Revised Common Lectionary (Complementary)
Марія славить Бога
46 І мовила Марія:
47 «Душа моя Господа звеличує,
і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму,
48 бо зглянувся Він на смиренну свою рабу,
і віднині всі люди зватимуть мене благословенною,
49 бо Всесильний зробив для мене велике.
Ім’я Його—святе.
50 Із роду в рід дарує Він милість тим,
хто шанує Його.
51 Він явив могутність руки Своєї,
усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв.
52 Правителів могутніх Він скинув з їх престолів,
й людей смиренних натомість Він возніс.
53 Людей голодних Він обдарував добром,
і геть прогнав ні з чим людей багатих.
54 Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму,
згадавши Свою милість,
55 як обіцяв Він нашим предкам:
Авраамові й його нащадкам назавжди».
Народження Самуїла
1 У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця. 2 Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу—Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала.
3 З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі. 4 Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам. 5 Проте Ганні він виділяв подвійний шматок[a], бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни[b]. 6 Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити. 7 Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти. 8 Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?»
9 Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу[c]. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму. 10 Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. 11 А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв,[d] й бритва ніколи не торкнеться його голови[e]!»
12 Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. 13 Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, 14 і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино».
15 «Ні, мій володарю,—відповіла Ганна.—Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. 16 Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування».
17 Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього».
18 Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена.
Доля старозавітних жертв і обрядів
9 Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. 2 Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. 3 За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих»[a]. 4 В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу—золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл[b], а також таблиці з Заповітом. 5 Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути[c]. Та не будемо зараз про все це так докладно.
6 Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння[d]. 7 І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо[e]. 8 Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. 9 Все це—символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. 10 Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.
Поклоніння за новими обрядами
11 Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому—нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. 12 Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас. 13-14 Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International