Book of Common Prayer
45 Для диригента. На мелодію «Лілії». Повчання синам Кори. Пісня кохання.
2 Коли я до царя звертаюся у віршах,
прекрасними словами повниться душа.
Слова біжать, немов до кінчика майстерного пера.
3 Ти найпрекрасніший серед усіх,
чудово володієш словом.
Отож Господь тебе благословив повік!
4 О воїне, вдягни своє вбрання славетне,
меча прилаштуй на бік.
5 Здобудь звитягу героїчну,
мчи колісницею за праведність у бій.
Твоя правиця здатна до діянь величних.
6 Нагострені стріли твої,
Ти просто в серце вцілиш ворогів.
Впадуть народи під колесами твоїми.
7 Могутній царю[a] мій!
Твій трон—навічно.
Народом правиш справедливо ти.
8 Добро ти любиш, і ненавидиш ти зло!
Тож Бог, твій Бог тебе обрав[b] Його
помазаником бути з-поміж інших,
змастивши радості єлеєм.
9 Алое пахощі, духмяні мирро й кассія
твої вбрання просякнули умить.
Музики веселять тебе в палацах,
прикрашених слоновими кістками.
10 Серед твоїх наближених—дочки царів,
по праву руку біля тебе—
наречена[c] в короні із чистого золота.
11 Послухай, доню[d] дорога!
Прислухайся уважно й зрозумій:
«Забути маєш свій народ, батьківський дім.
12 Твоя краса царю втішає зір.
Схилися шанобливо перед нареченим,
бо він тепер—твій чоловік[e].
13 Тепер же, дочко Тира,
багатії тобі дарунки принесуть,
наблизитись до тебе будуть прагнути вони».
14 Цареву дочку одягнули в шати,
золотом гаптовані.
15 В прекрасному вбранні її проводять до царя,
за нею дружки виступають,
запрошені у царський дім.
16 Із сміхом-радістю дівчата-дружки завітали.
17 О царю мій! Синів багато будеш мати,
які посядуть місце попередників твоїх.
Правителями випало їм буть на всій землі.
18 Я донесу майбутнім поколінням твоє ім’я,
і прославлятимуть тебе повік народи.
47 Для диригента. Псалом родини Кори.
2 Плещіть, усі народи, у долоні,
радійте й голосно співайте Богу похвали.
3 Бо наш Господь Всевишній
благоговіння й страх вселяє нам,
Він—Могутній Цар, усього Всесвіту правитель.
4 Він нас підніс над іншими народами,
Він тих людей поклав, покірливих, до наших ніг.
5 Любов’ю сповнений до Якова,
наш Бог обрав нас, дав нам землю в спадок,
щоб Якову було пишатись чим. Села
6 Возноситься Господь на Свій престол
під гомін люду, звуки сурми.
7 Співайте Богу похвали[a],
у піснях восхваліть Царя.
8 Тому що Бог царює над всім світом,
вшановуйте Його прекрасними піснями.
9 Царем панує над народами Господь,
Бог возвеличується на святім престолі.
10 З усіх усюд збираються царі земні
зустрітись з Богом Авраама,
бо всі володарі землі належать Богу.
Він—вищий за усіх!
48 Для диригента хору. Псалом родини Кори.
2 Господь величний!
Такої ж похвали достоїн Він у місті Бога нашого,
на тій святій Його горі.
3 Єрусалим—на гідній висоті, вона аж на горі Сіон[b]
насправді ж бо піднесена до Бога,
Великого Царя оселя.
4 В її укріпленнях надійних наш Господь
нам показав спасіння місце,
бо там живе наш Бог.
5 Коли царів поганських гурт у бій ішов,
6 їх вразила Єрусалима пишність,
й вони, збентежені, всі кинулися навтіч.
7 Перейми болісні нажаханих скували,
відомі матері, яка дитині життя дає.
8 Тремтіли чужоземці,
мов кораблі Таршиша[c], східним вітром гнані.
9 Що чули ми, те нам побачить довелось
у місті Господа Всемогутнього, у нашого Бога.
Він наше місто збереже навічно! Села
10 Наш Бог, в Твоєму храмі
роздумуємо про Твою постійну ласку.
11 Як розлетілася про Тебе слава,
так і по всьому світу хай люди хвалу Тобі співають.
Кожен знає про доброту Твою![d]
12 Народ гори Сіон хай торжествує,
і люд юдейських міст хай веселиться,
обрадуваний благомудрістю Твоєю.
13 Пройдіть довкруги Сіона,
подивіться місто, порахуйте вежі.
14 Спиніться поглядом на стінах,
потіштеся палацами його,
щоби нащадкам все змогли донести.
15 Адже цей Бог—наш Бог навіки,
і Він вестиме нас аж до кінця[e].
12 Народе Якова, послухай,
до вас звертаюся Я, люди Ізраїлю!
Я—Бог, Я—Перший і Останній.
13 Моя рука підвалини землі заклала,
правицею розкинув небеса Я.
Я їх покличу, і вони переді Мною стануть.
14 Зберіться всі разом, послухайте Мене.
Хто з цих бовванів все це передрік?
Кира Господь обрав[a], щоб виконав Господню волю,
щоб з Вавилоном і халдеями зробив усе,
що спланував Господь.
15 Так Я сказав, це Я його покликав.
Це Я його привів, і він уповні виконає справу.
16 До Мене підійдіть і вислухайте ось що!
Ще від початку не робив Я з цього таємниць.
Відтоді, як це сталось, Я був там».
Господь, Володар Мій, послав мене і Дух Свій все це тобі доповісти. 17 Ось що Господь каже, твій Рятівник, Святий Ізраїлю:
«Це Я, Господь, твій Бог, настановляю на добро тебе
і праведним шляхом веди, яким потрібно йти.
18 Коли б ти в заповіти вслухався Мої,
то приливало б, як ріка, твоє добро.
А твій рятунок,
наче як хвиль морських прибій.
19 Було б твоїх нащадків стільки, як піщинок,
не перервався б рід, твоє ім’я
не знищене було б переді Мною.
20 Йдіть з Вавилона, втікайте від халдеїв!
Возрадуйтеся і оповістіть,
розголосіть цю новину усьому світу.
Нехай в усі кутки землі долине:
„Порятував Господь Свого слугу Якова”.
21 Вони не знали спраги, коли Він вів їх по пустелі,
бо змусив воду Бог із скелі потекти,
Він скелю розітнув і ринула вода.
18 Після трьох років я пішов до Єрусалиму, щоб познайомитися з Петром. Провів я з ним п’ятнадцять днів. 19 І нікого з інших апостолів я не бачив, окрім Якова, брата Господнього. 20 Присягаюся перед Богом, я не брешу про що пишу вам! 21 Потім я вирушив до Сирії та Кілікії[a].
22 Та Христовим церквам, що в Юдеї, я не був відомий особисто. 23 Вони лише чули, що люди казали: «Цей чоловік, який раніше переслідував нас, зараз проголошує віру, яку колись хотів зруйнувати». 24 І вони славили Бога через мене.
Інші апостоли визнають Павла
2 Через чотирнадцять років я знову пішов до Єрусалиму разом із Варнавою, взявши з собою й Тита[b]. 2 Я відправився туди, оскільки Бог відкрив мені, що я мушу йти. Я приніс людям в Єрусалимі Добру Звістку, яку проповідую поміж поганами. Але поперше, я потайки приніс її тим юдеям, яких ви дуже поважаєте та вважаєте своїми лідерами. Робив я так для того, щоб моя праця, минула і теперішня, не була марною.
3 Титу, який був зі мною, не довелося робити обрізання, хоч він і грек. 4 Його змушували бути обрізаним через лжебратів, які таємно вкралися до нас, щоб стежити за свободою, яку ми маємо у Христі. Вони хочуть нас поневолити. 5 Та ми не піддалися, й не підкорилися їм, щоб істина Доброї Звістки лишилася для вас.
6 Але ті юдеї, кого ви так поважаєте, не додали нічого до Доброї Звістки, яку я проповідую. Хоч би ким вони були для мене—немає жодного значення. Всі люди рівні перед Богом. 7 Навпаки, вони визнали, що мені було доручено проповідувати Добру Звістку серед поган, так само, як Петрові—серед юдеїв. 8 Бо Той, Хто зробив Петра апостолом серед юдеїв, зробив мене апостолом серед поган. 9 Тож Яків, Петро та Іоан, яких ви вважаєте лідерами церкви, визнали, що я отримав дар від Господа нести Добру Звістку. Вони прийняли мене й Варнаву як братів[c] і погодилися, що ми проповідуватимемо поганам, а вони—юдеям. 10 Вони просили нас лише пам’ятати про вбогих. Я й сам вже був занепокоєний їхнім становищем і прагну дбати про них.
Ісус повертається до Свого рідного міста
(Мт. 13:53-58; Лк. 4:16-30)
6 Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним. 2 Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його? 3 Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
4 То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі». 5 І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх. 6 Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
Ісус виряджає Своїх апостолів
(Мт. 10:1, 5-15; Лк. 9:1-6)
7 Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів. 8 І наказав їм Ісус: «Нічого не беріть з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей. 9 Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас. 10 І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
11 А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших[a], як попередження проти тих людей». 12 І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх. 13 Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою[b] і зціляли їх.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International