Revised Common Lectionary (Semicontinuous)

Божий дім—Бетел

¹⁰ Яків залишив Беершебу й подався до Гарана. ¹¹ Дійшовши до певного місця, він вирішив заночувати, бо сонце вже сіло. Взявши один з каменів на тому місці, він поклав його собі під голову й ліг спати. ¹² І приснилися йому сходи, що вели з землі й аж до самого Неба, і Божі Ангели походжали тими сходами вгору і вниз. ¹³ І Господь стояв над ними, і Він мовив: «Я Господь, Бог твого пращура Авраама і Бог Ісаака. Я дам тобі землю, на якій оце ти лежиш, тобі та твоїм нащадкам. ¹⁴ А будуть твої нащадки численні, й буде їх стільки, як того пороху земного. І поширяться вони на захід і на схід, на північ і на південь. І всі народи на землі благословенні будуть через тебе й твоїх нащадків. ¹⁵ І послухай. Я з тобою і захищатиму тебе, хоч би куди ти йшов. Я приведу тебе знову на цю землю, бо не залишу тебе, доки не виконаю того, що обіцяв тобі».

¹⁶ Прокинувшись, Яків промовив: «І справді, Господь присутній у цьому місці, а я й не знав». ¹⁷ Він налякався й сказав: «Це величне місце! Це, певно, оселя Божа, брама небесна». ¹⁸ Тож, уставши рано вранці, Яків узяв камінь, на якому спав, поставив його й полив зверху оливою, зробивши пам’ятник Богові. ¹⁹ І назвав він те місце Бетел^[a]. А раніше воно звалося Луз.

¹ Для диригента. Псалом Давида.

¹² Отже, брати і сестри мої, ми не боржники своєї бездуховної людської натури і не повинні жити в покорі їй. ¹³ Бо якщо житимете під її владою, то прийде духовна смерть. Якщо за допомогою Духа Святого позбавляєтеся тілесних вчинків, то матимете справжнє життя. ¹⁴ Бо справжні діти Божі—це ті, хто керується Духом Божим. ¹⁵ Адже Дух, який ви одержали, не перетворює вас на рабів і не змушує знову боятися, а робить вас усиновленими дітьми Божими. І через Духа ми вигукуємо: «Авва!»^[a]—що означає: «Батько!» ¹⁶ І Сам Дух Святий разом із духом кожного з нас свідчить, що ми—Божі діти. ¹⁷ А раз ми Божі діти, то ми й спадкоємці Його, як і Христос, але мусимо страждати разом з Христом, щоб розділити із Ним Його славу.

Слава у майбутньому

¹⁸ Я вважаю, що наші страждання у цьому житті нічого не варті порівняно з тією великою славою, яку ми матимемо в майбутньому. ¹⁹ Адже створений мир із нетерпінням чекає на той час, коли стане відомо, хто є Божими дітьми.

^20-21 Все, створене Богом, було приречене до марнот, і скорилося не з власної волі, а з волі Божої. Але в тій покірності живе надія на те, що весь світ звільниться з-під рабства й занепаду, що він матиме славу і свободу, як мають їх діти Божі. ²² Ми знаємо, що досі світ, створений Богом, стогнав і страждав від болю, ніби та жінка перед пологами. ²³ І не лише світ, але ми також чекали, відчуваючи біль. Ми, хто має Дух Святий, як перший зародок благословення Божого, поки що ми терпляче очікуємо повного усиновлення, коли Бог визволить наші тіла.

²⁴ Ми врятовані й маємо надію в серці. Та коли б ми могли бачити те, на що маємо надію, то вже не надія була б. Хто ж може сподіватися на те, що вже бачить? ²⁵ Оскільки ми сподіваємося на те, чого не бачимо, ми чекаємо його з терпінням.

Притча про бур’ян

²⁴ І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. ²⁵ Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. ²⁶ Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. ²⁷ Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” ²⁸ Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” ²⁹ „Ні,—відповідає хазяїн,—бо ви при тому вирвете і пшеницю. ³⁰ Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”».

Пояснення притчі про бур’ян

³⁶ Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі».

³⁷ І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно,—то Син Людський. ³⁸ Поле—то світ. Добре зерно—то сини Царства Божого. Бур’ян—то сини лукавого. ³⁹ Ворог, що посіяв його—диявол. Жнива—то кінець світу. Женці—то Ангели. ⁴⁰ Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. ^41-42 Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю. ⁴³ Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає».