Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

¹ Псалом Давида.

Повернення ковчега до Ізраїлю

6 Після семи місяців перебування ковчега Господнього на землях филистимлян, ² вони скликали священиків та чаклунів і запитали: «Що нам робити з Господнім ковчегом? Розкажіть нам, як його повернути на своє місце?»

³ Ті відповіли: «Якщо будете відправляти ковчег Бога Ізраїлю, не відсилайте його порожнім, а неодмінно пошліть ще й жертви спокути, і тоді зцілитеся»^[a].

⁴ Филистимляни спитали: «Яку жертву на спокуту слід Йому послати?»

Священики й провидці відповіли: «П’ять золотих пухлин та п’ять золотих пацюків, за кількістю филистимських правителів, бо на вас і ваших поводирів напала одна й та сама болячка. ⁵ Зробіть із золота подоби ваших пухлин та пацюків, що спустошують край, і вшануйте Бога Ізраїлю. Може, Він і зніме Свою руку з вас, ваших богів, та вашої землі. ⁶ Навіщо вам черствіти серцями, як зачерствіли серцями єгиптяни й фараони? Коли Він був з ними, хіба вони не відпустили ізраїльтян, щоб ті могли піти своєї дорогою?

⁷ Тепер змайструйте новий віз, візьміть двох дійних корів, які не ходили під ярмом, запряжіть тих корів, а телят їхніх заберіть геть від них додому^[b]. ⁸ Візьміть Господній ковчег і поставте його на віз, а поряд із ним поставте скриньку, в яку покладете вироби з золота, що їх посилаєте як пожертву за провини ваші. Штовхніть віз, і нехай він котиться своїм шляхом. ⁹ Але стежте за ним. Якщо він дійде до своїх земель, до Бет-Шемеша, значить, Господь зробив нам таке велике лихо. А якщо ні, тоді ми вже знатимемо, що то не Його рука нас вразила, а що то сталося випадково».

¹⁰ Так люди і зробили. Вони взяли двох дійних корів, запрягли їх у віз, а телят їхніх тримали вдома. ¹¹ Тоді поставили ковчег Господній, скриньку з золотими пацюками й виливками пухлин на віз. ¹² Корови рушили просто до Бет-Шемеша, не звертаючи зі шляху ні праворуч, ні ліворуч та мукаючи весь час. Филистимські правителі супроводжували їх аж до кордону Бет-Шемеша.

¹³ Якраз на той час люди Бет-Шемеша жали пшеницю в долині. Коли вони помітили ковчег, то дуже зраділи, що побачили його. ¹⁴ А віз підкотив до поля Ісуса з Бет-Шемеша й зупинився поряд з великим каменем. Люди порубали віз на дрова, а корів принесли жертву всеспалення Господу. ¹⁵ Левити зняли Господній ковчег та скриньку з золотими речами й поставили їх на великий камінь. Того дня люди Бет-Шемеша приносили Господу жертви всеспалення й пожертви. ¹⁶ П’ять филистимських правителів бачили це і того ж дня повернулися до Екрона.

¹⁷ Ті золоті пухлини були послані филистимлянами Господу як жертви спокути, по одній за міста Ашдод, Ґазу, Ашкелон, Ґат і Екрон. ¹⁸ А кількість золотих пацюків відповідала кількості филистимських поселень, які належали п’ятьом правителям—від укріплених міст до сіл. Великий камінь, на який вони поставили Господній ковчег, і по сьогодні є свідком тих подій на полі Ісуса з Бет-Шемеша.

Притча про сіяча

(Мт. 13:1-17; Мк. 4:1-12)

⁴ Коли посходилися до Ісуса люди з кожного міста, то зібрався великий натовп, Ісус розповів їм притчу: ⁵ «Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. ⁶ Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. ⁷ Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. ⁸ А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного».

Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!»

⁹ Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. ¹⁰ Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб

Пояснення притчі про сіяча

(Мт. 13:18-23; Мк. 4:13-20)

¹¹ «Ось вам пояснення притчі: зерно—то Слово Боже. ¹² Зерно, що впало при дорозі—це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. ¹³ Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. ¹⁴ Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів^[a]. ¹⁵ А зерно, що впало на добру землю—це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай».