Revised Common Lectionary (Complementary)
68 Для диригента. Псалом Давидів. Хвальна пісня.
2 Хай встане Бог й розсіє ворогів,
хай ненависники усі тікають.
3 Як вітром гнаний дим,
розсіються хай недруги Твої.
Як віск, що топиться на сильному вогні,
так вороги Твої нехай загинуть.
4 Возрадуються праведники перед Богом,
побожні тішаться і задоволені усім!
5 Співаймо Богу, у піснях Його ім’я славімо.
Готуймо шлях Йому через пустелю,
радіймо перед Тим, Чиє ім’я Єгова[a].
6 В святій Своїй оселі Бог—
Він батько сиротам, та вдів заступник.
7 Самотнім Бог помешкання дарує.
Та ворогів Він кидає в безводну спеку.
8-9 Коли Ти йшов перед Своїм народом, Боже,
його з Єгипту у пустелю вивів. Села
Земля тремтіла,
небеса дощем стікали перед Богом.
10 Дощ рятівний наслав Господь,
щоб древню виснажену землю оживити.
19 Зійшов Господь на вершину знов,
за Ним йшли лави полонених щільно.
Прийняв у дар людей Він,[a] навіть тих,
котрі раніше повставали проти Нього.
20 Вславляймо Господа!
Щодня допомагає Він тягар турбот нам зносить,
нас спасає. Села
14 Чого ми сидимо тут?
Збираймося й ходімо у фортеці!
Якщо Господь прирік нас на загибель,
то хай нас смерть настигне у фортецях.
Бо ми грішили перед Богом,
тож Він примусив випити отруйної води.
15 Ми жадали миру,
та нічого доброго немає,
чекали зцілення, та маєм лише жах.
16 Із Данових земель доноситься хропіння коней,
уся земля здригалась від іржання жеребців його.
Вони прийшли і знищіли усе довкола:
і місто, й тих, хто в місті жив.
17 «Тож ось нашлю на цей народ гадюк[a],
що їх спинить не можна,
щоб вас кусали»,—каже так Господь.
18 Печаль охоплює мене,
і серце моє від жаху мліє.
19 Я чую, як Мій обраний народ
ридає за тих, хто у далекому краю:
«Хіба Господь не з ними?
Хіба цар Сіону не там?
Нащо ж вони підбурюють Мене
бовванами й марнотами чужими».
20 Жнива минули, закінчилось літо,
та нас ніхто не врятував.
21 Якщо народу боляче—то боляче й мені.
Я в розпачі, від відчаю не можу говорить.
22 Хіба нема ніякого бальзаму в Ґілеаді?
Хіба там лікаря ніякого нема?
То чом же зцілення не настає в мого народу?
Воскресіння дочки Яїра та зцілення хворої на кровотечу
(Мт. 9:18-26; Мк. 5:21-43)
40 Коли Ісус повернувся до Ґалилеї, великий натовп вітав Його. 41-42 Саме тоді прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Він упав до Ісусових ніг і благав піти до нього додому, оскільки там помирала його єдина дочка, якій було дванадцять років. І коли Ісус йшов з Яїром, величезний натовп з усіх сторін щільно оточував Його.
43 У натовпі була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона витратила все, що мала, на лікарів,[a] та ніхто з них не зміг допомогти їй. 44 Жінка підійшла ззаду до Ісуса й торкнулася краю Його плаща. Тієї ж миті кровотеча припинилася.
45 Ісус запитав: «Хто це торкнувся Мене?» Оскільки всі відмовлялися, Петро відповів: «Господи, натовп зусібіч напирає на Тебе і тисне». 46 Та Ісус сказав: «Хтось торкнувся Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене». 47 Коли жінка зрозуміла, що їй не вдасться залишитися непоміченою, затремтіла і впала долілиць перед Ісусом. Перед усіма присутніми вона сказала, чому торкнулася Його і як миттю одужала. 48 Ісус сказав їй: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром».
49 Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» 50 Та Ісус почув ці слова й мовив до Яїра: «Не бійся. Лиш вір, і вона одужає».
51 Прийшовши до дому, Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Іоана, Якова та батьків дитини. 52 Усі присутні плакали й сумували за дівчинкою. Ісус мовив: «Не плачте! Вона не померла, а просто спить». 53 Та люди почали насміхатися з Нього, знаючи, що вона таки померла.
54 Тоді Ісус узяв її за руку й мовив: «Дівчинко, вставай!» 55 Дух її повернувся в тіло, і вона тут же підвелася. Ісус звелів нагодувати дівча. 56 Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом, але Ісус наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що сталося.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International