Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
2 Ізраїлю, скажи таке:
«Любов Господня щира буде жити вічно!»
19 Тож брами перемоги відчиніть для мене,
щоб я ввійшов і Господу подяку склав.
20 Оце Господні брами:
лиш праведні ввійдуть у них.
21 Тебе вславлятиму за те, що відгукнувся,
що визволив мене з біди.
22 Той камінь, що будівельники відкинули,
виявився краєугольним каменем.
23 Це все від Господа, і це для нас прекрасно.
24 Цей день Господь створив,
тож веселімося й радіймо нині!
25 Спаси нас, Господи,
Тебе благаю, Господи, врятуй[a]!
26 Благословенний той, хто входить у ім’я Господнє,
благословляємо його в Господнім храмі!
27 Господь—це Бог, на нас пролите Його сяйво.
Тож до рогів жертовника припніть святкову жертву.
28 Ти—Бог мій, дякуватиму Тобі,
я возвеличувати буду свого Бога!
29 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Лк. 19:28-40; Ін. 12:12-19)
11 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у містах Ветфаґія та Віфанія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив.: Відв’яжіть його й приведіть сюди. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”».
4 Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. 5 Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» 6 Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. 7 Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи.
8 Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане в лузі. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна![a] Благословенний Той,
Хто приходить в ім’я Господнє!(A)
10 Благословенне царство батька нашого Давида!
Осанна Богу в небесах!»
11 Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії.
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Мк. 11:1-11; Лк. 19:28-40)
12-13 Наступного дня великий натовп людей прийшов до Єрусалиму на Пасхальне свято. Почувши, що Ісус має там бути, люди взяли пальмове гілля й пішли зустрічати Його, вигукуючи:
«Осанна![a] Благословенний Той,
Хто приходить в ім’я Господнє!(A)
Благословенний будь, Царю ізраїльський!»
14 Знайшовши віслюка, Ісус сів на нього, як було написано у Святому Писанні:
16 Спочатку Його учні не зрозуміли цього, та після вознесіння Ісуса до слави, вони згадали, що саме так було написано про Нього у Святому Писанні, і що саме так усе і трапилося з Ним.
Божі слуги справді залежать від Бога
4 Господь, мій Володар, навчив мене,
що слід казати цим понурим людям,
щоб знав я,
як підтримати і втішити слабкого.
Щоранку Він будить мене і повчає,
як учня, який мусить уважно слухати.
5 Господь, мій Володар, відкрив мені вуха,
і я не пішов проти Нього,
не повернувся до Нього спиною.
6 Я підставив спину тим, хто б’є мене,
а щоки тим, хто скуб мою бороду.
Я не сховав обличчя,
коли мене ображали й обпльовували.
7 Господь, мій Володар, допомагає мені,
тому й не зачепили мене людські кривди.
Я буду непохитний, бо переконаний,
що Він мене в тяжку годину не полишить.
8 Вже близько Той,
Хто проголосить мою безневинність.
Той, хто мене звинувачує, нехай прийде до мене,
підемо разом до суду тоді, щоб нас розсудили.
9 Погляньте, Господь, мій Володар, допомагає мені.
Хто скаже, що я винний?
Усі ці люди згинуть, як одяг, поточений міллю.
9 Ти на поталу ворогу не кинув, звільнив мене.
10 О Господи, я в небезпеці, зглянься!
Я згорювався, виплакав всі очі,
здавила туга душу й тіло.
11 Життя моє згасає у печалі,
і роки відлітають у журбі.
З’їдає сили почуття провини,
воно вгризається в мої кістки.
12 Від ворогів своїх терплю зневагу,
зневагу від сусідів я терплю,
вже родичі, і ті мене бояться,
на вулиці сахаються мене.
13 Забутий я людьми, неначе вмер я,
так ніби в домі непотрібна річ.
14 Про себе я почув плітки жахливі,
люди їх довкруги плетуть,
коли змовляються, зібравшись, проти мене,
про те, як відібрати моє життя.
15 Але я, Господи, надіюся на Тебе,
і через те кажу я: «Ти—мій Бог».
16 Моє майбутнє Ти в руках тримаєш.
Врятуй мене від ворогів моїх!
Приклад Христа
5 У житті своєму ви повинні думати й чинити так, як Ісус Христос.
6 Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях,
та не вважав Свою рівність Богові скарбом,
за який треба триматися.
7-8 Замість того, Він полишив Своє місце із Господом,
ставши рабом, звичайною людиною.
І ставши таким, принизив Себе,
й був покірливим до останньої години,
аж до смерті на хресті.
9 Через те Бог возніс Його
і звеличив до таких висот і дав Йому ім’я,
яке є найважливішим від будь-якого іншого імені,
10 щоб усі, хто знаходиться на небі,
на землі і під землею,
схилили коліна на славу імені Ісусового.
11 І щоб усі уста проголошували, що Ісус Христос—
Господь на славу Бога Отця.
Змова проти Ісуса
(Мт. 26:1-5; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
14 То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. 2 Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мт. 26:6-13; Ін. 12:1-8)
3 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. 4 Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? 5 Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів[a], які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
6 Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 7 Адже бідні завжди будуть з вами[b], то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я—ні. 8 Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. 9 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мт. 26:14-16; Лк. 22:3-6)
10 Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. 11 Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мт. 26:17-25; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
12 Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” 15 Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». 16 Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
17 Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. 18 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
19 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» 20 Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 21 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
22 За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 23 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. 24 І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. 25 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
26 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мт. 26:31-35; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
27 Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
28 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
29 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 30 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене»[c]. 31 Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Лк. 22:39-46)
32 Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». 33 Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, 34 говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». 35 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. 36 І молив Він: «Авва[d], Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша[e] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
37 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? 38 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 39 І знову відійшов Він і молився про те ж саме. 40 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. 41 І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 42 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
43 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
44 Юда[f] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». 45 Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. 46 Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 47 Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
48 Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. 49 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». 50 Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:57-68; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
53 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. 54 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
55 Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. 56 Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. 57 Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: 58 «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». 59 Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. 60 Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
61 Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» 62 Ісус відповів: «Так, Я—Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 63 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! 64 Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
65 Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[g], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-75; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
68 Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень[h]. 69 Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік—один із учнів Христових!»
70 І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
71 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» 72 І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-14; Лк. 23:1-5; Ін. 18:28-38)
15 Вранці наступного дня головні священики разом зі старійшинами, книжниками й з усім Синедріоном надумали, що робити з Ісусом. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Ісуса до рук Пилата. 2 І запитав Пилат Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 3 А головні священики почали звинувачувати Ісуса в багатьох злочинах. 4 І знову Пилат запитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе? Чому ж Ти не відповідаєш?» 5 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мт. 27:15-31; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
6 Кожного року, під час Пасхи, Пилат за звичаєм відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 7 У той час, серед ув’язнених злочинців був чоловік на ім’я Варавва, який, разом з іншими бунтівниками, був винний у вбивствах. 8 Як завжди, прийшли люди до Пилата й просили звільнити одного з в’язнів, як він, зазвичай, робив для них.
9 І запитав їх Пилат: «Чи хочете ви, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 10 Пилат знав, що головні священики віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 11 Але головні священики умовили натовп просити Пилата відпустити Варавву замість Ісуса.
12 Та Пилат знову звернувся до них: «Що ж мені робити з тим Чоловіком, Якого ви називаєте Царем Юдейським?» 13 У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 14 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» 15 Пилат хотів догодити юрбі то й відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
16 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель (преторії), і там зібрався цілий відділ[i] солдат. 17 Вони наділи на Ісуса багряницю, а на голову Йому сплели терновий вінок. 18 І почали вони вітати Ісуса: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 19 І били Його ціпком по голові, й плювали на Нього. При тому солдати падали на коліна, глузливо вклоняючись Ісусові як цареві. 20 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
21 Саме у той час, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин (він був батьком Олександра і Руфа). Тож воїни примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 22 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 23 то дали Ісусові випити вина, змішаного з миррою, та Він не став його пити. 24 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, кому що дістанеться.
25 Була дев’ята година ранку, коли розіп’яли Ісуса. 26 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 27 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє злочинців: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 28 [І збулося сказане у Святому Писанні: «Його тримали між злочинців»][j].
29 Проходячи повз, люди ображали Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. 30 Тож зійди з хреста і врятуй хоча б Себе Самого!» 31 Головні священики й книжники також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! 32 Якщо Він насправді є Христос, Цар ізраїльський, то нехай Він зараз зійде з хреста. Побачивши це, ми пересвідчимося й повіримо в Нього». І навіть двоє злочинців, що були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також лихословили проти Нього.
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
33 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 34 А о третій Ісус голосно закричав: «Елої, Елої, лама савахтані?» Що в перекладі означає: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?(B)» 35 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Послухайте, Він кличе Іллю»[k]. 36 Один чоловік побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А потім і каже: «Заждіть! Зараз побачимо, чи прийде Ілля та зніме Його з хреста». 37 Після того Ісус голосно скрикнув і помер.
38 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу. 39 Коли центуріон, який стояв поблизу, побачив, що трапилося коли Ісус помер, то промовив: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!»
40 Кілька жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова молодшого та Йосипа, і Саломія. 41 Вони супроводжували Ісуса в Ґалилеї й піклувалися про Нього. Було там також і багато інших жінок, які прийшли за Ним до Єрусалиму.
