Book of Common Prayer
78 Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!
3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,
4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7 і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8 і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19 і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?
20 Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?
21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23 А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:
25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26 Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29 і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!
30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив...
32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,
33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.
34 Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,
35 і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.
36 і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...
38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41 і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,
42 вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,
44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...
45 Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.
47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.
48 і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51 і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52 і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53 і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54 і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55 і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.
56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58 і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59 Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,
60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...
62 і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64 його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!
67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69 і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70 і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,
72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
21 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Додайте свої цілопалення до жертов ваших, і їжте м'ясо,
22 бо Я не говорив батькам вашим, і не наказував їм того дня, як виводив їх із краю єгипетського, про справи цілопалення й жертви.
23 Бо лиш справу оцю Я звелів їм, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм, і ходіть усією дорогою, про яку накажу вам, щоб вам було добре.
24 Та не слухали й не нахилили вони свого вуха, а ходили за радами та за упертістю серця лихого свого, і стали до Мене плечима, а не обличчям.
25 Від того дня, коли ваші батьки вийшли з краю єгипетського, аж до дня цього, посилав Я до вас усіх Своїх рабів пророків, посилав щодня пильно.
26 Та вони не слухалися Мене, і вуха свого не схиляли, і показали себе твердошийними, зло чинили ще більш від батьків своїх...
27 І ти будеш казати їм ці всі слова, та не будуть вони тебе слухати, і будеш ти кликати до них, та вони тобі відповіді не дадуть...
28 І скажеш до них: Оце той народ, що не слухався голосу Господа, Бога свого, і поуки не брав, загинула правда, і зникла з їхніх уст...
29 Обстрижи ти волосся своє та й відкинь, на лисих горах здійми жалісний спів, бо відкинув Господь і покинув плем'я Свого гніву!
30 Бо Юдині сини чинять зло в Моїх очах, говорить Господь, поклали гидоти свої в тому домі, що в нім кликалося Моє Ймення, щоб збезчестити його...
31 І побудували ті жертовні пагірки Тофета, що в долині Бен-Гіннома, щоб палити синів своїх та дочок своїх на огні, чого Я не наказував, і що на серце Мені не приходило...
32 Тому то приходять ось дні, говорить Господь, що не буде вже кликатись Тофет місце це чи Долина Бен-Гіннома, а тільки Долина вбивства, і будуть ховати у Тофеті через брак місця на погреб.
33 І стане труп цього народу за стерво небесному птаству та земній звірині, і не буде, хто б їх відстрашив!...
34 І спиню в містах Юдиних та на вулицях Єрусалиму голос радісний і голос веселий, голос молодого та голос молодої, бо руїною стане цей Край!
13 Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри.
14 Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця.
15 Бо Закон чинить гнів; де ж немає Закону, немає й переступу.
16 Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам,
17 як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче.
18 Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє!
19 І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу,
20 і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові,
21 і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв.
22 Тому й залічено це йому в праведність.
23 Та не написано за нього одного, що залічено йому,
24 а за нас, залічиться й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,
25 що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого.
37 А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є!
38 Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його.
39 Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений.
40 А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк!
41 Інші казали: Він Христос. А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї?
42 Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид?
43 Так повстала незгода в народі з-за Нього.
44 А декотрі з них мали замір схопити Його, та ніхто не поклав рук на Нього.
45 І вернулася служба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: Чому не привели ви Його?
46 Відказала та служба: Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік...
47 А їм відповіли фарисеї: Чи й вас із дороги не зведено?
48 Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього?
49 Та проклятий народ, що не знає Закону!
50 Говорить до них Никодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них:
51 Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?
52 Йому відповіли та сказали вони: Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї.