Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Для диригента. На мелодію[a] «Світанкова лань». Псалом Давида.
2 Мій Боже, Боже мій! Навіщо Ти мене покинув?
Ти надто вже далеко, щоб мене спасти
і щоб почуть слова мого благання!
3 Мій Боже, день-у-день гукаю,
та не відповідаєш Ти.
Не замовкаю ні на мить вночі.
4 Боже, Ти—святий[b],
Ти справжній цар Ізраїлю,
Тебе народ ізраїльський невтомно прославляє!
5 На Тебе покладались Наші предки,
і Ти їм порятунок дав!
6 Волання їх були про допомогу до Тебе,
й Ти їх врятував.
Вони довірились Тобі і не зганьбились.
7 А я—черв’як, ніщо, не чоловік!
Мене ганьбить народ і зневажає.
8 При зустрічі усі глузують з мене,
показують язик, хитають головою.
9 Вони глузують:
«Хай у Господа попросить допомоги.
Нехай Бог його врятує, визволить його,
адже Він так опікується ним!»
10 Ти той, Хто вивів з черева мене,
той, Хто втішав мене при материнських грудях.
11 Ти Бог мій від народження мого,
до рук Твоїх дбайливих я потрапив з лона.
12 І через те не полишай мене
у мить, коли турботи близько.
Хто ж може ще мені допомогти!
13 У наступ рвуться дужі вороги,
з усіх боків мене вже оточили.
14 Змикають вже щелепи,
вони, неначе леви розривають свою здобич.
15 Відвагу і надію втратив я,
немовби стік водою, як розійшлись кістки.
І розтопилось серце, наче віск в мені.
Слово Зофара
20 Сказав тоді Зофар із Наамата:
2 «Мої передчуття тривожні змушують мене
тобі відповісти про те, що відчуваю.
3 Від Йова чую нарікання,
які образливо звучать для мене,
і розуміє серце, що мовчать не може.
4 Хіба не знав ти з незапам’ятних часів,
коли ще на землі з’явилася людина[a].
5 Хіба тоді відомо не було,
що торжество зловмисників минуще,
що свято кривдника триває тільки мить?
6 Бо його пиха тягнеться до неба,
а голова сягає хмар.
7 Як той послід, назавжди зникне він,
хто бачив його, лиш запитає: „Де ж він?”
8 Мов сон[b] вчорашній, відлетить,
примарою нічною щезне,
його ніхто не зможе відшукати.
9 Хто часто бачився із ним, його вже не побачить,
й домашні не зустрінуться очима з ним удома.
10 Почнуть у жебраків жебрачить його діти,
а загребущі руки повернуть
усе нахапане добро.
11 Були кістки його могутні по-юнацьки,
але на порох сила та зітреться.
12 Хоч зло у роті має смак солодкий,
і він ту смакоту ховає під язик.
13 Хоча не може він відмовитись від того,
і намагається утримати подовше,
14 але закисне їжа та, поки дійде до шлунку,
зміїною отрутою для нього стане.
15 Заковтує багатство він, а потім відригає,
Бог його змусить виригати все те.
16 Він живиться зміїною отрутою,
а потім смертельне гадюче жало увіп’ється в нього.
17 Він не побачить ні потоків повноводних,
ні рік молочних, ні медових берегів.
18 Все, що нажив, він мусить повернути,
бо загребти собі усе не зможе.
Плоди трудів йому утіхи не дадуть.
19 Тому що бідних він гнітить, штовхає до зубожіння.
Захоплює будинок, де й цвяха не забив.
20 Тому що він не знав,
коли наситить решту своїх прагнень,
але загарбане лише погибель принесе.
21 Адже ніщо не врятувалось від жаги його,
і через те його багатство згине.
22 Коли він матиме усього повну чашу,
посипляться на нього біди і нещастя,
сповна спізнає він страждання силу.
23 Як буде повним черево його,
Бог лють свою пошле на нього.
Вона проллється струмом нескінченним.
24 Якщо почне тікати злодіяка від меча,
тоді стріла із бронзи дожене його й проткне.
25 Він висмикнути спробує, витягне зі спини,
та вістря вже проткнуло жовчний міхур.
Тоді охопить жах його смертельний.
26 Скарби нагарбані залишаться в землі,
вогонь нищівний пожере їх.
Нікого не лишить живих у тій оселі.
27 Відкриють Небеса його провину,
і здибиться земля в протесті гнівнім.
28 Нестримна повінь гніву Господа його оселю проковтне.
29 Ось яку долю кривдник дістає від Бога,
такий от спадок Бог йому послав».
Закон Божий—важливіший від правил людських
(Мк. 7:1-23)
15 Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму й запитали Його: 2 «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не помивши руки?» 3 У відповідь Він сказав: «А чому ви порушуєте Закон Божий заради своїх звичаїв? 4 Адже заповів Господь: „Шануйте своїх батька й матір”(A). А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”(B).
5-6 Але ви навчаєте людей, що коли хтось скаже своїм батькові й матері: „Все, чим я можу вам допомогти, я віддам Богові”,—то такий чоловік уже може не шанувати батьків своєю допомогою. Через цей ваш звичай, який ви самі встановили, ви відкидаєте заповідь Господню. 7-8 Правий був пророк Ісая, коли пророчив про вас, лицемірів:
„Ці люди шанують Мене на словах,
та їхні серця далеко від Мене.
9 Пошана їхня до Мене—даремна,
бо вчення їхнє—то закони, придумані людьми”».(C)
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International