Book of Common Prayer
70 Для дириґетна хору. Давидів. На пам'ятку. (70-2) Поквапся спасти мене, Боже, Господи, поспішися ж на поміч мені!
2 (70-3) Нехай посоромлені будуть, і хай застидаються ті, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть усі, хто бажає для мене лихого!
3 (70-4) Бодай повернулися з соромом ті, хто говорить на мене: Ага! Ага!
4 (70-5) Нехай тішаться та веселяться Тобою усі, хто шукає Тебе, та хто любить спасіння Твоє, і хай завжди говорять: Хай буде великий Господь!
5 (70-6) А я вбогий та бідний, поспіши ж Ти до Мене, о Боже: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!
71 До Тебе вдаюся я, Господи, хай же не буду повік засоромлений!
2 визволь мене через правду Свою, і звільни мене, нахили Своє ухо до мене, й спаси мене,
3 стань для мене за скелю мешкальну, куди міг би я завжди ховатись! Ти наказав рятувати мене, бо Ти скеля моя та твердиня моя!
4 Боже мій, визволь мене від руки беззаконного, від руки того, хто кривдить та гнобить мене,
5 Ти бо, Владико, надія моя, Господи, Ти охорона моя від юнацького віку мого!
6 На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно!
7 Я став багатьом, як дивовище, та Ти сильна моя охорона!
8 Уста мої повні Твоєї хвали, увесь день Твоєї величности!
9 Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене,
10 бо мої вороги проти мене змовляються, а ті, що чатують на душу мою нараджаються разом,
11 говорячи: Бог покинув його, доганяйте й хапайте його, бо нема, хто б його врятував!...
12 Не віддалюйся, Боже, від мене, Боже мій поспішися ж на поміч мені!
13 Нехай посоромляться, хай позникають усі, хто ненавидить душу мою, бодай зодяглися в наругу та в сором усі, хто прагне для мене лихого!
14 А я буду постійно надіятись, і славу Твою над усе я помножу!
15 Уста мої оповідатимуть правду Твою, про спасіння Твоє увесь день, бо числа їх не знаю,
16 буду славити вчинки великі всевладного Господа, згадаю про правду Твою, єдино Твою!
17 Боже, навчав Ти мене від юнацтва мого, і аж дотепер я звіщаю про чуда Твої.
18 А Ти, Боже, не кидай мене аж до старости та сивини, поки я не звіщу про рамено Твоє поколінню, і кожному, хто тільки прийде про чини великі Твої!
19 Бо Твоя справедливість, о Боже, сягає аж до високости, Боже, що речі великі вчинив, хто рівний Тобі?
20 Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти оживиш мене, і з безодень землі мене знову Ти витягнеш,
21 Ти збільшиш величність мою, і знову потішиш мене!
22 А я буду на арфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гуслами буду співати Тобі, Святий Ти ізраїлів!
23 Нехай співом радіють уста мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятував!
24 Шепоче про правду Твою мій язик цілий день, бо посоромлені, бо поганьблені всі, хто шукає лихого для мене!
74 Псалом навчальний, Асафів. Нащо, Боже, назавжди Ти нас опустив, чого розпалився Твій гнів на отару Твого пасовиська?
2 Спогадай про громаду Свою, яку Ти віддавна набув, про племено спадку Свого, що його Ти був викупив, про ту гору Сіон, що на ній оселився,
3 підійми ж Свої стопи до вічних руїн, бо ворог усе зруйнував у святині!...
4 Ревіли Твої вороги у святині Твоїй, умістили знаки за ознаки свої,
5 виглядало то так, якби хто догори підіймав був сокири в гущавині дерева...
6 А тепер її різьби ураз розбивають вони молотком та сокирами,
7 Святиню Твою на огонь віддали, оселю Твого Ймення аж дощенту збезчестили...
8 Сказали вони в своїм серці: Зруйнуймо їх разом! і спалили в краю всі місця Божих зборів...
9 Наших ознак ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде...
10 Аж доки, о Боже, гнобитель знущатися буде, зневажатиме ворог навіки ім'я Твоє?
11 Для чого притримуєш руку Свою та правицю Свою? З середини лоня Свого їх понищ!
12 А Ти, Боже, віддавна мій Цар, Ти чиниш спасіння посеред землі!
13 Розділив Ти був море Своєю потугою, побив голови зміям на водах,
14 Ти левіятанові голову був поторощив, його Ти віддав був на їжу народові пустині,
15 Ти був розділив джерело та потік, Ти висушив ріки великі!
16 Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,
17 всі границі землі Ти поставив, Ти літо та зиму створив!
18 Пам'ятай же про це: ворог знущається з Господа, а народ нерозумний зневажує Ймення Твоє!
19 Не віддай звірині душі Своєї горлиці, живої Твоїх бідарів не забудь же назавжди!
20 Споглянь же на Свій заповіт, бо темноти землі повні мешкань насилля!
21 Нехай не відходить пригноблений посоромленим, бідний та вбогий нехай прославляють імення Твоє!
22 Встань же, о Боже, судися за справу Свою, пам'ятай про щоденну наругу Свою від безумного!
23 Не забудь же про вереск Своїх ворогів, про галас бунтівників проти Тебе, що завжди зростає!
29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Краю ханаанського, і розповіли йому все, що їх спіткало було, говорячи:
30 Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
31 А ми сказали йому: Ми правдиві, не були ми шпигунами!
32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого батька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї.
33 І сказав до нас муж той, пан того краю: З того пізнаю, що правдиві ви, зоставте зо мною одного вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і буду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете переходити цей край для купівлі.
35 І сталося, вони випорожнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, і полякались...
36 І сказав до них Яків, їх батько: Ви позбавили мене дітей, Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!
37 І промовив Рувим до батька свого, кажучи: Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе.
38 А той відказав: Не зійде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!...
12 Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно.
13 Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла.
14 Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою!
15 Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні!
16 Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: Обидва ви будете тілом одним.
17 А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.
18 Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла.
19 Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?
20 Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!
21 І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?
22 Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.
23 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
24 І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
26 І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.
30 І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?
31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.
32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.
33 І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.