Revised Common Lectionary (Semicontinuous)
1 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
2 Ізраїлю, скажи таке:
«Любов Господня щира буде жити вічно!»
19 Тож брами перемоги відчиніть для мене,
щоб я ввійшов і Господу подяку склав.
20 Оце Господні брами:
лиш праведні ввійдуть у них.
21 Тебе вславлятиму за те, що відгукнувся,
що визволив мене з біди.
22 Той камінь, що будівельники відкинули,
виявився краєугольним каменем.
23 Це все від Господа, і це для нас прекрасно.
24 Цей день Господь створив,
тож веселімося й радіймо нині!
25 Спаси нас, Господи,
Тебе благаю, Господи, врятуй[a]!
26 Благословенний той, хто входить у ім’я Господнє,
благословляємо його в Господнім храмі!
27 Господь—це Бог, на нас пролите Його сяйво.
Тож до рогів жертовника припніть святкову жертву.
28 Ти—Бог мій, дякуватиму Тобі,
я возвеличувати буду свого Бога!
29 Славімо Господа, бо Він прещедрий!
Любов Господня щира буде жити вічно!
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мк. 11:1-11; Лк. 19:28-38; Ін. 12:12-19)
21 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у місті Ветфаґія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнуту ослицю з віслючком. Відв’яжіть їх і приведіть до Мене. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”». 4 Сталося так, щоб збулося сказане пророком:
5 «Перекажіть дочці Сіона[a]:
„Поглянь! Твій Цар іде до тебе!
Він покірливий їде верхи на ослиці,
так, на віслючку, народженому від в’ючної тварини”».(A)
6 Отож учні пішли й зробили, як Він велів. 7 Вони привели ослицю з віслючком, поклали на них свій одяг, а Ісус сів верхи. 8 Багато людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане з дерев. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
10 Коли Ісус увійшов до Єрусалиму, все місто заворушилося, всі розпитували: «Хто це такий?» 11 А з натовпу відповідали: «Це Ісус, пророк із Назарета, що в Ґалилеї».
Божі слуги справді залежать від Бога
4 Господь, мій Володар, навчив мене,
що слід казати цим понурим людям,
щоб знав я,
як підтримати і втішити слабкого.
Щоранку Він будить мене і повчає,
як учня, який мусить уважно слухати.
5 Господь, мій Володар, відкрив мені вуха,
і я не пішов проти Нього,
не повернувся до Нього спиною.
6 Я підставив спину тим, хто б’є мене,
а щоки тим, хто скуб мою бороду.
Я не сховав обличчя,
коли мене ображали й обпльовували.
7 Господь, мій Володар, допомагає мені,
тому й не зачепили мене людські кривди.
Я буду непохитний, бо переконаний,
що Він мене в тяжку годину не полишить.
8 Вже близько Той,
Хто проголосить мою безневинність.
Той, хто мене звинувачує, нехай прийде до мене,
підемо разом до суду тоді, щоб нас розсудили.
9 Погляньте, Господь, мій Володар, допомагає мені.
Хто скаже, що я винний?
Усі ці люди згинуть, як одяг, поточений міллю.
9 Ти на поталу ворогу не кинув, звільнив мене.
10 О Господи, я в небезпеці, зглянься!
Я згорювався, виплакав всі очі,
здавила туга душу й тіло.
11 Життя моє згасає у печалі,
і роки відлітають у журбі.
З’їдає сили почуття провини,
воно вгризається в мої кістки.
12 Від ворогів своїх терплю зневагу,
зневагу від сусідів я терплю,
вже родичі, і ті мене бояться,
на вулиці сахаються мене.
13 Забутий я людьми, неначе вмер я,
так ніби в домі непотрібна річ.
14 Про себе я почув плітки жахливі,
люди їх довкруги плетуть,
коли змовляються, зібравшись, проти мене,
про те, як відібрати моє життя.
15 Але я, Господи, надіюся на Тебе,
і через те кажу я: «Ти—мій Бог».
16 Моє майбутнє Ти в руках тримаєш.
Врятуй мене від ворогів моїх!
Приклад Христа
5 У житті своєму ви повинні думати й чинити так, як Ісус Христос.
6 Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях,
та не вважав Свою рівність Богові скарбом,
за який треба триматися.
7-8 Замість того, Він полишив Своє місце із Господом,
ставши рабом, звичайною людиною.
І ставши таким, принизив Себе,
й був покірливим до останньої години,
аж до смерті на хресті.
9 Через те Бог возніс Його
і звеличив до таких висот і дав Йому ім’я,
яке є найважливішим від будь-якого іншого імені,
10 щоб усі, хто знаходиться на небі,
на землі і під землею,
схилили коліна на славу імені Ісусового.
11 І щоб усі уста проголошували, що Ісус Христос—
Господь на славу Бога Отця.
Юдина зрада
(Мк. 14:10-11; Лк. 22:3-6)
14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет. 16 З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мк. 14:12-21; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
17 Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 18 Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». 19 Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20 Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. 21 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» 23 Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 24 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25 Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
Вечеря Господня
(Мк. 14:22-26; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
26 За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх. 29 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мк. 14:27-31; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
31 І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене[a] цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(A)
32 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». 33 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 34 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». 35 Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-46)
36 Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». 37 Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: 38 «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». 39 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша[b] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? 41 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 42 І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. 44 Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. 45 Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 46 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
47 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. 48 Юда[c] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». 49 Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю»,—поцілував Його.
50 Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 51 Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. 53 Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів[d] Ангелів. 54 Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». 55 Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. 56 Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
Ісус перед Синедріоном
(Мк. 14:53-65; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
57 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. 58 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59 Головні священики й весь Синедріон[e] намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
62 І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» 63 Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64 І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 65 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! 66 Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[f], Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
Петро зрікається Ісуса
(Мк. 14:66-72; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
69 Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». 70 Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» 71 Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» 72 І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» 73 Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». 74 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75 І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.
Суд у Понтія Пилата
(Мк. 15:1; Лк. 23:1-2; Ін. 18:28-32)
27 Вранці наступного дня всі головні священики разом зі старійшинами зустрілися й прийняли рішення вбити Ісуса. 2 Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Його до рук Пилата.
Смерть Юди
(Дії 1:18-19)
3 На той час Юда, який зрадив Ісуса, побачивши, що Ісуса було оголошено винним, розкаявся у вчиненому й повернув тридцять срібняків головним священикам і старійшинам. 4 Він сказав: «Я згрішив, видавши Невинного на смерть». «Що нам до того?—Відповіли йому.—Це твоя справа!» 5 І він кинув ті срібні гроші у храмі, пішов і повісився.
6 Головні священики, піднявши монети, мовили: «По Закону не годиться класти ці гроші до скарбниці, бо це плата за пролиту кров». 7 Тоді, порадившись, вони придбали на ті гроші шматок землі, що звався Гончарним полем, щоб ховати на ньому чужинців. 8 Ось чому те поле й досі зветься Кривавим Полем. 9-10 Так збулися слова пророка Єремії:
«І взяли вони тридцять срібняків, ціну, що призначили за Нього сини Ізраїля, й віддали їх за Гончарне поле, як Господь указав мені на те»[g].
Допит Ісуса
(Мк. 15:2-5; Лк. 23:3-5; Ін. 18:33-38)
11 Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти—Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 12 А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. 13 Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» 14 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мк. 15:6-15; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
15 Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 16 На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва[h].
17 Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» 18 Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 19 Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день».
20 Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. 21 І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!»
22 Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 23 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!»
