Revised Common Lectionary (Complementary)

17 Молитва Давида.

⁵ Коли двоє братів живуть разом і один з них помирає, і немає в нього сина, дружина небіжчика не повинна виходити заміж за межами родини, за чужого. Брат її чоловіка мусить одружитися з нею, лягти з нею й виконувати обов’язки чоловікового брата щодо неї. ⁶ Тоді первісток, якого вона народить, займе місце померлого брата, й ім’я його не забудеться в Ізраїлі. ⁷ Та якщо чоловік не одружитися з братовою дружиною, тоді вона має піти до старійшин міста, що збираються при брамі, й сказати: «Брат чоловіка мого відмовляється зберегти ім’я брата свого в Ізраїлі». ⁸ Тоді старійшини цього міста мусять викликати його й поговорити з ним. І він мусить при всіх сказати: «Я не хочу одружуватися з нею». ⁹ Тоді дружина брата його має підступити до нього перед очима старійшин і зняти з ніг його сандалі, й плюнути йому в обличчя, і сказати: «Ось що роблять з чоловіком, який не хоче дати братові своєму потомства». ¹⁰ Тоді його родину в Ізраїлі знатимуть як «родину босого»^[a].

Павло—римський громадянин

²² До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» ²³ Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву^[a]. ²⁴ Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. ²⁵ Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»

²⁶ Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік—римський громадянин». ²⁷ Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так»,—відповів той. ²⁸ Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».

²⁹ Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.

Павло перед Синедріоном

³⁰ Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.

23 Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». ² Первосвященик Ананія^[b] звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. ³ Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били».

⁴ Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» ⁵ Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”»^(A).

⁶ Коли Павло зрозумів, що частина присутніх—саддукеї, а ще частина—фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих».

⁷ І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. ⁸ (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). ⁹ Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього».

¹⁰ Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. ¹¹ Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі».