
9 Погляньте, Господь, мій Володар, допомагає мені.
Хто скаже, що я винний?
Усі ці люди згинуть, як одяг, поточений міллю.
9 Ти на поталу ворогу не кинув, звільнив мене.
10 О Господи, я в небезпеці, зглянься!
Я згорювався, виплакав всі очі,
здавила туга душу й тіло.
11 Життя моє згасає у печалі,
і роки відлітають у журбі.
З’їдає сили почуття провини,
воно вгризається в мої кістки.
12 Від ворогів своїх терплю зневагу,
зневагу від сусідів я терплю,
вже родичі, і ті мене бояться,
на вулиці сахаються мене.
13 Забутий я людьми, неначе вмер я,
так ніби в домі непотрібна річ.
14 Про себе я почув плітки жахливі,
люди їх довкруги плетуть,
коли змовляються, зібравшись, проти мене,
про те, як відібрати моє життя.
15 Але я, Господи, надіюся на Тебе,
і через те кажу я: «Ти—мій Бог».
16 Моє майбутнє Ти в руках тримаєш.
Врятуй мене від ворогів моїх!
Приклад Христа
5 У житті своєму ви повинні думати й чинити так, як Ісус Христос.
6 Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях,
та не вважав Свою рівність Богові скарбом,
за який треба триматися.
7-8 Замість того, Він полишив Своє місце із Господом,
ставши рабом, звичайною людиною.
І ставши таким, принизив Себе,
й був покірливим до останньої години,
аж до смерті на хресті.
9 Через те Бог возніс Його
і звеличив до таких висот і дав Йому ім’я,
яке є найважливішим від будь-якого іншого імені,
10 щоб усі, хто знаходиться на небі,
на землі і під землею,
схилили коліна на славу імені Ісусового.
11 І щоб усі уста проголошували, що Ісус Христос—
Господь на славу Бога Отця.
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Мк. 14:22-26; 1 Кор. 11:23-25)
14 Коли настав час, Ісус зайняв місце за столом, і апостоли сіли разом з Ним.
15 Ісус звернувся до них: «Я дуже хотів спожити разом з вами Пасхальну вечерю перш, ніж прийму страждання. 16 Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це у Царстві Божому».
17 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, сказав: «Нехай кожний з вас вип’є з чаші цієї. 18 Бо істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже».
19 Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене». 20 Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий для людей, які належать Йому; і проллється вона за вас»[a].
21 Потім Ісус мовив: «Один із вас незабаром зрадить Мене; його рука зараз знаходиться поруч з Моєю. 22 Син Людський піде на смерть, як і було Йому призначено Господом. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть». 23 Тоді апостоли почали сперечатися один з одним про те, хто б міг таке зробити.
Будьте як слуги, а не як пани
24 Також серед учнів Ісусових спалахнула суперечка про те, хто з них вважається найбільшим. 25 Але Ісус сказав їм: «Царі поганські панують над своїми народами. І ті, хто має владу над людьми, вимагають, щоб їх називали благодійниками. 26 Але ж ви не поводьте себе так. Навпаки, найбільший з-поміж вас мусить стати як найменший, а пан—ніби слуга. 27 Бо хто значніший: той, хто сидить за столом, чи той, хто йому прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Але Я серед вас як той, хто прислуговує.
28 Ви зосталися зі Мною в Моїх випробуваннях. 29 І Я заповідаю вам Царство так само, як Мій Батько заповідав Його Мені. 30 То ви сидітимете за Моїм столом у Царстві Небесному, будете їсти й пити зі Мною. Саме вам сидіти на престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських».
Випробовування Петра
(Мт. 26:31-35; Мк. 14:27-31; Ін. 13:36-38)
31 «Симоне[b], Симоне, послухай! Сатана просив дозволу перевірити вас, неначе селянин перевіряє пшеницю, відділяючи добре зерно від поганого. 32 Та Я молився за тебе, щоб не втратив ти віру. То ж коли ти, Симоне, знов повернешся до Мене, укріпи віру братів своїх».
33 Однак Симон, якого ще звали Петром, відповів: «Господи, я готовий іти з Тобою до в’язниці й навіть на смерть». 34 Але Ісус промовив: «Кажу тобі, Петре: ще й півень не проспіває уранці, ти тричі зречешся Мене»[c].
35 І звернувся Ісус до Своїх учнів: «Коли Я посилав вас без гаманця, торби й сандалів, чи вам чогось бракувало?» Вони відповіли: «Нічого». 36 Ісус продовжував: «Але зараз, якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою. І якщо хто не має меча, хай продасть свій плащ і придбає меч. 37 Бо кажу вам, що сказане у Святому Писанні мусить збутися зі Мною: „І вважатимуть Його за злочинця”.(A) Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення».
