Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Ламед

¹¹ Коли Михей, син Ґемарії, сина Шафана, почув усі слова Господа із сувою, ¹² він пішов до царського палацу, до покоїв писаря, де були всі вельможі: писар Елішама, і Делая, син Шемаї, та Елнатан, син Акбора, Ґемарія, син Шафана, Седекія, син Хананії, і всі інші вельможі. ¹³ Коли Михей переповів їм усе, що чув він, коли Варух читав людям сувій, ¹⁴ вельможі послали Єгуді, сина Натанії, сина Шелемії, сина Куші, до Михея з таким наказом: «Візьми сувій, що ти читав людям, і приходь». Тож Варух, син Нерії, взяв сувій і прийшов до них. ¹⁵ Вони йому сказали: «Сідай і прочитай нам твій сувій». І Варух прочитав їм.

¹⁶ Коли вони все почули, то перелякано перезирнулися. І сказали вони Варуху: «Ми, безумовно, передамо все це царю». ¹⁷ Тоді вони спитали Варуха: «Скажи нам, як ти написав ці слова? З уст Єремії?»

¹⁸ І Варух відповів: «Так, із уст його. Він промовляв до мене всі ці слова, а я для нього записував їх на сувої».

¹⁹ Тож сказали Варуху вельможі: «Іди й сховайся з Єремією, і хай ніхто не знає, де ви».

²⁰ Вони лишили сувій у кімнаті писаря Елішама, а самі пішли до царя Єгоякима і доповіли йому все, що сталося. ²¹ Цар послав Єгуді принести сувій, і той забрав його з кімнати писаря Елішама. І прочитав його Єгуді царю і всім вельможам, що були з ним. ²² То був дев’ятий місяць^[a], цар сидів у своєму зимовому будинку, й перед ним у жаровні палав вогонь. ²³ Щоразу, як Єгуді прочитував три або чотири стовпчики сувою, цар відрізав їх невеличким писарським лезом і кидав у вогонь, доки не спалив увесь сувій у жаровні. ²⁴ Ні цар, ні його слуги, які чули ці слова, не злякалися й не подерли одяг^[b] свій. ²⁵ І хоч Елнатан, Делая і Ґемарія благали царя не палити сувій, але він їх не послухав. ²⁶ Натомість цар наказав Єрамеелові, сину царя, Сераї, сину Азріела, і Шелемії, сину Авдеела, схопити писаря Варуха і пророка Єремію. Та не в змозі вони були заарештувати Варуха і Єремію, бо Господь сховав їх.

Павлова радість

² Відкрийте нам серця ваші, бо ми нікого не скривдили, нікого не звели, нікого не обдурили. ³ Кажу це не для того, щоб осудити вас. Я й раніше казав, що ви—в серцях наших. Ми раді жити й вмерти разом з вами. ⁴ З вами я сповнений упевненості й втіхи. Я пишаюся вами і переповнююся радістю у всіх наших стражданнях.

⁵ Навіть коли ми прийшли до Македонії, то не мали відпочинку. Біди чекали на нас усюди: зовнішня боротьба і внутрішні страхи. ⁶ Та Бог, Який втішає принижених, утішив і нас приходом Тита. ⁷ І не лише його приходом, а й тією радістю, що він знайшов у вас. Він розповів нам про те, як ви хочете побачити нас, як засмучені тим, що скоїли, як турбуєтеся про мене. Тож радість моя була ще більшою.

⁸ Хоч і засмутив вас своїм листом, та я не шкодую, що написав його. І навіть якщо раніше шкодував, то зараз бачу, що він засмутив вас лише тимчасово. ⁹ Отже, я зараз дуже радий—не через те, що засмутив вас, а тому, що смуток змусив вас розкаятися. Бо засмучені ви були печаллю, бажаною Богу. Отже, шкоди від нас не було. ¹⁰ Смуток, бажаний Богу, приносить людям каяття, про яке не варто шкодувати, а таке каяття веде до спасіння. Світський же смуток породжує смерть. ¹¹ Цей смуток—бажаний Богу. Погляньте, яку щирість і правдивість він створив для вас! Який захист вашої невинності, яке обурення, яка тривога, які прагнення і яке завзяття побачити нас, і яка кара для того, хто згрішив! У всьому ви показали свою чистоту!

¹² Коли я написав вам, то це не заради того, хто згрішив, або не проти того, хто вчинив зло. Я зробив це для того, щоб ваша турбота про нас виявилась перед Богом.