Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Псалом Давида, коли він перебував у юдейській пустелі.
2 О Боже, Ти мій Бог, якого прагну бачить,
душею спраглою і тілом я до Тебе лину,
мов у безводній і засушливій пустелі.
3 Це так, немов коли я бачив з’яву,
коли явився Ти мені в святому храмі[a],
коли у силі й славі Ти постав переді мною.
4 Чого ще кращого в житті чекати?
Та лиш Твою любов безмежну,
устами спраглими Тобі оспівувати хочу!
5 І скільки житиму, Тебе благословляти буду,
здійматиму до неба руки, посилаючи Тобі хвалу.
6 Я втішений, немов найкращих куштував наїдків,
устами щирими душа тебе вславляє!
7 Про Тебе буду пам’ятати в спочивальні,
глухої ночі всі думки мої про Тебе.
8 Ти—моя надійна поміч,
у тіні крил Твоїх я звеселів.
9 Душею я завжди тягнусь до Тебе,
як руки Твої праведні підтримують мене.
10 А хто задумує мене згноїти,
самі у смертну яму попадуть.
11 Їх знайде меч,
лисиця розшматує їх.
12 Щасливий буде цар, бо має Бога,
прославлять Бога всі, хто присягавсь йому!
Він примусить змовкнути лживі вуста.
55 Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?»
Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». 56 Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».
57 Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.
58 «Чий ти син, юначе?»—спитав його Саул.
Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».
Саулові ревнощі до Давида
18 Після розмови Давида з Саулом Йонатан відчув духовну близькість до Давида і полюбив його всім серцем[a]. 2 З того дня Саул тримав Давида біля себе й не відпускав його до батьківської домівки. 3 А Йонатан склав Угоду з Давидом, бо дуже полюбив його. 4 Йонатан скинув з себе вбрання, яке завжди носив, і віддав його Давидові: він віддав своє військове вбрання з мечем, луком і паском.
5 Хоч би куди послав його Саул, Давид робив усе так успішно, що Саул присвоїв йому високе військове звання. Це сподобалося всім людям, не тільки військовим проводирям Саулового війська.
Сьома сурма
15 Сьомий Ангел засурмив у сурму й гучні голоси почулися з небес. Вони промовили:
«Панування над світом віднині
належить Господу нашому і Його Христові.
Він буде царювати вічно».
16 Тоді двадцять чотири старійшини, які сиділи перед Богом на своїх престолах, упали долілиць і почали прославляти Бога, 17 кажучи:
«Дякуємо Тобі, Господи Боже Всемогутній,
Котрий є і завжди був,
за те, що прийняв Ти велику владу і почав царювати.
18 Народи лютували,
але тепер настав час Твого гніву.
Настав час суду над мертвими
і час нагородження слуг Твоїх:
пророків і святих людей,
які шанують Тебе—малих і великих.
Настав час знищити тих,
хто землю руйнує!»
19 Тоді Божий храм на небесах розкрився, і видно стало ковчег Його Заповіту[a] в храмі Його. Тоді спалахнули блискавиці, здійнявся шум, пролунав грім, почався землетрус і посипався великий град.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International