Read the Gospels in 40 Days
Ісус передрікає руйнування Єрусалимського храму
(Мт. 24:1-44; Лк. 21:5-33)
13 Коли Ісус виходив з подвір’я храму, один з учнів Його сказав: «Вчителю, поглянь, які дивовижні будівлі, з якого чудового каміння вони збудовані!» 2 Та Ісус йому відповів: «Ти бачиш ці величні споруди? У майбутньому, каменя на камені тут не залишиться—все буде зруйноване»[a].
3 Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, навпроти храму, Петро, Яків, Іоан та Андрій наодинці спитали Його: 4 «Скажи нам, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?»
5 У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. 6 Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я—Той Самий”[b],—і багатьох вони обдурять. 7 Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. 8 Народ повстане проти народу, а царство—проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів».
Ісус попереджає апостолів про переслідування
(Мт. 10:16-20; Лк. 21:12-17)
9 «Стережіться за самих себе! За те, що ви йшли за Мною, люди арештовуватимуть вас й кидатимуть до суддів, битимуть у синагогах. Вас поведуть до царів та правителів через ім’я Моє, але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене. 10 Але спершу Добру Звістку треба донести до всіх народів. 11 Коли ж вас заарештують і поведуть до суду, не варто наперед турбуватися про те, що і як казати. Бог дасть вам, що сказати у той час, бо то говоритимете не ви, а Дух Святий промовлятиме вашими устами.
12 Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. 13 І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується.
14 Коли ви побачите „гидоту спустошення”[c], що запанує там, де бути їй не слід (читач має зрозуміти, про що йдеться)[d], ті, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори. 15-16 Вони мусять тікати не гаячи часу: хто сидітиме на даху своєї оселі, не повинен спускатися по свої пожитки, а хто працюватиме в полі, тому не слід забігати додому по вбрання своє. 17 Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! 18 Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, 19 бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку, коли Бог створив його. Та у всі прийдешні часи ніколи більше такого не буде. 20 І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх.
21 І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!”—або—„Ось Він!” Не вірте тому. 22 Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива[e], намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. 23 То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь.
24 В ті дні, після часу лиха,
сонце затьмариться,
і місяць перестане світити,
25 зірки впадуть з небес,
а всі небесні тіла зміняться[f].
26 І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах, з великою силою та славою. 27 І пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу.
28 Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. 29 Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. 30 Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. 31 Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».
Тільки Господу відому, коли настане час
(Мт. 13:36-40; Лк. 17:26-30, 34-36)
32 «Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові,—лише один Отець знає. 33 Пильнуйте! Будьте насторожі! Бо вам не відомо, коли час настане.
34 Все це подібно чоловікові, який вирушає в мандрівку і залишає слугам доручення: кожному в залежності від його обов’язків, а воротареві наказує пильнувати. 35 Так і ви мусите пильнувати, оскільки не знаєте, коли господар маєтку повернеться: увечері, опівночі, з першими півнями чи вранці. 36 Якщо він з’явиться зненацька, не дайте йому знайти вас сонним. 37 Тож що кажу вам, те й усім кажу: „Будьте напоготові!”»
Змова проти Ісуса
(Мт. 26:1-5; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
14 То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. 2 Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мт. 26:6-13; Ін. 12:1-8)
3 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. 4 Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? 5 Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів[g], які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
6 Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 7 Адже бідні завжди будуть з вами[h], то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я—ні. 8 Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. 9 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мт. 26:14-16; Лк. 22:3-6)
10 Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. 11 Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мт. 26:17-25; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
12 Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” 15 Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». 16 Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
17 Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. 18 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
19 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» 20 Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 21 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
22 За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 23 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. 24 І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. 25 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
26 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мт. 26:31-35; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
27 Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
28 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
29 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 30 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене»[i]. 31 Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Лк. 22:39-46)
32 Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». 33 Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, 34 говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». 35 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. 36 І молив Він: «Авва[j], Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша[k] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
37 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? 38 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 39 І знову відійшов Він і молився про те ж саме. 40 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. 41 І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 42 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
43 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
44 Юда[l] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». 45 Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. 46 Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 47 Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
48 Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. 49 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». 50 Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:57-68; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
53 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. 54 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
55 Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. 56 Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. 57 Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: 58 «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». 59 Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. 60 Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
61 Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» 62 Ісус відповів: «Так, Я—Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 63 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! 64 Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
65 Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[m], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-75; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
68 Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень[n]. 69 Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік—один із учнів Христових!»
70 І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
71 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» 72 І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International