Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
Стражденний слуга Божий
13 Мовить Господь: «Погляньте, Мій слуга матиме талан[a].
Його поважатимуть і високо шануватимуть.
14 Як багато людей були вражені,
побачивши спотворену зовнішність його і постать,
що й людиною її важко визнати.
15 Як багато народів будуть зачудовані,
а царі оніміють від подиву.
Бо вони побачать те, про що їм не сказали,
і осягнуть те, про що не чули».
53 Хто повірив у наше послання?
Кому відкрилася рука Господня?
Хто істинно сприйняв Господнє покарання?
2 Він виріс перед Всевишнім,
мов кволий паросток,
як корінь у сухій землі.
Не було в Ньому ні краси, ні величі,
які б звертали на себе увагу.
Не було в Ньому принади,
яка б привернула нас до Нього.
3 Люди зневажали й уникали Його,
як такого, хто постійно хворів.
Достоту Він знав, що таке страждання,
на Кого люди відмовляються дивитись[b],
Його зневажали.
4 Звичайно, Він узяв на Себе наші страждання
й терпів наші болі,
але ми гадали, що саме його покарав Бог,
побив і змусив страждати.
5 Але Його рани були за наші переступи,
Його було вражено за наші лихі вчинки.
Покарання, що зцілювало нас, упало на Нього,
і завдяки Його ранам ми зцілилися.
6 Усі ми розбрелися, як вівці, хто куди;
кожен пішов своїм шляхом.
Господь змусив Його страждати від покарання,
яке заслужили ми всі.
7 З ним жорстоко повелися, та Він був покірливий,
Він не розтулив уста,
мов ягня, якого повели на бійню,
мов овечка, яку стрижуть.
8 Його схопили, присудили до смерті беззаконно,
і ніхто не замислювався над Його долею[c].
Його розлучили з цим живим світом,
покарали[d] за провини Мого[e] народу.
9 Його поховали в могилі злочинців, у ямі з багатіями,[f]
хоч Він не зробив нічого поганого
і не сказав неправди.
10 Але Господь схвалив гноблення Свого стражденного[g].
Коли принесе Він Свою душу як втішну жертву,
то побачить Він нащадків, довго проживе,
через Нього здійсниться воля Господня.
11 Після нестерпних страждань Він побачить світло[h]
і матиме велику втіху з того, що пізнав.
Так говорить Господь: «Цей праведник, Мій слуга,
зробить багатьох людей праведними,
бо візьме на Себе покарання за їхні гріхи.
12 Тому зроблю Його рівним серед найбільших,
і Він матиме Свою частку в здобичі сильних.
Бо Він віддав Себе на смерть,
дав вважати Себе таким же,
як злочинці вистраждав кару за гріхи багатьох,
викупив їхні переступи».
1 Для диригента. На мелодію[a] «Світанкова лань». Псалом Давида.
2 Мій Боже, Боже мій! Навіщо Ти мене покинув?
Ти надто вже далеко, щоб мене спасти
і щоб почуть слова мого благання!
3 Мій Боже, день-у-день гукаю,
та не відповідаєш Ти.
Не замовкаю ні на мить вночі.
4 Боже, Ти—святий[b],
Ти справжній цар Ізраїлю,
Тебе народ ізраїльський невтомно прославляє!
5 На Тебе покладались Наші предки,
і Ти їм порятунок дав!
6 Волання їх були про допомогу до Тебе,
й Ти їх врятував.
Вони довірились Тобі і не зганьбились.
7 А я—черв’як, ніщо, не чоловік!
Мене ганьбить народ і зневажає.
8 При зустрічі усі глузують з мене,
показують язик, хитають головою.
9 Вони глузують:
«Хай у Господа попросить допомоги.
Нехай Бог його врятує, визволить його,
адже Він так опікується ним!»
10 Ти той, Хто вивів з черева мене,
той, Хто втішав мене при материнських грудях.
11 Ти Бог мій від народження мого,
до рук Твоїх дбайливих я потрапив з лона.
12 І через те не полишай мене
у мить, коли турботи близько.
Хто ж може ще мені допомогти!
13 У наступ рвуться дужі вороги,
з усіх боків мене вже оточили.
14 Змикають вже щелепи,
вони, неначе леви розривають свою здобич.
15 Відвагу і надію втратив я,
немовби стік водою, як розійшлись кістки.
І розтопилось серце, наче віск в мені.
16 І сила, витекла, неначе та вода
із глечика розбитого на землю.
До піднебіння мій язик прилип,
підвів мене Ти до порога смерті.
17 Мов зграя псів скажених, оточили
мене погани.
Неначе леви, вгризлись в руки й ноги.
18 Я можу всі свої кістки порахувати.
Вони в’їдаються очима в мене.
19 Вони мій одяг ділять між собою,
моє вбрання за жеребом розподіляють.
20 Не віддаляйся, Господи, від мене.
Ти, моя сило, поспіши мені допомогти.
21 І від меча врятуй Ти мою душу,
дорогоцінне вбережи моє життя!
22 І порятуй мене від пащі лева.
Від буйволиних рогів захисти.
23 Бог врятував мене. Я сповіщу моїм братам
і моїм сестрам розповім про тебе,
про ті чудеса, що Ти зробив.
Перед народом всім співатиму про Тебе.
24 Восславте Бога, Боголюби!
Нащадки Якова, звеличуйте Його!
Його шануйте, всі нащадки Ізраїля[c]!
25 Адже Господь опікується й досі
народом бідним у часи страждань!
Він не ховається, коли Його покличуть.
Він відгукнеться, Він прийде на допомогу.
26 Я прославлятиму Тебе серед людей
за всі діла Твої великі.
Перед лицем прибічників Твоїх,
я принесу обіцяні офіри.
27 Прийдуть смиренні, поїдять і наїдяться[d]!
Ті, хто шукає Господа, хваліть Його завжди,
і ваше серце буде щасливе на віки!
28 Всі люди у далеких землях, пам’ятайте
про Господа й до Нього поверніться!
Нехай усі народи на землі
в пошані схиляться перед Тобою!
29 Чому? Бо Господу належить царство,
правитель над всіма народами—Господь!
30 Трапезуватимуть усі здорові,
схилятимуться перед Ним!
І на порозі смерті й мертві:
всі схилятимуться перед Ним!
31 Нащадки їх служитимуть Йому.
Прийдешнім поколінням говоритимуть вони
про славу нашого Володаря.
32 А ті, коли прийдуть,
ще ненародженим розповідати будуть
про те добро, яке зробив Господь.
16 «Настануть дні, коли Я укладу Нову Угоду[a]
з моїм народом,—так сказав Господь.—
Законом просвітлю Я серця людей,
і в їхнім розумі Я напишу його».(A)
17 Потім він каже:
«І Я ніколи вже не пам’ятатиму
їхні гріхи і злі вчинки».(B)
18 Там, де гріхи прощені, приносити за них жертви немає потреби.
Рушаймо до Бога
19 Ось чому, брати і сестри, ми маємо впевненість, що потрапимо до Святеє Святих завдяки крові Ісусовій. 20 Ми потрапимо туди новим і живим шляхом, який відкрив нам Ісус крізь завісу, тобто через Тіло Його. 21 Бо ми маємо великого Первосвященика, Який править храмом Божим. 22 Тож наблизимося до Бога зі щирими, повними твердої віри серцями, очищеними від нечистого сумління, омивши тіла свої чистою водою. 23 Будьмо непохитні в тій надії, яку ми маємо, завжди навчаючи інших про неї. Адже ми сповнені віри у те, що Господь виконає усе, що обіцяв.
Підтримуймо одне одного
24 Ми повинні думати одне про одного, та спонукати одне одного до любові й добрих вчинків. 25 Не дамо припинитися нашим зустрічам, як то дехто намагається. Навпаки, підтримуймо одне одного дедалі дужче. Адже ми бачимо, як наближається День.
Ісус—наш Первосвященик
14 У нас є великий Первосвященик, Який пішов на небо і тепер живе з Господом. Це Ісус, Син Божий. Тож давайте міцно триматися нашої віри в Нього. 15 Христос, наш Первосвященик, здатний співчувати нашим слабкостям, бо, пройшовши через усі випробування, через які й нам доводиться йти, жодного разу не згрішив. 16 Тож рушаймо впевнено до Божого престолу благодаті, щоб здобути милість і підтримку в тяжкі часи нашої скрути.
7 Під час Свого земного життя Ісус звертав Свої молитви й благання з голосінням великим та сльозами до Того, Хто міг врятувати Його від смерті. Він був відомий своєю побожною шаною Всевишнього, і тому Бог відгукнувся на Його прохання. 8 І хоч Христос був Сином Божим, але опановував покору через страждання. 9 А вдосконалившись, Він став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому.
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53)
18 Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. 2 Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. 3 Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю.
4 Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» 5 Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я»[a]. Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. 6 Коли Він сказав: «Це Я»,—всі відступили назад і попадали на землю.
7 Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». 8 І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі».
9 Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». 10 Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. 11 І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу[b] страждань, яку Отець дав Мені».
Ісус перед Анною
(Мт. 26:57-58; Мк. 14:53-54; Лк. 22:54)
12-13 Тоді воїни, на чолі зі своїм командиром, і юдейська сторожа схопили Ісуса. Вони зв’язали Його й повели спочатку до Анни, Каяфиного тестя. Каяфа був первосвящеником того року. 14 Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-70; Мк. 14:66-68; Лк. 22:55-57)
15 Симон-Петро разом із іншим учнем[c] ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. 16 А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. 17 Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» 18 Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся.
Допит Ісуса
(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Лк. 22:66-71)
19 Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. 20 І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. 21 Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!»
22 Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» 23 Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» 24 Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи.
Петро знову зрікається Ісуса
(Мт. 26:71-75; Мк. 14:69-72; Лк. 22:58-62)
25 Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?»—то він відрікся, мовивши: «Ні». 26 Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» 27 Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-31; Мк. 15:1-20; Лк. 23:1-25)
28 І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися[d], і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. 29 Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» 30 Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!»
31 Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». 32 І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре.
33 Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти—Цар Юдейський?» 34 Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» 35 «Хіба я юдей?—Запитав Пилат.—Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» 36 І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». 37 Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар».
«Це Ти сказав, що Я Цар,—відповів Ісус.—Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу».
38 Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. 39 Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 40 Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником.
Знущання з Ісуса
19 Тоді Пилат наказав забрати Його й покарати батогами. 2 І воїни, сплівши тернового вінка, наділи його Ісусу на чоло й накинули на Нього багряницю. 3 Вони підходили до Нього, кажучи: «Вітаємо Тебе, Цар Юдейський!»—і били Його по обличчю.
Ісус знову перед Пилатом
4 Пилат знову вийшов і звернувся до юдейських лідерів: «Послухайте, я накажу вивести Його до вас, щоб ви знали, що я не бачу ніякої провини за Ним».
5 І вийшов Ісус, і на Ньому був терновий вінок, а на плечах Його була багряниця. Тоді Пилат мовив: «Ось цей Чоловік!» 6 Побачивши Його, головні священики та варта храму загукали: «Розіпни Його! Розіпни Його!»
«Ви самі беріть Його і розпинайте!—Сказав Пилат.—Бо я не знаходжу ніякої провини за Ним».
7 «Ми маємо Закон, і згідно з ним Він мусить померти, бо назвав себе Сином Божим»,—відповіли юдеї Пилатові. 8 Почувши це, Пилат іще більше злякався. 9 Він знову повернувся до свого палацу й запитав Ісуса: «Звідки Ти?» Але Той йому і слова не відповів. 10 «Ти не хочеш зі мною розмовляти?—Запитав Пилат.—Ти, напевно, знаєш, що я маю владу відпустити Тебе або ж розіп’ясти?»
11 Тоді Ісус сказав: «Не мав би ти ніякої влади наді Мною, якби не була вона дарована тобі Богом. Отже, на тому, хто видав Мене тобі, лежить більший гріх».
12 Після цього Пилат намагався знайти спосіб звільнити Ісуса, та юдеї кричали: «Якщо ти Його звільниш, то це означатиме, що ти не є цезаревим другом! Кожен, хто вдає з себе царя, йде супроти цезаря!» 13 Коли ж Пилат почув це, то вивів Ісуса, а сам сів на суддівське місце, що звалося «Бруківка». По-гебрейському воно звалося «Ґаввата».
14 Було це в п’ятницю перед Пасхою, близько полудня. І сказав тоді Пилат юдеям: «Ось ваш Цар!» І всі закричали: 15 «Забери Його! Забери Його геть! Розіпни Його!»
«Ви хочете, щоб я розіп’яв вашого Царя?»—спитав Пилат. А головні священики відповіли йому: «У нас немає іншого царя, крім цезаря!» 16 Тоді Пилат віддав їм Ісуса на розп’яття. І вони взяли Його під варту.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39)
17 І пішов Ісус, несучи Свій хрест, до місця, що звалося Лобним, арамійською мовою Голгофа. 18 Там Його й розіп’яли, а разом з Ним іще двох по обидва боки, так що Ісус виявився посередині. 19 Пилат звелів зробити напис на табличці й прибити її на хресті. «ІСУС НАЗАРЕТЯНИН. ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ» було там написано.
20 Цей надпис був зроблений арамійською, грецькою та латинською мовами. Та багато юдеїв прочитало його, бо місце, де розіп’яли Ісуса, було недалеко від міста. 21 Та головні юдейські священики сказали Пилатові: «Напиши не „Цар Юдейський”, а так: „Цей Чоловік сказав: Я—Цар Юдейський”».
22 Пилат відповів їм: «Що я написав, те й написав».
23 Розіп’явши Ісуса, воїни взяли Його одяг і розділили на чотири частини, щоб кожному дісталося. Вони взяли також туніку, але вона була без швів—цільна, зіткана зверху до низу. 24 Тоді вони сказали один одному: «Не будемо її рвати, натомість кинемо жереб, кому вона дістанеться». І збулося сказане у Святому Писанні:
«Вони розділили одяг Мій між собою
і кинули жереб на Моє вбрання,
кому воно дістанеться».(A)
Отже, воїни так і зробили.
25 Біля хреста, на якому був розіп’ятий Ісус, стояли Його мати, материна сестра, Клеопова жінка Марія та Марія Маґдалина.
26 Побачивши, що Його матір і учень, якого Він дуже любив, стоять поруч, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син». 27 І учневі: «Це твоя мати». І учень узяв її до себе, і жила вона потім у нього.
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49)
28 Після цього Ісус, знаючи, що все вже звершено, і щоб виконати сказане у Святому Писанні, сказав: «Мене мучить спрага»[e]. Так здійснилося сказане у Святому Писанні.
29 Там стояла посудина, повна оцту, і воїни, змочивши губку, настромили її на палицю і піднесли до Ісусових уст. 30 Спробувавши трохи оцту, Ісус мовив: «Звершилося!» Тоді, схиливши голову, Він помер.
31 То була п’ятниця. Щоб не залишати тіла на хрестах на суботу, бо та субота була особливо урочиста, вони попросили Пилата, щоб той наказав перебити розіп’ятим ноги[f] і зняти їх. 32 Тож прийшли воїни, поперебивали ноги спочатку одному, а потім другому з тих двох, котрі були розіп’яті разом з Ісусом.
33 Підійшовши до Ісуса, вони побачили, що Він уже помер і не стали робити цього. 34 Але один воїн, узявши спис, проколов Ісусові бік, і з рани бризнули кров і вода. 35 Те засвідчив той, хто бачив це, і свідчення його істинне. Він знає, що каже правду, щоб ви повірили. 36 І здійснилося те, щоб виконати сказане у Святому Писанні: «Жодна кістка Його не буде поламана»(B). 37 І ще сказано у Святому Писанні: «Вони дивитимуться на Того, Кого прокололи списом»(C).
Поховання Ісуса
(Мт. 27:57-61; Мк. 15:42-47; Лк. 23:50-56)
38 Згодом, Йосип із Ариматеї спитав у Пилата дозволу зняти Ісусове тіло з хреста. Він був учнем Ісуса, але тримав це в таємниці, бо боявся юдеїв. Отримавши дозвіл від Пилата, він пішов і зняв Ісусове тіло. 39 З ним був і Никодим, котрий раніше приходив до Ісуса вночі. Він приніс із собою пахощів: суміш мирра з алое, літрів зі сто[g]. 40 І взявши Ісусове тіло, вони загорнули Його в лляне полотно, змащене пахощами; так ховають за юдейським звичаєм. 41 Поруч із місцем, де розіп’яли Ісуса, був сад, а в саду тому була нова могила, в якій нікого не було поховано. 42 Оскільки була п’ятниця і юдеї готувалися до суботнього свята, та й гробниця була поруч, Ісуса там і поклали.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International