Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
Смерть Мойсея
34 Тоді Мойсей зійшов на гору Нево з Моавської долини до верхівки Пізґи, що навпроти Єрихона. І показав Господь йому всі землю від Ґілеада до Дана[a] 2 і весь край Нафталі, землю Ефраїма й Манассії, усю землю Юди аж до Середземного моря, 3 Неґев і долину Єрихона, пальмового міста, аж до Зоара. 4 Тоді Господь промовив до нього: «Ось земля, яку Я обіцяв Аврааму, Ісааку та Якову, що дам її твоїм нащадкам. Я дав тобі побачити її на власні очі, але ти не перейдеш туди».
5 Тоді Мойсей, слуга Господа, помер у землі Моавській, як і сказав Господь. 6 Він поховав Мойсея в долині в землі Моавській навпроти Бет-Пеора, але й дотепер ніхто не знає, де його могила. 7 Мойсею було сто двадцять років, коли він помер. Очі його не були слабкими, і сила його ще не зникла. 8 Сини Ізраїлю плакали за Мойсеєм тридцять днів по долинах Моаву.
Ісус стає новим провідником
Тоді скінчилися дні жалоби по Мойсею.
9 Тоді Ісус, син Навина, сповнився духом мудрості, бо Мойсей поклав руки свої на нього[b]. Тож ізраїльтяни слухали його й чинили, як Господь заповідав Мойсею.
10 І не було більше в Ізраїлі такого пророка, як Мойсей. Господь розмовляв з ним віч-на-віч. 11 Не було більше такого, хто вчинив усі знаки й дива, які Господь послав його зробити в землі Єгипетській над фараоном і всіма його начальниками, і всією його землею. 12 Бо ніхто ніколи не мав такої сили і не вершив таких страшних і дивовижних чудес, що їх являв Мойсей перед очима всього Ізраїлю.
Книга Четверта
(Псалми 90-106)
1 Молитва Мойсея, Божого чоловіка.
2 Володарю, на віки вічні був Ти нашим житлом!
3 Ще гори народитися не встигли,
землі простори ще не сотворились,
а ти вже Богом був.
Ти завжди існував і жити вічно будеш, Боже!
4 Синам людським Ти народження й життя даєш,
та згодом повертаєш в порох.
5-6 Тисячоліття, як вчорашній день для Тебе,
як ніч минає швидко до світанку.
Ти змітаєш нас, наше життя минає наче сон,
ще й не розвиднілося, а нас уже немає.
Ми, як трава,
що вранці виростає, а ввечері суха, зів’яла.
13 Коли ж Ти, Господи, повернешся до нас
і слуг Своїх утішиш?
14 Своєю щирою любов’ю наповни кожен ранок,
щоб нам блаженство й радість у житті пізнати.
15 Даруй нам стільки ж років щастя,
як Ти завдав нам болю і турбот.
16 Дай Твоїм слугам і нащадкам їхнім
побачити Твої діла величні.
17 Дай, Боже, нашого Володаря пізнати ласку.
Підтримай і скеруй усе, що чиним ми,
хай благом будуть всі плоди роботи нашій.
Павлові труди в Солуні
2 Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним. 2 Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір.
3 Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства. 4 Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших.
5 Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок! 6 Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого.
7 Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні[a] з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх. 8 Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше.
Яка заповідь найважливіша?
(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)
34 Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. 35 Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: 36 «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 37 Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”(A). 38 Це перша і найголовніша заповідь. 39 Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього[a] свого, як себе самого”(B). 40 Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)
41 Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: 42 «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». 43 Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:
44 „Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх[b]”.(C)
45 Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» 46 Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International