Read the Gospels in 40 Days
Ісус молиться за своїх учнів
17 Мовивши так, Ісус звів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час: даруй славу Синові Своєму, щоб Син Твій зміг прославити Тебе. 2 Ти дав Йому владу над всіма людьми, щоб Він дарував вічне життя тим, кого Ти Йому дав. 3 Вічне життя в тому, щоб вони могли знати Тебе, Єдиного, Істинного Бога, й Ісуса Христа, Посланця Твого.
4 Я прославив Тебе на землі і завершив те, що Ти доручив Мені зробити. 5 А зараз даруй Мені славу разом з Тобою, Отче, славу, яку Я мав з Тобою ще до існування світу. 6 Я показав, який Ти є тим людям, котрих Ти дав Мені від світу. Вони були Твоїми, але Ти дав їх Мені, і вони послухалися Твого слова.
7 Зараз же вони знають, що усе, що Ти дав Мені, йде від Тебе. 8 Я дав їм вчення, що Ти дарував Мені, і вони прийняли його. Вони зрозуміли істинно, що Я прийшов від Тебе й повірили, що Ти послав Мене. 9 І Я молюся за них. Я не молюся за всіх людей, а лише за тих, кого Ти дав Мені, бо вони—Твої.
10 Все, що Моє—Твоє, а Твоє—Моє, і Я прославився через них. 11 Я йду до Тебе. Я вже не належу цьому світові, а вони залишаються в ньому. Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, Яке Ти дав Мені, щоб вони були єдиними—так, як Ми єдині. 12 Коли Я був з ними, то оберігав їх ім’ям Твоїм, яке Ти дав Мені. Я захищав їх, і жоден із них не загинув, крім одного, котрий приречений був на загибель. Усе це збулося, як і було сказано у Святому Писанні.
13 Тепер Я йду до Тебе, але молитву цю промовляю тут, поки перебуваю в цьому світі, щоб цим людям передалася радість Моя, і щоб мали вони радість досконалу.
14 Я приніс їм слово Твоє, та люди зненавиділи їх, бо вони не належать цьому світові, як і Я не належу йому. 15 Я не молюся за те, щоб Ти забрав їх зі світу. Я молюся за те, щоб Ти вберіг їх від лиха. 16 Вони не належать світові цьому, як і Я йому не належу.
17 Приготуй їх на служіння Тобі через служіння істині. Вчення Твоє—істина. 18 Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19 Я віддаю Себе Тобі на служіння від їхнього імені, щоб і вони могли повністю присвятити себе служінню Тобі.
20 Та Я молю Тебе не лише за них, а також і за тих, хто вірить у Мене завдяки вченню, яке вони несуть для інших. 21 Я молюся за те, щоб усі ці люди єднались у вірі й жили так, як Ти, Отче—в Мені, а Я—в Тобі. Нехай і вони будуть об’єднані з Нами, щоб світ повірив, що Я—Твій Посланець. 22 Я приніс їм славу, що Ти дав Мені, щоб вони єдналися так, як Ми з Тобою. 23 Я буду в них, а Ти—в Мені, щоб і вони могли стати єдиним цілим, щоб світ дізнався, що ти послав Мене, і полюбив їх так, як полюбив Мене.
24 Отче, Я хочу, щоб ті, кого Ти дав Мені, були зі Мною там, де буду Я, щоб вони могли побачити славу Мою, що ти дав Мені, бо полюбив Мене, ще до створення світу. 25 Отче Праведний! Світ не знає Тебе, та Я знаю Тебе, і вони знають, що Ти послав Мене. 26 Я відкрив їм, який Ти є, і надалі відкриватиму, щоб та любов, якою Ти полюбив Мене, огорнула і їх, і щоб Я й надалі жив у їхніх серцях».
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53)
18 Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. 2 Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. 3 Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю.
4 Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» 5 Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я»[a]. Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. 6 Коли Він сказав: «Це Я»,—всі відступили назад і попадали на землю.
7 Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». 8 І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі».
9 Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». 10 Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. 11 І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу[b] страждань, яку Отець дав Мені».
Ісус перед Анною
(Мт. 26:57-58; Мк. 14:53-54; Лк. 22:54)
12-13 Тоді воїни, на чолі зі своїм командиром, і юдейська сторожа схопили Ісуса. Вони зв’язали Його й повели спочатку до Анни, Каяфиного тестя. Каяфа був первосвящеником того року. 14 Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-70; Мк. 14:66-68; Лк. 22:55-57)
15 Симон-Петро разом із іншим учнем[c] ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. 16 А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. 17 Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» 18 Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся.
Допит Ісуса
(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Лк. 22:66-71)
19 Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. 20 І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. 21 Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!»
22 Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» 23 Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» 24 Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи.
Петро знову зрікається Ісуса
(Мт. 26:71-75; Мк. 14:69-72; Лк. 22:58-62)
25 Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?»—то він відрікся, мовивши: «Ні». 26 Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» 27 Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-31; Мк. 15:1-20; Лк. 23:1-25)
28 І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися[d], і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. 29 Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» 30 Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!»
31 Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». 32 І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре.
33 Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти—Цар Юдейський?» 34 Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» 35 «Хіба я юдей?—Запитав Пилат.—Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» 36 І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». 37 Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар».
«Це Ти сказав, що Я Цар,—відповів Ісус.—Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу».
38 Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. 39 Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 40 Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International