24 Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки[i] перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» 25 У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» 26 І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
Воїни знущаються з Ісуса
(Мк. 15:16-20; Ін. 19:2-3)
27 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ[j] солдат навколо Нього. 28-29 Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряницю, на голову Йому сплели терновий вінок, а в праву руку дали ціпок. Впавши перед Ісусом на коліна, почали глузувати з Нього: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 30 Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. 31 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
32 Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 34 то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю[k]. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити.
35-36 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, а потім посідали там стерегти Його. 37 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦЕ ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 38 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 39-40 Проходячи повз, люди лихословили і збиткувалися з Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. Тож врятуй хоча б Себе Самого! Якщо Ти насправді Син Божий, то зійди з хреста!»
41 Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: 42 «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. 43 Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: „Я—Син Божий”». 44 І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його.
Смерть Ісуса
(Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
45 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 46 Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?»(B)
47 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!»[l] 48 Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. 49 А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати».
50 Ісус іще раз голосно скрикнув і помер[m].
51 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу—й здригнулася земля, і скелі розкололися. 52 І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. 53 І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям.
54 Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» 55 Багато жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Вони супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї й піклувалися про Нього. 56 Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова і Йосипа, та мати Якова і Іоана[n].
Поховання Ісуса
(Мк. 15:42-47; Лк. 23:50-56; Ін. 19:38-42)
57 Коли настав вечір, прийшов один багач з Ариматеї на ймення Йосип, який теж був учнем Ісуса. 58 З’явившись до Пилата, він попросив віддати йому тіло Ісусове. Тож Пилат наказав воїнам віддати Його Йосипові.
59-60 Йосип узяв тіло й, загорнувши у чисте лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, що сам вирубав у скелі. Потім, прикотивши величезного каменя, він затулив ним вхід до склепу і пішов звідти. 61 Марія Маґдалена та інша Марія залишилися сидіти біля гробниці.
Варта коло гробниці
62 Наступного дня після п’ятниці головні священики й фарисеї зустрілися з Пилатом. 63 Вони мовили до прокуратора: «Шановний, ми пригадали, що Той обманщик, ще коли був живий, сказав: „Я воскресну з мертвих через три дні”. 64 Віддай наказ, щоб добре стерегли гробницю, поки не настане третій день, щоб Його учні не могли прийти й викрасти тіло, а тоді казати всім: „Він воскрес із мертвих”. Бо цей останній обман буде ще гірший від першого». 65 Тоді Пилат відповів: «Ви можете взяти вартових. Ідіть і охороняйте, як знаєте». 66 Тож вони пішли стерегти гробницю та запечатали вхід, й залишили коло нього воїнів.
Допит Ісуса
(Мк. 15:2-5; Лк. 23:3-5; Ін. 18:33-38)
11 Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти—Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 12 А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. 13 Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» 14 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мк. 15:6-15; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
15 Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 16 На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва[a].
17 Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» 18 Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 19 Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день».
20 Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. 21 І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!»
22 Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 23 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!»
24 Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки[b] перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» 25 У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» 26 І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
Воїни знущаються з Ісуса
(Мк. 15:16-20; Ін. 19:2-3)
27 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ[c] солдат навколо Нього. 28-29 Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряницю, на голову Йому сплели терновий вінок, а в праву руку дали ціпок. Впавши перед Ісусом на коліна, почали глузувати з Нього: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 30 Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. 31 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
32 Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 34 то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю[d]. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити.
35-36 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, а потім посідали там стерегти Його. 37 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦЕ ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 38 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 39-40 Проходячи повз, люди лихословили і збиткувалися з Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. Тож врятуй хоча б Себе Самого! Якщо Ти насправді Син Божий, то зійди з хреста!»
41 Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: 42 «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. 43 Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: „Я—Син Божий”». 44 І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його.
Смерть Ісуса
(Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
45 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 46 Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?»(A)
47 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!»[e] 48 Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. 49 А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати».
50 Ісус іще раз голосно скрикнув і помер[f].
51 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу—й здригнулася земля, і скелі розкололися. 52 І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. 53 І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям.
54 Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!»
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International