Поховання Ісуса
(Мт. 27:57-61; Лк. 23:50-56; Ін. 19:38-42)
42-43 Настав вечір. І оскільки це був день приготувань (день перед суботою), то Йосип з Ариматеї, сповнений хоробрості, пішов до Пилата й попросив віддати йому тіло Ісусове. Він був поважним членом ради юдейської, який також чекав на прихід Царства Господнього. 44 Коли Пилат дізнався про смерть Ісуса, він був дуже здивований, що це трапилося так скоро, тож він покликав центуріона й запитав його, чи це було дійсно правдою. 45 Вислухавши доповідь центуріона, він звелів віддати тіло Ісусове Йосипові.
46 Йосип придбав лляне полотно й, знявши тіло Ісусове з хреста, загорнув Його в полотно й поклав до гробниці, що була висічена у скелі. Потім він прикотив величезний камінь і затулив ним вхід до склепу. 47 Марія Маґдалена та Марія, Йосипова мати, бачили, де було поховано Ісуса.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-14; Лк. 23:1-5; Ін. 18:28-38)
15 Вранці наступного дня головні священики разом зі старійшинами, книжниками й з усім Синедріоном надумали, що робити з Ісусом. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Ісуса до рук Пилата. 2 І запитав Пилат Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 3 А головні священики почали звинувачувати Ісуса в багатьох злочинах. 4 І знову Пилат запитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе? Чому ж Ти не відповідаєш?» 5 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мт. 27:15-31; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
6 Кожного року, під час Пасхи, Пилат за звичаєм відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 7 У той час, серед ув’язнених злочинців був чоловік на ім’я Варавва, який, разом з іншими бунтівниками, був винний у вбивствах. 8 Як завжди, прийшли люди до Пилата й просили звільнити одного з в’язнів, як він, зазвичай, робив для них.
9 І запитав їх Пилат: «Чи хочете ви, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 10 Пилат знав, що головні священики віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 11 Але головні священики умовили натовп просити Пилата відпустити Варавву замість Ісуса.
12 Та Пилат знову звернувся до них: «Що ж мені робити з тим Чоловіком, Якого ви називаєте Царем Юдейським?» 13 У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 14 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» 15 Пилат хотів догодити юрбі то й відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
16 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель (преторії), і там зібрався цілий відділ[a] солдат. 17 Вони наділи на Ісуса багряницю, а на голову Йому сплели терновий вінок. 18 І почали вони вітати Ісуса: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 19 І били Його ціпком по голові, й плювали на Нього. При тому солдати падали на коліна, глузливо вклоняючись Ісусові як цареві. 20 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
21 Саме у той час, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин (він був батьком Олександра і Руфа). Тож воїни примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 22 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 23 то дали Ісусові випити вина, змішаного з миррою, та Він не став його пити. 24 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, кому що дістанеться.
25 Була дев’ята година ранку, коли розіп’яли Ісуса. 26 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 27 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє злочинців: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 28 [І збулося сказане у Святому Писанні: «Його тримали між злочинців»][b].
29 Проходячи повз, люди ображали Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. 30 Тож зійди з хреста і врятуй хоча б Себе Самого!» 31 Головні священики й книжники також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! 32 Якщо Він насправді є Христос, Цар ізраїльський, то нехай Він зараз зійде з хреста. Побачивши це, ми пересвідчимося й повіримо в Нього». І навіть двоє злочинців, що були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також лихословили проти Нього.
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
33 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 34 А о третій Ісус голосно закричав: «Елої, Елої, лама савахтані?» Що в перекладі означає: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?(A)» 35 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Послухайте, Він кличе Іллю»[c]. 36 Один чоловік побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А потім і каже: «Заждіть! Зараз побачимо, чи прийде Ілля та зніме Його з хреста». 37 Після того Ісус голосно скрикнув і помер.
38 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу. 39 Коли центуріон, який стояв поблизу, побачив, що трапилося коли Ісус помер, то промовив: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!»
40 Кілька жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова молодшого та Йосипа, і Саломія. 41 Вони супроводжували Ісуса в Ґалилеї й піклувалися про Нього. Було там також і багато інших жінок, які прийшли за Ним до Єрусалиму.
Поховання Ісуса
(Мт. 27:57-61; Лк. 23:50-56; Ін. 19:38-42)
42-43 Настав вечір. І оскільки це був день приготувань (день перед суботою), то Йосип з Ариматеї, сповнений хоробрості, пішов до Пилата й попросив віддати йому тіло Ісусове. Він був поважним членом ради юдейської, який також чекав на прихід Царства Господнього. 44 Коли Пилат дізнався про смерть Ісуса, він був дуже здивований, що це трапилося так скоро, тож він покликав центуріона й запитав його, чи це було дійсно правдою. 45 Вислухавши доповідь центуріона, він звелів віддати тіло Ісусове Йосипові.
46 Йосип придбав лляне полотно й, знявши тіло Ісусове з хреста, загорнув Його в полотно й поклав до гробниці, що була висічена у скелі. Потім він прикотив величезний камінь і затулив ним вхід до склепу. 47 Марія Маґдалена та Марія, Йосипова мати, бачили, де було поховано Ісуса.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International