38 Учні кажуть: «Господи, подивись, ось тут два мечі». І Він відповів: «Цього достатньо»[d].
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Мк. 14:32-42)
39 Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним. 40 Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам». 41 Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися: 42 «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша[e] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». 43 І з’явився перед Ним Ангел з небес і зміцнив Його сили. 44 Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові[f].
45 Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем. 46 Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам».
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Ін. 18:3-11)
47 Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.
48 Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?» 49 Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?» 50 Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.
51 Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його. 52 Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями. 53 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година—година владарювання мороку».
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:57-58, 69-75; Мк. 14:53-54, 66-72; Ін. 18:12-18, 25-27)
54 Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом. 55 Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними.
56 Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом». 57 Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!»
58 Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!»
59 Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї». 60 Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень. 61 Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». 62 Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи.
Знущання з Ісуса
(Мт. 26:67-68; Мк. 14:65)
63 Люди, які тримали Ісуса під охороною, почали насміхатися над Ним й бити Його. 64 Вони також затулили Ісусу очі й почали бити Його, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[g], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» 65 І говорили вони багато іншого Ісусу, щоб образити Його.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Ін. 18:19-24)
66 Вранці наступного дня, зібралися разом старійшини народу, головні священики й книжники, та привели Ісуса на своє зібрання[h]. 67 Вони сказали: «Якщо Ти Христос, то скажи нам це». Та Ісус відповів їм: «Навіть якщо Я і скажу вам, що Я Христос, ви Мені не повірите. 68 І якщо Я запитаю вас про щось, ви не дасте відповіді. 69 Але віднині, Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога».
70 Вони всі запитали: «Тож скажи нам: Ти—Син Божий?» Ісус сказав їм: «Ви вірно сказали, хто Я є». 71 І тоді вони мовили: «Навіщо нам іще якісь додаткові свідчення? Ми самі все чули від Нього Самого!»
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-14; Мк. 15:1-5; Ін. 18:28-38)
23 Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. 2 І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом—Царем Юдейськім». 3 Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».
4 Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». 5 Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».
6 Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. 7 Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.
Ісус перед Іродом
8 Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. 9 Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.
10 При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. 11 Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.
12 У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мт. 27:15-26; Мк. 15:6-15; Ін. 18:39—19:16)
13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. 15 Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. 16 Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».
17 [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ][i]. 18 У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» 19 (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство).
20 Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. 21 Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»
22 І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».
23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. 25 Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Ін. 19:17-27)
26 Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. 27 Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним.
28 Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. 29 Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. 30 Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!”(B) 31 Бо якщо таке траплятиметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?»[j]
32 Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. 33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього.
34 Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять»[k]. Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб.
35 Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» 36-37 Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!»
38 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: «ЦЕ ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 39 І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!»
40 Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. 41 Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». 42 І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство».
43 Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю».
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Ін. 19:28-30)
44 Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. 45 І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в храмі розірвалася навпіл.
46 Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух[l] Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер.
47 Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». 48 Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому[m].
49 Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї.
Поховання Ісуса
(Мт. 27:57-61; Мк. 15:42-47; Ін. 19:38-42)
50-51 Саме у той час, в Єрусалимі знаходився чоловік на ймення Йосип з юдейського міста Ариматея. Він був доброю і праведною людиною й також чекав на прихід Царства Божого. Йосип був членом ради юдейської та не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту. 52 Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа.
53 Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі.
54 Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота. 55 Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його. 56 Вони повернулися додому й приготували запашну олію й пахощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-14; Мк. 15:1-5; Ін. 18:28-38)
23 Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. 2 І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом—Царем Юдейськім». 3 Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».
4 Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». 5 Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».
6 Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. 7 Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.
Ісус перед Іродом
8 Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. 9 Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.
10 При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. 11 Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.
12 У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мт. 27:15-26; Мк. 15:6-15; Ін. 18:39—19:16)
13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. 15 Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. 16 Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».
17 [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ][a]. 18 У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» 19 (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство).
20 Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. 21 Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»
22 І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».
23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. 25 Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Ін. 19:17-27)
26 Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. 27 Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним.
28 Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. 29 Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. 30 Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!”(A) 31 Бо якщо таке траплятиметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?»[b]
32 Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. 33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього.
34 Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять»[c]. Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб.
35 Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» 36-37 Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!»
38 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: «ЦЕ ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 39 І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!»
40 Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. 41 Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». 42 І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство».
43 Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю».
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Ін. 19:28-30)
44 Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. 45 І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в храмі розірвалася навпіл.
46 Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух[d] Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер.
47 Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». 48 Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому[e].
49 Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International