Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

¹ Пісня прочан.

Кам’яні пам’ятники

4 Коли весь люд перейшов через річку Йордан, Господь сказав Ісусу: ² «Вибери дванадцять чоловік—по одному з кожного коліна. ³ Накажи їм підняти дванадцять каменів з того місця посеред Йордану, де стояли священики. Хай візьмуть ці камені з собою і покладуть там, де ви сьогодні заночуєте».

⁴ І покликав Ісус дванадцять чоловік, яких він призначив з-поміж синів ізраїлевих—по одному з кожного коліна. ⁵ Ісус сказав їм: «Ідіть на середину ріки Йордан, де зараз ковчег Заповіту Господа Бога вашого. І хай кожен знайде камінь і винесе його на плечах—по одному каменю на кожне коліно ізраїльське. ⁶ І то буде знак поміж вас. Колись у майбутньому діти ваші запитають вас: „Що означають ті камені?” ⁷ І тоді ви розкажете їм, як води Йордану зупинилися перед ковчегом Заповіту Господа, коли його несли через Йордан. Отож ці камені будуть вічною пам’яттю про це для людей Ізраїля».

⁸ Ізраїльтяни зробили саме так, як наказав Ісус. Вони взяли дванадцять каменів з середини ріки Йордан—по одному на кожне ізраїльське коліно, як Господь звелів Ісусу, віднесли й поклали на те місце, де зупинилися на ніч табором. ⁹ (А інші дванадцять каменів Ісус поклав посеред річки Йордан на тому самому місці, де стояли священики, що несли ковчег Заповіту. Ці камені й понині там). ¹⁰ Священики, які несли ковчег Заповіту, лишалися стояти посередині річки Йордан, доки не було виконане все, про що Господь наказував Ісусу розповісти людям і як Мойсей заповів Ісусу. А люди тим часом швидко перейшли ріку. ¹¹ Коли весь люд закінчив переправу, перейшли й священики з ковчегом Заповіту Господа і знову очолили хід.

¹² Люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії перейшли озброєні й готові до бою, як наказав їм Мойсей, попереду ізраїльтян. ¹³ Близько сорока тисяч озброєних воїнів перейшли річку перед Господом в поля Єрихона до бою. ¹⁴ І в той день Господь звеличив Ісуса в очах усіх ізраїльтян, і вони поважали його все життя, як поважали Мойсея.

¹⁵ Господь звелів Ісусу: ¹⁶ «Накажи священикам, які несуть ковчег Заповіту, вийти з ріки Йордан». ¹⁷ Отож Ісус і звелів священикам: «Вийдіть із Йордану». ¹⁸ І коли священики, що несли ковчег Заповіту, вийшли з ріки Йордан, і ноги їхні торкнулися суходолу, тоді води Йордану повернулися в русло своє і знову потекли, наповнюючи береги, як і раніше.

¹⁹ Отож народ вийшов з Йордану на десятий день першого місяця і став табором у Ґілґалі, що на схід від Єрихона. ²⁰ Дванадцять каменів, що вони взяли з Йордану, Ісус установив у Ґілґалі. ²¹ Потім звернувся до народу Ізраїля зі словами: «У майбутньому діти ваші запитають батьків своїх: „Що означають ці камені?” ²² Тоді ви скажете дітям своїм: „Народ Ізраїлю перейшов тут через ріку Йордан по сухій землі”. ²³ Бо Господь Бог ваш осушив води Йордану для вас, поки ми переправимося по сухому. Так само Господь Бог ваш вчинив колись із Червоним морем, яке висушив для нас, поки ми переправимося. ²⁴ Господь зробив це, щоб усі народи землі знали, наскільки могутня влада Господня. І тоді ви будете завжди боятися й шанувати Господа Бога нашого».

¹³ Тому ми постійно дякуємо Богові, що, одержавши Послання^[a] Боже, від нас почуте, ви прийняли його не як людське слово, а таким, яким воно є насправді—Посланням Божим, що діє у вас, віруючих. ¹⁴ Бо ви, брати і сестри, подібні до церков Господніх в Юдеї^[b], які належать Ісусу Христу: ви постраждали від своїх співвітчизників так само, як і вона^[c] від своїх—юдеїв. ¹⁵ Ті євреї вбили Господа Ісуса і пророків, та вигнали нас зі своєї землі. Вони не до вподоби Богові і виступають проти всіх людей. ¹⁶ Вони намагаються перешкодити нам проповідувати поганам, щоб ті змогли спастися. Але ж всім цим вони лише додають все більше гріха до тих, що вже скоїли. І зрештою, їх спіткає гнів Божий.

Павло бажає відвідати їх знову

¹⁷ Щодо нас, брати і сестри, то ми розлучилися ненадовго. Ми розлучилися тілом, а не думками. Ми сповнені великого бажання побачити вас. ¹⁸ Так, ми дуже хотіли прийти до вас. Особливо я, Павло, знову і знову намагався прийти, але сатана перешкоджав нам.

¹⁹ Тож хіба не ви наша надія, радість і вінець наш, яким ми так пишатимемося, коли станемо перед Господом нашим Ісусом в день Його пришестя? ²⁰ Так, ви—наша шана і радість!