Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

¹ Псалом Давида.

² Тоді цар Соломон скликав до Єрусалима усіх старійшин Ізраїлю, голів колін та начальників ізраїльських родин, щоб перенести ковчег Господнього Заповіту з Сіону до міста Давида. ³ І всі мужі Ізраїлю зібралися до царя на свято^[a], і було то в сьомому місяці року.

^4-5 Коли всі старійшини Ізраїлю прибули, левити^[b] взяли ковчег та понесли його до Єрусалима разом з наметом зібрання і всі священні речі в ньому до храму. Священики і левити^[c] несли все це, ⁶ а цар Соломон разом з усім ізраїльським народом, який зібрався навколо нього, був перед ковчегом, приносячи в жертву незліченну кількість овець та биків.

⁷ Тоді священики занесли ковчег Господнього Заповіту на його місце—у внутрішнє святилище храму, Святеє Святих, і поставили його під крилами Херувимів. ⁸ Херувими розпростерли свої крила над ковчегом, прикриваючи його та шести, на яких його несли. ⁹ Ці шести були такі довгі, що їх кінці було видно зі Святого Місця, що перед внутрішнім святилищем, але не ззовні Святеє Святих. Там вони й по сьогодні. ¹⁰ У Ковчезі Заповіту нічого не було, крім двох скрижалів, які Мойсей поклав туди на горі Хорев, де Господь уклав Угоду з ізраїльтянами після їхнього виходу з Єгипту.

¹¹ Всі священики, що були там, пройшли обряд очищення, незважаючи на групи, до яких вони належали. Коли священики вийшли зі святині, вони служили разом. ¹² Левити-співці стояли зі східного боку вівтаря. Там були присутні всі групи співців Асафа, Гемана та Єдутуна. А також були там їхні сини та родичі. Ці співці-левити були вбрані в білий полотняний одяг. У них були цимбали, ліри та арфи. Всього було сто двадцять священиків разом із левитами-співцями. Ці сто двадцять священиків сурмили в сурми. ¹³ І ті, хто сурмив у сурми і ті, хто співав, звучали як один. Вони в один голос славили Господа й дякували Йому. Їхні сурми, цимбали та інші музичні інструменти звучали дуже голосно. Вони співали:

Потім храм Господній наповнився хмарою. ¹⁴ Священики далі не могли правити службу через ту хмару. І було то завдяки тому, що слава Господня наповнила храм Божий.

¹⁹ Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. ²⁰ Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.

²¹ За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. ²² Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: ²³ Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло^[a] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».

Павло намагається переконати Аґриппу

²⁴ У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».

²⁵ «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. ²⁶ Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. ²⁷ Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».

²⁸ Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»

²⁹ На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».