Book of Common Prayer
16 Міктам Давида.
Боже, опікуйся мною,
в Тобі я шукаю розради!
2 Кажу я[a] Господу: «Ти—мій Володар.
Благословення все моє—від Тебе!»
3 І послідовникам, всім праведним Твоїм,
кого Ти любиш (я кажу):
«Вшановую шляхетність їхню й велич!»[b]
4 А хто богів шукає інших,
зазнає той тяжких страждань.
Мені не по дорозі з ними,
і я не буду проливати за них жертовну кров!
І ймення їхні з уст моїх не злинуть!
5 Господь—це спадщина моя,
мого життя це чаша.
Моє майбутнє у Твоїх руках.
6 Мені щасливий випав жереб,
о так, чудесну частку я здобув[c].
7 Благословляю Господа.
Дає мені поради Він і навіть уночі
керують мною почуття оті.
8 Господь завжди переді мною[d].
Коли зі мною Він, завжди я у безпеці.
9 Тому щасливий я, втішається душа,
я житиму в безпеці.
10 Чому? Тому що не залишиш Ти мене в могилі[e],
не даси зотліть Твоєму вірному учневі[f].
11 Навчи мене життя прожити!
З Тобою поряд бути—
для мене це велика насолода!
А при Твоїй правиці іти—
то вже для мене щастя навіки!
17 Молитва Давида.
Господи, почуй моє благання справедливості,
прислухайсь до мольби моєї,
почуй молитву, мовлену неложними устами.
2 Нехай мені від Тебе справедливість буде,
бо видна істина Твоїм очам.
3 Ти завітав вночі і моє серце перевірив,
мене Ти випробував і не знайшов щербинки.
Я вирішив, що не грішитимуть уста мої.
4 Хоч що б робили інші, я тримався
від кривдників подалі,
бо слухаю Тебе!
5 Тож прошу, Господи, не дай
мені звернуть з путі Твого,
не дай спіткнутися і впасти.
6 Я попросив у Тебе допомоги,
і, звісно ж, Боже, відгукнешся Ти!
Схили до мене вухо,
вислухай мої мольби!
7 Тобі багато довіряється людей.
Вони шукають допомоги в Тебе,
як люди повстають на них.
І Ти могутньою правицею рятуєш.
Яви ж любов прекрасну й безкінечну!
8 І захисти мене,
немов зіницю Свого ока!
Сховай мене під крилами Своїми
9 від тих людців, що хочуть погубить мене,
від ворогів смертельних, які оточили мене.
10 У них жалю немає,
бундючна їхня мова.
11 Ці люди мене гнали, потім оточили,
й тепер уже готові кинутись на мене.
12 Вони мов лев, який на здобич зазіхає,
мов левеня, що причаїлося в кущах.
13 Встань, Господи,[g] на них, і підітни їм ноги.
Яви свій меч і мою душу порятуй
від ворога лихого!
14 Правицею Своєю оборони моє життя від цих людців,
які радіють надбанням своїм у цім лиш світі.
А людям тим, яких цінуєш, дай їжі досхочу,
і їхнім дітям вволю їжі,
щоб ще й онуків було чим нагодувати[h].
15 А я молив Тебе про справедливість,
і я її побачу, коли Ти лице Своє мені покажеш,
і яка то буде втіха!
22 Для диригента. На мелодію[a] «Світанкова лань». Псалом Давида.
2 Мій Боже, Боже мій! Навіщо Ти мене покинув?
Ти надто вже далеко, щоб мене спасти
і щоб почуть слова мого благання!
3 Мій Боже, день-у-день гукаю,
та не відповідаєш Ти.
Не замовкаю ні на мить вночі.
4 Боже, Ти—святий[b],
Ти справжній цар Ізраїлю,
Тебе народ ізраїльський невтомно прославляє!
5 На Тебе покладались Наші предки,
і Ти їм порятунок дав!
6 Волання їх були про допомогу до Тебе,
й Ти їх врятував.
Вони довірились Тобі і не зганьбились.
7 А я—черв’як, ніщо, не чоловік!
Мене ганьбить народ і зневажає.
8 При зустрічі усі глузують з мене,
показують язик, хитають головою.
9 Вони глузують:
«Хай у Господа попросить допомоги.
Нехай Бог його врятує, визволить його,
адже Він так опікується ним!»
10 Ти той, Хто вивів з черева мене,
той, Хто втішав мене при материнських грудях.
11 Ти Бог мій від народження мого,
до рук Твоїх дбайливих я потрапив з лона.
12 І через те не полишай мене
у мить, коли турботи близько.
Хто ж може ще мені допомогти!
13 У наступ рвуться дужі вороги,
з усіх боків мене вже оточили.
14 Змикають вже щелепи,
вони, неначе леви розривають свою здобич.
15 Відвагу і надію втратив я,
немовби стік водою, як розійшлись кістки.
І розтопилось серце, наче віск в мені.
16 І сила, витекла, неначе та вода
із глечика розбитого на землю.
До піднебіння мій язик прилип,
підвів мене Ти до порога смерті.
17 Мов зграя псів скажених, оточили
мене погани.
Неначе леви, вгризлись в руки й ноги.
18 Я можу всі свої кістки порахувати.
Вони в’їдаються очима в мене.
19 Вони мій одяг ділять між собою,
моє вбрання за жеребом розподіляють.
20 Не віддаляйся, Господи, від мене.
Ти, моя сило, поспіши мені допомогти.
21 І від меча врятуй Ти мою душу,
дорогоцінне вбережи моє життя!
22 І порятуй мене від пащі лева.
Від буйволиних рогів захисти.
23 Бог врятував мене. Я сповіщу моїм братам
і моїм сестрам розповім про тебе,
про ті чудеса, що Ти зробив.
Перед народом всім співатиму про Тебе.
24 Восславте Бога, Боголюби!
Нащадки Якова, звеличуйте Його!
Його шануйте, всі нащадки Ізраїля[c]!
25 Адже Господь опікується й досі
народом бідним у часи страждань!
Він не ховається, коли Його покличуть.
Він відгукнеться, Він прийде на допомогу.
26 Я прославлятиму Тебе серед людей
за всі діла Твої великі.
Перед лицем прибічників Твоїх,
я принесу обіцяні офіри.
27 Прийдуть смиренні, поїдять і наїдяться[d]!
Ті, хто шукає Господа, хваліть Його завжди,
і ваше серце буде щасливе на віки!
28 Всі люди у далеких землях, пам’ятайте
про Господа й до Нього поверніться!
Нехай усі народи на землі
в пошані схиляться перед Тобою!
29 Чому? Бо Господу належить царство,
правитель над всіма народами—Господь!
30 Трапезуватимуть усі здорові,
схилятимуться перед Ним!
І на порозі смерті й мертві:
всі схилятимуться перед Ним!
31 Нащадки їх служитимуть Йому.
Прийдешнім поколінням говоритимуть вони
про славу нашого Володаря.
32 А ті, коли прийдуть,
ще ненародженим розповідати будуть
про те добро, яке зробив Господь.
Журна пісня про Ізраїль
5 Почуйте жалобу Мою, що її Я підношу, як пісню тужну, о ізраїльський роде:
2 «Діва Ізраїлю[a] впала,
вона вже не підведеться.
Лежить, геть покинута на власній землі,
і нікому їй помогти».
3 Бо так Господь Бог говорить:
«Військові, що вийшли з міста з тисячею воїнів,
повернуться хіба що з сотнею.
Військові, що вийшли з сотнею,
повернуться лише з десятком».
4 Бо ось що Господь говорить дому[b] Ізраїлю:
«Мене шукайте і живіть!
5 Не шукайте Бетел, не йдіть у Ґілґал,
не наближайтеся до Беершеби[c],
бо Ґілґал неодмінно піде в заслання[d],
а Бетел перетвориться в руїну[e].
6 Прийдіть до Господа,
і будете ви жити.
Якщо ж цього не трапиться,
вогонь загориться у домі Йосипа.
Він пожере Бетел,
і нікому буде Його вгамувати.
7 Горе тому, хто зробив з правосуддя отруту[f]
і справедливість у землю втоптав.
8 Та завжди моліть Господа про допомогу,
Того, Хто створив Оріон і Волосожар,
Хто перетворює темряву в світло,
а день перетворює в ніч,
Хто кличе води морські й виливає їх на сушу.
Ягве—Його ім’я!
9 Він Той, Хто волею Своєю
оберігає одне могутнє місто, а інше руйнує.
Переступи Ізраїлю
10 Ви зневажаєте того,
хто проти кривди виступає в суді,
ненавидите тих, хто каже правду.
11 Тому що бідних ви топчете
і забираєте в них їхню частку врожаю.
Ви збудували з тесаного каменю хороми,
та вам не жити в них,
ви насадили виноградники чудові,
та вам не пити їхнього вина.
12 Бо знаю ваших злочинів багато,
і знаю Я, які страшні гріхи у вас.
Ви гнобите людей, які живуть по правді,
ви хабарі берете й не даєте бідному
дістати справедливість у суді.
13 Тож мудрий і мовчатиме у час такий,
бо час—лихий.
14 Говорите ви, що Бог із вами,
тож робить добро, а не лихо, щоб жити.
І тоді Господь Усемогутній Бог із вами буде,
як ви казали.
15 Зло ненавидьте й любіть добро,
справедливість встановіть в суді.
Можливо, що Господь Бог Всемогутній
дарує милість решті[g] Йосипового народу».
Надходить час великої печалі
16 Тож ось що Господь говорить, Бог Всемогутній:
«По всіх майданах та вулицях буде лемент,
і голоситимуть ті, хто вміє це робити».
17 «По виноградниках полине голосіння,
бо Я проходитиму поміж вас,
насилаючи кару Свою,—Господь говорить.—
Привітання
1 Вітання від Юди, слуги Ісуса Христа, брата Якова[a], до тих, хто був Богом покликаний. Бог-Отець любить і береже вас в Ісусі Христі.
2 Нехай милосердя, мир і любов примножаться вам.
Бог покарає людей за злі вчинки
3 Любі друзі! Хоча мені хотілося написати вам про наше спільне спасіння, я вважав за необхідне писати й закликати вас до боротьби за віру, раз і назавжди даровану Богом Його людям святим. 4 Бо вкралися поміж вас деякі люди, чиє засудження було провіщене давно у Святому Писанні. Вони—нечестиві, і милість нашого Бога використовують для виправдання своєї розпусти. Вони не визнають Ісуса Христа, нашого Господа і єдиного Володаря.
5 Хочу нагадати вам, хоча ви це все вже знаєте, що Господь[b], Який колись урятував народ Свій і вивів із Єгипетської землі, пізніше віддав на загибель тих, хто не увірував. 6 Я також хочу нагадати вам про ангелів, які не зберегли своєї влади, але залишили своє власне житло. Бог тримає їх у вічних кайданах у темряві до суду Великого Дня. 7 Також я хочу нагадати вам про Содом і Ґоморру та навколишні міста. Як і ті ангели, жили вони у розпусті й вдавалися до неприродних статевих стосунків. Вони були покарані вічним вогнем, та це є застереження й для нас.
8 Так само буде й з тими сновидами, які гріхом оскверняють тіла свої, відштовхують владу Господню і ганьблять славних[c]. 9 Сам Архангел Михаїл, коли сперечався з дияволом про тіло Мойсеєве, не наважився докірливо засудити його за брехливі звинувачення, лише сказавши: «Нехай Господь тебе покарає!»
10 Але ці люди ганьблять те, чого не розуміють. Лише те, що вони відчувають підсвідомо, як нерозумні тварини, і є те саме, що губить їх. 11 Горе їм! Вони пішли тією ж дорогою, що й Каїн. Заради наживи вони піддалися тій же омані, що й Валаам. І загинуть вони, як і ті, котрі брали участь у бунті Корея[d].
12 Ці люди—брудні плями[e] серед вас. Вони безсоромно вечеряють на ваших святкових бенкетах, та дбають лише за себе. Вони—хмари без вологи, гнані вітрами; осінні дерева без плодів, що їх викорчовують. Вони вмерли двічі. 13 Ці люди—люті хвилі морські, вкриті брудною піною своїх злодіянь. Вони—блукаючі зірки, й морок темряви призначено для них навічно.
14 Єнох, сьомий з Адамового роду, так пророкував про них: «Дивіться, Господь іде з тисячами й тисячами Своїх святих Ангелів. 15 Він учинить суд над усіма людьми, і засудить усіх безбожників за їхні злі вчинки й за всі лихі слова, які ті грішникі промовили проти Нього».
16 Люди ці постійно ремствують і нарікають на інших, й завжди ідуть за власною хіттю. Уста їхні промовляють зверхні слова. Ці люди підлещуються до інших тільки заради користі своєї.
Притча про весілля
(Лк. 14:15-24)
22 І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: 2 «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. 3 Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.
4 Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” 5 Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися—один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. 6 Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. 7 Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.
8 І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. 9 Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. 10 Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.
11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. 13 Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. 14 Бо багато покликаних, але мало вибраних”».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International