Revised Common Lectionary (Complementary)
38 Псалом Давидів. На пам'ятку. (38-2) Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді,
2 (38-3) бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене...
3 (38-4) Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх,
4 (38-5) бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої,
5 (38-6) смердять та гниють мої рани з глупоти моєї...
6 (38-7) Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний,
7 (38-8) бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця...
8 (38-9) Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого...
9 (38-10) Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе.
10 (38-11) Сильно тріпочеться серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною...
11 (38-12) Друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль...
12 (38-13) Тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе!
13 (38-14) А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває...
14 (38-15) і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має,
15 (38-16) бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!
16 (38-17) Бо сказав я: Нехай не потішаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизнеться нога моя!
17 (38-18) Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,
18 (38-19) бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!
19 (38-20) А мої вороги проживають, міцніють, і без причини помножилися мої недруги...
20 (38-21) Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчорнюють мене, бо женусь за добром...
21 (38-22) Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,
22 (38-23) поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє!
18 І проте Господь буде чекати, щоб помилувати вас, і тому Він підійметься, щоб милосердя вчинити над вами. Бо Господи то Бог правосуддя: блаженні всі ті, хто надію на Нього кладе!
19 Бо ти, о народе в Сіоні, що в Єрусалимі сидиш, плакати не будеш ти плакати: милостивим поправді Він буде до тебе на голос благання твого, і як почує його, відповість Він тобі.
20 І дасть вам Господь хліба в утиску і воду в гнобительстві, та твої вчителі вже не будуть ховатись, і очі твої вчителів твоїх бачити будуть.
21 А коли ви відхилитесь праворуч, чи підете ліворуч, то вуха твої будуть чути те слово, яке позад тебе казатиме: Це та дорога, простуйте ви нею!
22 І нечистим учините ви поволоку бовванів своїх із срібла й покриття на божка золотого свого, розпорошиш ти їх, як нечисте, і геть скажеш йому.
23 І Він пошле дощ на насіння твоє, яким будеш обсіювати землю, та хліб урожаю землі, і поживний та ситий він буде. Того дня на широкім пасовиську пастися буде твоя череда,
24 а воли й віслюки, що оброблюють землю, будуть мішанку їсти солону, лопатою й віялкою перечищену.
25 І на кожній високій горі та на кожному взгір'ї високому будуть струмки та потоки води в день великого бою, коли башти попадають.
26 І світло місяця стане, немов світло сонця, світло ж сонця усемеро буде ясніше, як сімох днів, у той день, як Господь перев'яже зламання народу Свого та загоїть поранення вдару Свого!
8 А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.
9 Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
10 то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав...
11 А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!...
12 І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові.
13 А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів.
14 Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи
15 та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
16 За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,
17 але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.
18 І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.